Latest Posts
C.Грушківка, Кам'янськог р-ну, Черкаського обл.

Холодний Яр скликає українців на масштабний фестиваль

Уже за тиждень – 1 липня – у селі Грушківка Кам’янського району Черкаської області почнеться наймасштабніша подія літа – Фестиваль нескореної нації Холодний Яр. Протягом трьох днів на відвідувачів фестивалю чекають кращі патріотичні гурти, гутірки з відомими спікерами, а також майстер-класи та екскурсії.
maxresdefault
Вечірня програмапершого фестивального дняпочнеться ізхолодноярської ватри та акустичного концерту (PianoExtremist, Антон Стрілець (hang), Живосил Лютий і виступи бардів (Святослав Бойко (гурт «Широкий Лан»), дует «Шарж» тощо).
2-3 липня на музичній сцені виступатимуть такі відомі гурти як «Кому вниз», «Тінь сонця», «Zatoczka» та «KozakSystem».
Голова організаційного комітету, натхненниця фестивалю Зоя Бойченко наголошує: прийдешній фестиваль – насамперед інформаційно-просвітницький. І його не можна плутати зі звичайним музичним фестивалем. Із 16 годин фестивального дня лише 4 – припадає на музичну сцену.
Тож не менш цікавою буде й решта фестивального часу. Зокрема, не можна не згадати про гутірки. Як і минулоріч, дискусії відбуватимуться біля Малярового джерела. Відвідувачі фестивалю матимуть можливість «погутарити» із відомими депутатами, зокрема, Олегом Петренком, Андрієм Іллєнком та Олександром Донієм.
На цьому ж місці відбуватиметься «Літературний наступ». 1 липня відбуватимуться революційно-поетичні читання за участі молодих поетів. У наступні два дні організатори задіюватимуть «важку артилерію» – давно відомих поетів та письменників. Зокрема, на відвідувачів чекатимуть літературно-мистецький проект «Дух Нації» (Юрій Руф, Ігор Бойчук та Ігор Климович), Василь Шкляр, Злата-Зоряна Паламарчук, поет і прозаїк Сергій Пантюк і Любко Дереш.
- За кілька місяців до фесту ми робили опитування в соцмережах, кого з письменників наші гості хотіли бачити. І нам було дуже приємно, що думки оргкомітету та фестивальників збігаються. Чому саме назва «Літературний наступ»? Тому що це ще один фронт у боротьбі за голови українців, - говорить член оргкомітету, одна з ведучих фестивалю Діана Тяско. - Відомо, що люди, які читають, мають широкий кругозір, добре аналізують події в світі, можуть вести дискусію. Це необхідно в такий складний для країни час, коли відбувається становлення постсовкового українського суспільства. Суспільства, в якому не буде подвійних стандартів, несправедливості, війни, а буде любов до Батьківщини, до своєї літератури, мови й культури.
Цікаво, що окрім «літературного наступу» відомого письменника Юрія Руфа можна буде побачити і на сцені – він буде співведучим фестивалю. Прийдешній фест він називає «фестивалем із душею».
- "Холодний яр - фестиваль нескореної нації" - це один із найцікавіших патріотичних фестивалів завдяки, зокрема, вдало вибраному місцю проведення. Діброва, де дуби тримають своїм корінням схили ярів - справжнє джерело сили, тут відчувається дух епохи визвольних змагань. Колоритні автентичні українські села Грушівка та Мельники прикрашені вишневими садками, ставочками з рястом та лататтям і стежками поміж оспіваними Шевченком височенними бур'янами - наче переносять до серця України з асфальтово-бетонної коробки міста. Тут торкають обрій безкраї кукурудзяні поля, в повітрі бринить літня спека і лунає справжня українська музика. Фестиваль з душею - так я можу його охарактеризувати, - каже співведучий фестивалю, відомий письменник Юрій Руф.
Новацієюфесту стане відкриття спортивного майданчику – протягом усіх днів відбуватиметься турнір із міні-футболу. Організатори очікують, що у фінальному матчі разом із шанувальниками фестивалю зіграє один із відомих футболістів України.
Крім того, на відвідувачів чекає ніч кіно –відбудеться перегляд патріотичних, історичних, документальних фільмів, як-от «Легіон», «Хроніки УПА», «Холодний Яр. Воля України або смерть» тощо.
Уперше на території фестивалю діятиме тематичний майданчик Інституту національної пам’яті. На ньому презентують проекти та інформаційно-просвітницькі матеріали закладу, представлять фотодокументальні стенди «Українська Друга світова», «Спротив геноциду», проведуть цікаві історичні лекції, зокрема: «Історія ОУН і УПА»,«Антикомуністичний спротив українського селянства напередодні Голодомору», «Українська Друга світова».
Окрім того, буде облаштовано дитячий майданчик, де активісти будуть проводити українські ігри та забави. Тобто батьки зможуть залишати дітей із 12.00 до 19.00, а самі відвідувати дорослі гутірки.
Уже другий рік поспіль фестиваль відбуватиметься силами ГО «Сокіл», «Національний Альянс» та Самооборони Черкащини за підтримки Черкаської обласної адміністрації. Нині ОДА спільно з активістами опікується організаційними питаннями.
– Як і торік, до нас завітають сотні відвідувачів із різних куточків України. Тож наше завдання – протягом трьох діб створити всі умови для їхнього комфортного перебування. Це, зокрема, стосується проживання, харчування, екскурсій тощо, - говорить перший заступник губернатора Віталій Коваль.
Організатори закликають українців не пропустити масштабну подію та стати учасниками історії Фестивалю нескореної нації Холодний Яр. Як і у 2015 році, він буде безкоштовним і безалкогольним.
Поденна програма
Фестивалю нескореної Nації - Холодний яр (попередня)
1 липня 2016 року
9.00 - 13.00 - приїзд учасників, таборування
14.00 - відкриття 1-го фестивального дня (знайомство з ведучими, програмою фестивалю, планами на день)
14.00 – 17.00 - початок Турніру з міні-футболу за кубок «Холодного Яру»
15.00 – 17.00 – Hand-made майстер-класи
17.00 – 18.00 – Літературний Наступ (запрошено Сашка Лірника)
18.00 – 20.00 – Бандерівські читання (Юрій Сиротюк)
20.00 – 23.00 - розпалювання Холодноярської Ватри - акустичний концерт (PianoExtremist, Антон Стрілець (hang), Живосил Лютий та виступи бардів (Святослав Бойко (гурт «Широкий Лан»), дует «Шарж» та ін).
23.00 –24.00 - Кінопоказ фільму «Молитва за гетьмана Мазепу»
2 липня 2016 року
09.00 ранкові тренування - Пілатес та Функціональний тренінг
10.00 - відкриття другого фестивального дня (знайомство з програмою на день)
10.00 - 14.00 - екскурсії Холодним Яром
10.00 - 13.00 – Турнір з міні-футболу за кубок «Холодного Яру»
11.00 – 13.00 - Військово-патріотичні майстер-класи
10.00 – 13.00 – Hand-made майстер-класи
12.00 – 16.00 – функціонування Дитячого Майданчику
12.00 - 15.00 – Літературний Наступ («Дух нації» - Юрій Руф, Ігор Бойчук, Ігор Климович, Василь Шкляр)
15.00 - 17.00 – гутірки (Олег Петренко, Андрій Іллєнко та ін.)
17.00 - 19.00 - Історичний майданчик Українського інституту національної пам’яті
19.00-23.00 - Музична частина:
19.00-19.40 – Колір Ночі
19.40-20.20 – Haspyd
20.20-21.00 – Go-A
21.00-22.00 – Тінь Сонця
22.00-23.00 – Кому Вниз
23.00 – 02.00 – Ніч кіно ( «Легіон», «Холодний яр. Воля України або смерть», «Хроніки УПА»).
3 липня 2016 року
09.00 ранкові тренування Пілатес та Функціональний тренінг
10.00 - відкриття третього фестивального дня
10.00 - 13.00 - екскурсії Холодним Яром
11.00 – 13.00 - Військово-патріотичні майстер-класи
12.00 - 19.00 – функціонування Дитячого Майданчику
12.00 – 14.00 – Літературний Наступ (Злата-Зоряна Паламарчук, Сергій Пантюк, Любко Дереш)
14.00 – 15.00 – фінал Турніру з міні-футболу за кубок «Холодного Яру»
15.00 - 17.00 – гутірки (Юрій Ботнар, Олександр Доній та ін.)
17.00 – 19.00 – Історичний майданчик Українського інституту національної пам’яті
19.00 – нагородження переможців Турніру з міні-футболу за кубок «Холодного Яру»
19.20 – 22.50 – Музична частина
19.20-19.40 – Простір
19.40-20.10 – Точка Опори
20.20-20.40 – Проти Течії
20.40-21.40 – Zatoczka
21.40-22.50 – KozakSystem

22.50 - закриття фесту
Кобзон, ЛНР, Луганськ.

У ЛНР нагородили "почесним знаком" одіозного співака Путіна


Радянського і російського естрадного співака, депутата Держдуми РФ Йосипа Кобзона, якому заборонено в'їзд в Україну, нагородили "почесним знаком адміністрації Луганська" за заслуги перед Луганськом першого ступеня під час його візиту в так звану ЛНР.
Про це повідомляє РИА Новости.
"Це високе визнання...Я пишаюся цим визнанням і цими високими нагородами. Але завтра їх вже не побачать на моїх грудях, я не ношу нагород. У мене є висока нагорода Народного артиста Радянського Союзу — це моя нагорода", — сказав Кобзон.
ЗМІ пишуть, що співак був нагороджений одразу після концерту в Луганську так званим головою міської адміністрації Манолісом Пілавовим.
Йосип Кобзон підкреслив, що не боїться санкцій, і буде, як і раніше, приїжджати на тимчасово окуповану територію Донбасу.
 Кобзон заявив, що українці сказилися.
М.Сирота.

У Черкасах відкрили пам’ятний знак «батьку української Конституції»

Фото: Про все
Фото: Про все
Сьогодні біля Черкаського державного технологічного університету, з нагоди 20-ї річниці створення Конституції України було відкрито пам’ятний знак на честь одного із засновників головного закону держави – Михайла Сироти.
На урочистих заходах були присутні голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко, представники міської влади, науково-викладацький склад вишів Черкащини, громадські активісти та студенти.
Фото: Про все
Фото: Про все
Відкрив церемонію Юрій Ткаченко, привітавши присутніх з ювілеєм Конституції та акцентувавши увагу на ролі особи Михайла Сироти в її створенні. По завершенню виступу високопосадовець вручив нагороди та відзнаки працівникам освіти та військовослужбовцям за сумлінну працю та особисті досягнення у відстоюванні суверенітету та державності України.
Фото: Про все
Фото: Про все
До вітального слова також запросили і рідну сестру Михайла Сироти, кандидата технічних наук Людмилу Мисник.
– За декілька днів, 17 липня, йому б виповнилося 60 років, проте, не судилося. Я пам’ятаю ті стоси поправок, варіантів Конституції, його 15-ти годинне стояння на трибуні Верховної Ради, коли він відстоював основний закон, – згадала події 20-річної давнини Людмила Мисник.
По завершенню урочистостей було відкрито пам’ятний знак Михайлу Сироті, до якого присутні поклали квіти.
Фото: Про все
Фото: Про все
Електоральний процесс.

Український електоральний процес на тлі BREXIT


Вибачте, я не про BREXIT. Я про рівень свідомості громадянського суспільства.

Великобританія - сита, благополучна країна, з одним з найвищих рівнів доходу населення, і найдорожчою валютою в світі. Чи стане їм гірше або краще після виходу з ЄС (та й чи вийдуть?) - Це питання десяте. Все одно у них все буде добре.

Коли до мене в гості прилітає англійський друг, він непідробно захоплюється дешевизною української буденності. "Extremely cheap country", - сміється він, не дозволяючи мені діставати портмоне в пабі. Не поспішайте пишатися, дорогі українці. В даному контексті дешевизна цін коннотативно таїть в собі сенс вседержавному злиднів.

Так ось. У країні, де живуть одні з найбільш забезпечених громадян на планеті, в країні, де немає війни, а корупція ховається під плінтус разом з тарганами, в країні перемогли демократичних свобод на консультативний референдум приходить 72% населення. 72%, Карл!

Тоді як в Україні, в країні з обрушився ВВП, в країні, що чинить опір зовнішньої агресії, в країні, де реформам протистоять корупція і політичне безвольність, на вибори приходить від сили 40% населення.

І це те, що можна вважати вироком. Є, умовно кажучи, 10% майданного, фейсбучного населення, які розмиваються ордами пенсіонерів, з її комунізмом і колективним януковичем. Вся кров, все надірвані жили, весь піт, покладені на вівтар зміни і актуалізації країни, все це нівелюється фундаментальної пасивністю основної частини населення. Переважний відсоток покоління 25-55 років не хоче йти голосувати. Тому що вони твердо і непохитно впевнені, що голосуванням нічого не змінити. В основі цієї інфантильності лежить ще більш жахлива інфантильність - підсвідомо вони не хочуть нічого міняти і нести відповідальність за зміни суспільних процесів.

Простіше кажучи, вони не встають з диванів в електоральне неділю, тому що не хочуть нічого робити для країни. Їх позиція - агресивний ведений. Ведений, тому що в їх сухотному свідомості країну повинні міняти політики, а не вони. Агресивний - тому що за всю хуйню вони звинувачують чинну владу. "Ці там нагорі крадуть, а ми тут копійки отримуємо", - короткий опис їх політичного дискурсу.

Я давно виступаю за зміну виборчого законодавства. Але навіть воно, це зміна, якщо він і буде прийнято, тут навряд чи допоможе.

І що з цим робити? Питання не риторичне, але без відповіді. На жаль.
                                                                                             

Ярослав Матюшин

Твій ворог.

Твій ворог


З ким ми воюємо? Відповідь на це питання має бути простим і гранично точним. В іншому випадку ми просто приречені стріляти повз ціль. Звичайно, бувають в житті випадки, коли щось виходить краще, ніж планував. Наприклад, зять кинув камінь в собаку, а потрапив в тещу. Але в геополітичних масштабах така удача зустрічається рідко.

Не так давно відомий російський журналіст Кисельов (не той, що про ядерний попіл, а який працював на НТВ, а зараз в Україні) звернувся з відкритим листом до президента Порошенко. Він запропонував створити всі умови для надання громадянства російським політикам, журналістам і взагалі всім, хто проти Путіна. Мовляв, Україні це дуже вигідно, тому що так швидше проженуть Путіна і буде нам світ, щастя і Крим. Мені здається, що саме тут в логіку Кисельова і багатьох інших вкралася системна помилка. Принципова. Тому що Україна не воює з Путіним.

Сталін, звичайно, був тираном, але мільйони доносів написав не він. Катував і розстрілював в катівнях НКВД і таборах теж не він особисто. Не бракувало охочих. Так і Путін - він, звичайно, рідкісне ла-ла-ла, але тисячі «добровольців» в Донбас приїхали звідкись? Або в соціальних мережах росіяни масово пишуть - «Пробачте нас, українці, за тирана?» Або з тугою в очах і відчуттям власної підлості висуваються в бік українського кордону солдати регулярної армії і ті, для кого це особисте рішення? Ні, вони постять щасливі фотографії і не приховують радості від перспективи повбивати трошки українців.

Путін не гнав їх батогом на війну - він дав їм таку можливість. А поїхали багато самі. Так сильно промили мізки телевізором? Мозок самостійно не здатний приймати рішення і шукати альтернативні джерела інформації? Ну, ідіотизм звичайно може служити пом'якшувальною обставиною, але факт залишається фактом. Україна воює не з Путіним, а з Росією. Як воювала в середині минулого століття або на початку, коли ніякого Путіна не було і в проекті. І після його смерті або падіння режиму для нас принципово мало що зміниться.

Росія це постійна загроза Україні і самі записні ліберали з працею визнають наше право на незалежність. Дискусії там можливі тільки про методи контролю нашого життя і про довжину повідка. Ну а тест «Чий Крим?» Взагалі мало хто проходить. Синдром «Старшого брата» практично не піддається лікуванню. І в стратегічній перспективі нам слід виходити саме з цього.
               

Кирило Сазонов

Фултонівська промова Черчілля.

Чи можемо повторити …

                          
Я виріс під час холодної війни.

В принципі, все, хто народився після фултоновской промови Черчілля 1946, жили під час холодної війни.

Загроза її переростання у війну гарячу була то менше, то більше, але існувала завжди, за винятком буквально кількох років, в які екс-СРСР лежав на череві і гриз гуманітарну курячу ногу від фірми Пердью, подаровану Бушем.

У чому суть холодної війни?

Суть її в гонці озброєнь. Ніхто не воює, але до війни готуються денно і нощно, витрачають охуліарди доларів і рублів на створення хитромудрих знарядь, здатних убити ворога, як таргана тапком.

Тобто США і блок НАТО міряються пісюна з Варшавським блоком (нині спочив у бозі) і СРСР в режимі нон-стоп. У кого більше ракет з ядерними боєголовками? У кого більше баз? Хто ближче підібрався до супротивника? У кого більше танків? А кораблів? А атомних підводних човнів? У кого краще ПРО? У кого точніше зброю? У кого оката супутники? У кого досконаліше системи прицілювання? А краще ПО для ракет? А найкраща система для радарів? А надійні мікросхеми?

Як тільки кількість танків і рекрутів перестало грати головну роль, як тільки мова зайшла про високі технології і швидкодіючих машинах, то і з довгою Пісюна відразу визначилися.

Чули про поправку Джексона-Веніка? А про санкції 1979 року народження, накладених на СРСР після вторгнення в Афганістан? Ті, яким була труба, як повідомляли містеру Рейгану радянські нафтовики і газовики?

Ну, хто не чув, рекомендую почитати. Зменшує розміри ілюзій і члена до прийнятних. СРСР був позбавлений доступу до високих технологій, до процесорів, комп'ютерній техніці, верстатів з ЧПУ і іншим західним штучкам. Як наслідок, залишилося задовольнятися тільки краденим і завезеним через треті країни.

І до того з технологіями було не дуже, але після ізоляції стало зовсім недобре.

Другою причиною падіння, як не дивно, була продовольча програма.

Я думав, що помру від старості, - сказав якось Черчилль. - Але коли Росія, що годувала всю Європу хлібом, стала закуповувати зерно, я зрозумів, що помру від сміху.

І, звичайно ж, холодна війна і санкції за агресію проти інших країн, тут були ні при чому. Це все від заздрощів.

Радянський Союз закуповував зерно в Канаді мільйонами тонн тому, що був найкращим, наймогутнішим, самим дружелюбним і найчеснішим державою в світі, якому просто не пощастило жити на одній планеті з агресивними пидораси!

Я народився в 1963 році і сам цього не пам'ятаю, але мама розповідала, що манку на мене доводилося отримувати, а не купувати в магазині. І за хлібом були черги. Ні, голоду не було! Але в УКРАЇНІ за хлібом стояли черги! Ковбаса була дефіцитом. Я не кажу про сухий ковбасі))) Одяг, книги, їжа ... У нас хоч був ринок, а ось в Рибінську, де жила тоді родина моєї дружини, і з ринком були проблеми. Країна в 200 мільйонів населення, яка перемогла у війні 20 років тому, була нездатна забезпечити себе продовольством. Оксюморон, правда?

І тут ми підходимо до третього проблеми - неефективності праці при "безкоштовному" розподілі благ.

З 1966 я себе пам'ятаю уривками, з 1968 пам'ятаю дуже багато. Ми жили в квартирі мого діда Павла і бабусі Шури. Ми - це дідусь з бабусею, яким в 1963 році було по 50, я з мамою і татом, і мамина рідна сестра з чоловіком, в 1971 до нас додався ще й мій двоюрідний брат. Вісім чоловік у двокімнатній квартирі, правда директорської - мій дід був головним електриком Укргіпромезу. Нам пощастило, кімнати були великими і кухня значна. Могло бути гірше. І не було ніяких шансів купити квартиру або її отримати (а ми намагалися), мої батьки залізли в борги на маленьку кооперативну двушку на околиці міста, родина моєї тітки поїхала в районний центр Кіровоградської області - Олександрію. Там дядькові запропонували відомчу хрущовку і посаду.

Зате ми змагалися з Америкою! Вона хотіла нас усіх захопити, поневолити і змусити працювати на клятих капіталістів, а не на самих себе! Вона мріяла закидати нас атомними бомбами! А ми ... Ми - це оплот світу! Це голуби - не інакше! Ми - це єдине, що рятує Землю від знищення! Так, ми поки живемо гірше, тому що нам треба захищати мир! Але скоро - а конкретно в 1980-му - в СРСР буде побудований комунізм! І ось тоді ми заживемо!

Мені розповідають про безкоштовну освіту, про безкоштовну медицину, про безкоштовні табори і космонавтів, які перші зробили крок до зірок! Про гарантовану старість і ковбасу по 2.20 ... Відмінно! Господа! Я все пам'ятаю, я вже жив в той час, на яке ви дрочити. Я знаю, скільки повинен коштувати працю такого фахівця, як мій дід в нормальній країні. Я знаю, що таке більше 100 авторських свідоцтв мого батька. Повірте, грошей, які вони заробили б в нормальній країні, з надлишком вистачило б і на будинки в престижних районах, і на автомобілі, і на гавардское освіту, і на кращих в світі лікарів, якщо потрібно. Хочу вас засмутити - насправді в СРСР нічого не було безкоштовно, все було дуже дорого - набагато дорожче, ніж в Європі або США.

Просто ваш труд і працю ваших близьких відбирало паршиве держава і витрачала його на бомби, ракети, на людожерські режими в Африці, які оголошували себе друзями СРСР, на експорт революції, на підтримку різного роду красножопих ідіотів по всьому світу, на санаторії для партійних бонз, які нічого не виробляли, але за то успішно проё.алі працю цілих поколінь. Ви думаєте ми купували хліб, бо не родило? Родило. Просто праця раба, як вчить нас історія, менш ефективний, ніж праця вільної людини. А ким були колгоспники? Без паспортів? З трудоднями замість грошей за роботу? З заборонами на розміри приватного домогосподарства? Мій прадід по лінії батька був розкуркулений разом з усією родиною і помер в Сибіру. З сім'ї прадіда моєї дружини при висилці зривали натільні хрести. Як ви думаєте, могли вони оплатити освіту дітям, якби залишилися живі? Так, освіта наступному поколінню дала держава - безкоштовно. Відібравши минуле разом з сім'єю і бізнесом, і позбавивши власного майбутнього. Зате безкоштовно.

Це, як наша безкоштовна медицина з абортами без знеболювання і дантистами з педальними бормашинами на ножному приводі. Спасибі, звичайно, але я б вважав за краще заробляти і мати платні послуги. Такі, як мені треба. Такі, як можу купити.

Скажіть, чи могли ми виграти в холодній війні у всього цивілізованого світу? Чи могли ми виграти у війні гарячої я не питаю - дурневі зрозуміло, що в ній не було переможців - тільки ті, що вижили. Думаю, що не могли. І не перемогли.

СРСР перестав існувати. Його уламки, незважаючи на гонор і зарозумілість, стояли з простягнутою рукою. І світ не впав. Ніхто нікого не захопив. Ніхто нікого не поневолив. Чобіт американського солдата не топтав російську землю. Ті, кого СРСР збирав навколо себе довгі роки погрозами, подачками, прямим військовим вторгненням пирснули в різні боки, як птахи з клітки.

Світ не тільки не впав, він навіть не скривився, тільки зітхнув з полегшенням.

Сьогодні вата запоребріковая і вата місцева пишуть мені про військову базу ВМФ США в Криму, про підступні плани НАТО на російські багатства, про те, що вторгнення РФ в Україні - це превентивний захід, що не дала мільйонам росіян згоріти в атомному вогні американських ядерних ударів. Це запобігло війну, пишуть вони. Американці в Косово зруйнували ялтинські домовленості (цікаво, кого анексували американці за останні 70 років), а ми просто захищали себе ...

Знайома тема. Мабуть, знову є бажання мірятися Пісюна. До самих ніжок Буша.

Я не хочу сперечатися - це даремне заняття. Точно так само поводився СРСР - брехав, роблячи чесні очі, і намагався стати головним хлопцем на селі. До тих пір поки не здох. А здох він швидко - менше, ніж за 10 років.

Марно розповідати фанатикам, що світ не такий, як їм розповідають по ТБ і в інтернеті. Вони не читають англійською, не цікавляться незалежними ресурсами, а переводять їм те, що потрібно і ті, кому потрібно. Вони живуть в світі, де не американці і НАТО зупинили криваву війну в Югославії, розгромивши режим Мілошевича, а в тому, де криваві наймити Штатів бомбили мирні сербів, щоб забрати у них Косово.

І хоч кіл на голові теши! Чи не ненормальний в Північній Кореї є загрозою для світу, а Обама, який мало того, що мілітарист, так ще і паскудить в російських ліфтах. Чи не Путін зі своєю камарільей захопив Крим, а Крим повернувся додому. Чи не кремлівські підораси підпалили Донбас, а шахтарі-буряти на куплених в військторзі танках захищають народ Донбасу від злісних укрів.

Кафка відпочиває.

Але я-то пам'ятаю, як хихикали кремлівські старці, як виходила отрутою газета "Правда" і за програмою час показували фланірують на парадах танки і колосяться поля, труби і нафтові фонтани, які стріляли в низьке північне небо ... Товариш Рейган, вашим санкцій труба !

І били, били, били в литаври, рапортуючи про страшні погрози, які благополучно розбилися об могутність СРСР.

А потім...

Потім були черги, порожні прилавки, тютюнові та горілчані бунти, і в Пітері, біля метро, ​​продавщиця в рукавичках з обрізаними пальцями жбурляла в бруд величезний смерзшийся кому курячих стегенець і кидала відкололися шматки на підкручені ваги.

Навколо стояли інтелігентні пітерські бабульки з викидними товаром, розкладеним на розмокших газетах, бандити розводили лохів на миттєвій лотереї зробленої з "воздушки" і колеса щастя, а поруч, на книжковому розвалі, торгували Желязни, Платоновим і Оруеллом.
                                                 

Ян Валетов
"Свободівця".

В Конотопе избили украинского политика

Зараз депутат перебуває в місцевій лікарні Конотопа. Фізичний стан "свободівця" середньої тяжкості: у нього розсічена шкіра голови і зафіксовані численні побої на тілі. На місці злочину працюють правоохоронці та експерти-криміналісти.
У Конотопі в ніч на 22 червня в Києві скоєно замах на депутата Сумської обласної ради, лідера фракції ВО "Свобода" Сергія Демеху.
Про це повідомляє прес-служба Сумської обласної організації партії.
Відзначається, що напад на "свободівця" сталося 22 червня близько 23:30 біля під'їзду його будинку. Після того, як Демеха припаркував машину і попрямував до під'їзду, кілька невідомих чоловіків з металевими прутами перегородили йому шлях і почали бити, намагаючись потрапити в голову.
  Зараз депутат перебуває в місцевій лікарні Конотопа. Фізичний стан "свободівця" середньої тяжкості: у нього розсічена шкіра голови і зафіксовані численні побої на тілі. На місці злочину працюють правоохоронці та експерти-криміналісти.
    Як повідомляє прес-служба Головного управління Національної поліції в Сумській області, вночі на пульт "102" від чергової медсестри приймального відділення Конотопської центральної районної лікарні надійшло повідомлення про те, що в хірургічне відділення з діагнозом "закрита черепно-мозкова травма, забійна рана голови, садна на спині і лівій руці "госпіталізований депутат Сумської облради.
Ситуація складна.

Воду потрібно підігріти

                             
Віталій Кличко закликав Асоціацію міст України вимагати від Верховної Ради і уряду скасування підвищення цін на тепло і гарячу воду. Схоже, на електоральному полі Тимошенко і Ляшко з'явився ще один претендент на урожай. Політичні плани Віталія Володимировича його особиста справа, але ці спекуляції на тарифної темі вже злегка набридли.

Тут доречно згадати знамениту фразу самого Кличка - «Щоб вода стала теплою її потрібно нагріти» і вибудувати логічний ланцюжок до кінця. Щоб воду підігріти потрібно спалити газ. А щоб спалити газ, його треба купити. А ціна газу сьогодні 6879 грн за тисячу кубометрів. Для всіх одна - це дозволило покінчити з тотальною корупцією великих комбінаторів на змішуванні і розподілі газу на дешевий для населення і дорогий для підприємств. Зважилися, слава Богу - зруйнували цю стару мільярдну схему. І повертати її в інтересах деяких олігархів під політичними гаслами боротьби за низькі тарифи не варто. А ось логічний ланцюжок причин і наслідків спеціально для мера можна продовжити.

Щоб менше платити за тепло потрібно утеплювати будинки. При низьких тарифах всім було глибоко плювати на енергозбереження і втрати, тепер є причини щільно зайнятися цим питанням. Щоб люди краще і швидше утеплювали будинки, міська влада може в цьому взяти участь. Наприклад, зробити спеціальну програму, провести тендер і замовити ці роботи. Чи не парковку, наприклад, підземну на Софіївській робити за мільярди, а профінансувати на цю ж суму міську програму. Можна не просто спалювати свій і тепер ще львівський сміття, а зі сміття отримувати газ. Так багато хто робить - і вже не тільки в Європі, але і в Україні. Так що навіть на відрядження можна заощадити.

Які ще є прості і логічні рецепти на кшталт підігрівання води? Можна власників енергопостачальних підприємств умовити провести реконструкцію комунікацій, тому що втрати зашкалюють і все це закладається в тарифи. Не хочуть? Звичайно не хочуть. Тому що отримали ці підприємства в оренду на певний термін, а влада поміняється і можна все втратити? Тобто передати ближчого до нового вождя олігархові.

Буде хтось серйозно інвестувати в такій ситуації? Звичайно, ні. Навпаки, зосередяться на прибутку тут і зараз, а потім хоч трава не рости. А можна на цьому грунті знайти спільну мову в форматі гарантії в обмін на інвестиції? Думаю, можна. А не вийде - тоді можна і з іншими потенційними орендарями обговорювати питання. Наприклад, із західними компаніями. Або запропонувати їм спільно володіти тим же «Київенерго» - за умови серйозних інвестицій саме в енергозберігаючу програму і модернізацію. До речі, з отриманням газу зі сміття теж можна з приватними інвесторами попрацювати. Я б навіть сказав - можна вже давно було і потрібно.

Звичайно, ситуація складна. І її рішення вимагає не тільки інтелектуальних і креативних рішень, але й наполегливої ​​праці. Щоб вода стала теплою, як каже мер, її потрібно підігріти. Щоб менше платити за тепло, його потрібно економити. Як фанатично економлять багаті німці чи англійці - наші з незвички впадають в ступор від такого підходу. Щоб мера любили, як політика - він повинен бути успішним на своєму місці.

Адже можна не тільки виривати з рук Тимошенко і Ляшко тарифну тему - можна ще дати по рукам втратили будь-яке почуття реальності забудовникам. Навіть якщо це друзі. Можна припинити нещадний розпил землі і міського бюджету. І сміття - топ тема для міської влади сьогодні. Можна Садовому показати не тільки де в Києві звалище, а й як цю проблему вирішувати. Упевнений, йому буде цікаво. Багато що можна зробити. Було б бажання. А вже потім підігріти воду, зробити собі склянку міцного чаю і випити чарочку коньяку за улюблене місто.
           Кирило Сазонов

Звичайний жебрак.

Почім пожерти?

                                   
Сьогодні в стрічці наткнувся на обговорення цін на їжу в аеропорту Бориспіль. Взагалі моє ставлення до тих, хто часто літає з цього аеропорту і їсть в тамтешніх буфетах можна порівняти з почуттями звичайного жебрака вчителя краснопису, який потрапив на купецьке застілля. І нехай заздрість найщиріше почуття і найкращий доказ визнання чужих заслуг - залишимо його за дужками. Поговоримо виключно про ціни.
Так, в Борисполі вони просто зашкалюють. І приводити в якості порівняння аеропорт в Дубаї або Лондоні - не зовсім коректно. Тому що в Києві ти можеш пообідати в центрі міста (у свій час я робив це регулярно) в хорошому кафе в форматі «бізнес-ланч» в межах від 50 до 70 гривень. До 90 гривень - це вже, вибачте, з понтами або з алкоголем, який в бізнес-ланч не входить. Але Бориспіль - в іншому вимірі. Там зробити нормальну їжу за розумну ціну чомусь не виходить. У Жулянах, до речі, теж. У чому ж страшний секрет цього феномена? А все просто. У відсутності конкуренції.   На «Укрзалізниці» в поїздах була така ж історія. Багато років якийсь примітивний сухпай в поїзді коштував захмарно. Пиво і вода - теж. При цьому хлопці на «УЗ» просто фізично не могли забезпечити реальну конкуренцію в процесі - просто тому що не може бути в поїзді три вагони-ресторани, це занадто дорого. Але провели тендер, виграв його WOG і тепер годує пасажирів, як на своїх заправках. Я годівлю цієї мережі терпіти не можу, як і їх ціни на бензин, але це моє особисте ставлення, а в даному випадку результат відмінний. Нормальний харч за розумною ціною. Вже не сто гривень за круасан, пачку горішків і банку пива. Працює?   В аеропорту Бориспіль або Жуляни все ще простіше - там більше місця. Просто виділіть від 50 до 100 квадратів якоїсь виразної мережі з твердими цінами. Макдональдс підійде і якусь «Пузату хату» можна додати. Супчики там, соляночка, салатик. Нехай ця мережа і деградувала за останні роки страшно, але все одно - Тобто можна, ціни осудні. Солянка у них взагалі на рівні. І інші торговці якось перебудуються ближче до реальності. Тому що нерозумно продавати бутерброд невідомого віку на 105 гривень, коли поруч на твоїх очах готують гамбургер за 18. І все - проблема вирішена.   Чому питна вода коштує 35 гривень за пляшку, а в трьох кілометрах в магазині - 8? Ця відповідь я знаю, мені цікаво хто на цій маржі сидить? Директор аеропорту в частці з власником кафе? Так гнати першого вольовим рішенням міністерства інфраструктури, а другий сам піде або додасть в скромності за цінами. І Жуляни теж, так. Потребують такого ж процесі. Це ж не вимагає якихось божевільних зусиль, кардинальних реформ і залучення інвесторів. Просто відкрити нішу для реальної конкуренції. І все - вона сама почне працювати.
                                 Кирило Сазонов. 
Дерашизація.

Дератизація. Як це буде?

                                     
Тема дерашізаціі (деватізаціі) виникає часто в інтерв'ю, в статтях, в бесідах. Адже очевидно, що реінтеграція Донбасу і Криму після перемоги неминуча. Я особисто розглядаю варіант тільки перемоги, варіант світу через капітуляцію або заморозку конфлікту мені розглядати абсолютно не хочеться.

Так ось. Уявімо, що Україна перемогла у війні з РФ, контроль над кордоном відновлений, Донбас і Крим переходять під контроль України.

Що робити з людьми, які ще вчора вивішували прапори РФ на балконі і звали Путіна? Спробую поміркувати на тему і запрошую до дискусії вас.

Варіанти типу: "всіх розстріляти", "закатати в бетон" та інші не розглядаю. У людях, які закликають до вирішення питання подібним способом говорить злість. Війна і злість завжди разом і це нормально. Просто реагувати на такі заклики, думаю, не варто.

Як ми знаємо, "русскій мір" - це набір історичних, соціальних, ментальних констант. Ці константи потребують заміщення. Першим поштовхом до пошуку такого заміщення буде поразка РФ у війні і, бажано, суд над російською верхівкою, як це було в нацистській Німеччині. Крах ідеалів - кращий каталізатор до переосмислення.

На моє глибоке переконання, дерашізація не повинна супроводжуватися масою репресивних і заборонних заходів по відношенню до всього населення. У Німеччині після 1945 року, в рамках денацифікації з 13,2 мільйонів перевірених німців тільки 613 тис. Чол. були визнані причетними до злочинів нацизму. Це навіть менше 5%.

У нашому випадку від відповідальності не повинні піти ті, хто безпосередньо брав участь в бойових діях, хто вбивав, хто керував і фінансував.

У Західній Німеччині і Японії протягом 5 років після кончанія Другої світової війни були проведені вибори, в Японії також було надано виборче право жінкам. Виходить парадоксально - замість батога у вигляді урізання прав і жорсткого контролю німці і японці отримали пряник у вигляді вільних виборів. Але, нагадаю, сталося це після тотальної очищення суспільства від головних ідеологів війни, від злочинців-генералів.

Отже, проблема перша і найважливіша:

1) виявлення колаборантів, в т.ч. ідеологів війни. У цей список повинні потрапити також і деякі з нинішніх політиків, які не визнають агресію РФ.

Для цього, як мені бачиться, потрібен окремий закон про колаборантів, який дозволить не тільки залучати до кримінальної відповідальності, а й позбавляти права балотуватися в органи влади.

В одній з попередніх статей я вже говорив про меншості (10%), яке формує думку більшості. Нейтралізувавши і засудивши бойовиків, їх ватажків і ідеологів, ми як раз приберемо ті 10% людей, які розпалювали і підігрівали війну. Замість них потрібно знаходити місцевих лідерів думок, буквально в кожному дворі. Цікавий метод роботи з проросійським запропонувала одна знайома в ФБ. Формування невеликих груп людей, які в транспорті, на ринках, в інших місцях скупчення людей будуть розігрувати суперечки на певну тему, і переможцем в цих суперечках повинен виходити людина з проукраїнською позицією. Даний метод добре працює на людей, які не сидять в ФБ, все відбувається природно і набагато краще, ніж чисто пропагандистські, агітаційні методи.

Отже, друга проблема:

2) інформаційна робота з населенням без прямої агітації.

Наступна проблема - російський контекст. Жителі Криму і Донбасу в масі своїй тяжіють до РФ. Через мову, музику, культуру, новини, історію.

У Харкові не раз проводилися зустрічі, де обговорювалася роль міст-метрополій в дерашізаціі. Суть проста: якщо на Донбас приїжджає, скажімо, артист зі Львова або навіть Києва, його сприймають не так, як артиста з Харкова. Оскільки в поданні проросійськи налаштованих людей Харків також проросійський. І раптом, приїжджають музиканти чи артисти, які говорять як російською, так і українською, пропагують українськість і заражають своїм патріотизмом. Саме цим займаються багато харків'ян, в т.ч. і ваш покірний слуга. Десятки, сотні концертів, в т.ч. для місцевого населення формують патріотичний кістяк в таких непростих містах як Щастя, Сєвєродонецьк, Торецькому або Бахмут.

Отже, третя проблема:

3) культурна робота з місцевим населенням, пропаганда українськості.

Далі можна обговорювати пробелемамі освіти, реформи інститутів влади, проведення виборів і т.д. Кожному з цих пунктів можна присвятити окрему статтю. Моє ж завдання цієї статті підштовхнути кожного до пошуку методів реінтеграції окупованих територій.

Зауважте, я не запропонував жодної заборонного заходу. Звичайно, можна говорити про заборону на, скажімо, російський шансон, про інших заборонах. Але, моє глибоке переконання полягає в тому, що заборони породжують попит. Заборони не вирішують проблем. Проблеми можуть вирішувати обмеження. Але повні заборони - це совок, від якого ми намагаємося втекти.

Природно, заборони повинні бути поширені на символіку "республік", агітацію за "республіки" на підставі закону (закон про визнання ДНР і ЛНР терористичними організаціями), можлива заборона на публічні обговорення "русского мира" (як це було в Австрії з забороною на обговорення нацизму). Однак поміняти щось в головах людей, оброблених багаторічної рашістской пропагандою можна тільки довгої і кропіткої роботою, закладаючи фундамент переконань майбутніх поколінь.

Наостанок скажу ще про два моменти. По-перше, досвід денацифікації в Німеччині нам не підходить на 100%. Більш того, він був різний в різних зонах окупації. По-друге, ніяка дерашізація не спрацює, якщо не буде підкріплюватися економічними успіхами України. Нам обов'язково потрібен свій План Маршалла.

Чи вистачить українцям мудрості гідно вийти з ситуації, що склалася після перемоги? Не сумніваюся!
        Борис Севастьянов.
Коли відкопають солдата німецької армії...

Шампанське для танків

                                                      
Історія здатна чомусь вчити лише тоді, коли її пам'ятають. Інакше на зміну тези «більше - ніколи» приходить лукаве «можемо повторити». Проблема в тому, що прихильники другого гасла слабко уявляють - що саме вони хочуть «повторювати».

Один з головних музеїв Другої світової досі лежить під відкритим небом. Його єдині дослідники - учасники пошукових загонів. Саме вони знають, чому в радіатори лили винне сусло. Вони в курсі, що спільного у снаряда і жіночого шовкового білизни. І про те, як пов'язані червоноармійський «жетон смертника» і стітістіка «зниклих безвісти» - теж можуть розповісти.

Та, що говорить фляга

«Коли відкопувати німецького солдата, завжди кидається в очі те, що він повністю споряджений. Шкіряна «розвантаження», пряжка, небезпечні бритви з верстатами, дзеркальце. А радянський загиблий боєць майже завжди «гол як сокіл». Аж до 1944-го року у вермахту майже завжди був порядок з підвозом боєприпасів і харчуванням. У німців, коли вони стояли в довготривалій обороні, було навіть постільну білизну.

Знову ж німецька фляга - мало того, що алюмінієва, так ще і обшита деревом - щоб уникнути перегріву. А у радянських солдатів були скляні фляги, які легко билися. Одного разу довелося відкопати радянську тушонку в скляній банці. На кришці під шаром солідолу було зображення ножа і детальний опис того, як відкривати консерви. Це робилося для тих, хто ніколи в житті не бачив тушонки ».

жетони смертників

«Коли в Севастополі з кораблів сходили на берег матроси, їх - максимум - вносили в якісь паперові списки, які зберігалися на кораблі. Причому у матросів, на відміну від піхотинців, навіть жетонів смертника не було. Якщо корабель гинув - то разом з ним йшли на дно і архіви.

Німецький жетон смертника був зроблений з алюмінію, рідше - з цинку. Просвердлені в ньому дірки давали можливість розламати його на дві частини - одна частина вкладалася в кишеню (іноді - в рот) небіжчикові, інша відсилалася в Німеччину. Радянський же жетон вдавав із себе пенал з паперовим вкладишем. Заповнювали цей вкладиш часто олівцем, причому нерідко цей олівець ховався в той же пенальчик. Якщо туди потрапляла волога, то дерево розривало пенал, попутно знищиться і паперовий вкладиш ».

Що таке морський піхотинець

«Морська піхота в роки війни - це якраз зійшли з кораблів на берег матроси. Вони по праву вважалися елітою радянських збройних сил. По-перше, матроси служили перед війною по 5 років - тому вони були навчені куди краще звичайної піхоти. По-друге, на флот брали лише тих, у кого за спиною було мінімум 7 років школи - це необхідна умова для роботи зі складними корабельними механізмами. По-третє, це фізичні дані моряків.

Для ілюстрації: снаряд на есмінці важив 32 кг. При цьому знаряддя повинне було давати мінімум 5 пострілів в хвилину. Можете самі уявити, яким повинен був бути матрос, щоб в бою забезпечувати потрібну скорострільність.

У пошукових систем є так званий ексгумаційних лист - туди вписується опис останків і навіть приблизна причина загибелі (осколкове поранення, кульове або, наприклад, мінно-вибухова травма). Останки матросів дуже точно ілюструють поняття «генофонд нації». Майже всі - величезні, міцні мужики, зростом під два метри.

До речі про колір форми. У матросів був такий собі військово-морської шовінізм - вони часом категорично не хотіли переодягатися в польову форму. Але це грало з ними нерідко і злий жарт - чорна форма була демаскирующим фактором ».

Блузка для пороху

«В обложеному Севастополі жінки здали всі свої шовкові речі для потреб армії. Справа в тому, що гільзи боєприпасів калібром від 50 мм і вище зсередини обкладаються шовком - для кращого згоряння пороху. А шовку-сирцю в обложеному місті катастрофічно не вистачало.

Знову ж - знаменитий севастопольський швейний комбінат № 2, який виробляв обмундирування. Йому не вистачало потужностей - і жінки віднесли на підприємство особисті швейні машинки. А що таке в ті роки швейна машинка? Це, по суті, годувальниця - як корова в селі. Мало того, що всі жінки самі обшивали свої сім'ї, але ж швейна машинка давала можливість шити речі і на продаж. Але для фронту віддавали все найцінніше ».

Дві різних блокади

«Всі пам'ятають, що головний жах обложеного Ленінграда - це голод. А в обложеному Севастополі основна проблема була навіть не з їжею, а з водою. Літо 42-го року було одним з найспекотніших, плюс до цього - від постійних артобстрілів в повітрі «висіли» тисячі тонн піску і землі.

У мемуарній літературі є згадка, як при евакуації полотна Франца Рубо з Панорами першої оборони Севастополя знайшли старий план 4-го бастіону, де був хрестиком відзначений занедбаний колодязь. Вирили восьмиметровий колодязь - і знайшли там воду!

І ще - в Севастополі був винзавод «Шампанстрой». Він почав роботу за пару років до початку війни. Через брак води під час оборони міста виноматеріал видавали не тільки особового складу, а й цивільному населенню. На винному суслі готували їжу, заливали в радіатори автомобілів і танків, поїли їм дітей. І до сих пір багато хто з тих, хто пережив оборону Севастополя, шампанського категорично не п'ють ».

Тушонка з тротилом

«Під час оборони міста Балаклавський консервний завод почав виробляти гранати. Це було нескладно, адже та ж протитанкова граната РПГ-40 являє собою порожню банку з-під тушонки з ручкою і детонатором, всередину якої містилося близько 500 грам тротилу. А граната РГ-42 - це фактично банку з-під згущеного молока з підривником від гранати Ф-1.

Нерідко з обрізків труб робили мінометні стовбури. Жесть з дахів збирали для гранат. Для боєприпасів з горючою сумішшю збирали порожні пляшки. А ось те, що діаметр цигарки і патрона збігаються не випадково, а саме на випадок війни - це вже міф. Так може говорити лише той, хто не бачив патронний верстат. Так само як абсолютно непрофесійні міркування про «невипадковості» збіги діаметрів сосиски і великокаліберного патрона ».

Жінки на війні

«Коли в кіно показують санітарок, які виносять бійців з поля бою - мало хто згадує, що таке було тільки в радянській армії. За західними військовими стандартами на поле бою в нейтральній смузі допомогу пораненим виявлялася після битви. А потерпілому бійцю допомога потрібна в перші півгодини. І тільки у нас молоді дівчата під вогнем витягали з поля бою здоровенних мужиків зі зброєю. Між іншим, гвинтівка важить близько 4-х кг, а кулемет Дегтярьова - в районі 12-ти.

Багато дітей йшли на заводи працювати з міркувань патріотизму, до якого домішувався і практичний розрахунок. Адже иждивенческая продуктова картка - це мізер. А якщо підліток йшов на підприємство допомагати, він отримував уже картку робітника. І часом цим хлопчаки рятували від голодної смерті свою сім'ю - мати, сестер, братів ».

Сало на рейках

«Партизанська кмітливість - це не тільки пісок, засипаний в стовбур танка (коли ствол розривало при пострілі). Були ще випадки, коли в бензобаки засипали цукор - це приводило до повної зупинки двигуна. Уявіть, що відбувалося з літаками в повітрі.

На залізницях в гальмівні букси партизани іноді засипали пісок. При гальмуванні від фрикційного фонтану іскор з букса ті ж нафтові цистерни просто спалахували. Бувало й таке, коли рейки на невеликому підйомі натирали салом або солідолом. В результаті поїзд не міг здолати підйом і виникав затор. Або ж не спрацьовувало гальмування перед вигином полотна - і склад міг зійти з рейок ».

Непартізанскіе гори

«Рельєф Кримського півострова зіграв злий жарт з партизанським рухом. Гори не дозволяли їм здійснювати такі ж рейди, які могли собі дозволити загони Ковпака або Сабурова. Крім того, восени і взимку кримські гори затягнуті хмарами. Одна справа - зробити аеродром і прийняти літак на рівнині, і зовсім інша - зробити таке ж в кримських горах в умовах хмарності. Не дивно, що кримське партизанський рух страждало від голоду і неможливості забезпечити поставки з «великої землі».

Кримський гірський рельєф грав на руку німцям. Полісся в Білорусії - це тисячі квадратних кілометрів лісів, а Крим - маленький, тут не сховаєшся. При цьому один поранений в горах забирає сили шести осіб: потрібно три зміни по дві людини для перенесення бійця, адже воза в горах марні ».

1000 рублів за «Юнкерс»

«Під час пошуків доводилося натикатися на спеціальні агітаційні снаряди і бомби. Всередину цих боєприпасів містилися листівки, при спрацьовуванні заряду ці папери, намотані на стрижень, викидалися і розліталися над територією.

Мимоволі відзначаєш, як різною було пропаганда всередині армій. У Союзі робився акцент на масовий героїзм і самопожертву, а німці закликали до того, щоб перемогти ворога і при цьому залишитися в живих. Так тривало до 1944-го року, приблизно, коли ситуація в агітпропі змінилася з точністю до навпаки.

У середині війни, до речі, в Червоній армії ввели і грошові премії. Близько 1000 рублів платили за збитий ворожий літак. За корабель - близько 20 тисяч рублів. Платили гроші і за евакуацію з поля бою радянської техніки. Гроші були однаково невеликі - булка білого хліба в тилу на чорному ринку коштувала десь 300 рублів. І, тим не менше, ці кошти грали свою мотиваційну роль - адже боєць міг відіслати їх рідним в тил ».

«Листковий пиріг» мису Херсонес

«Про масштаб битв під Севастополем можна судити навіть з того, що німецька армія досягла тут найбільшої щільності артилерії на кілометр фронту за всю війну. Десь від 150 до 250 артстволов на кілометр фронту - і це не рахуючи авіації. Причому враховувати треба і те, що сама площа обложеного Севастополя була порівняно невеликою: снаряди майже завжди падали в «жилої» зоні.

На війні багато фігуральний вислів стають реальністю. Як, наприклад, фраза «море, червоне від крові». Ті з севастопольців, хто пережив війну, згадують, перш за все, страшну трупний сморід, тисячі неприбраних тіл. Радянське командування не стало ризикувати кораблями для евакуації армії і мирних жителів в 42-му році - і на мисі Херсонес за німецькими даними тільки в полон потрапило 80 тисяч радянських воїнів. Воронки на тому ж херсонеській аеродромі - це листковий пиріг. Спершу натикаєшся на 44-й рік: шар озброєння, німецькі останки, потім шар землі, а потім - 42-й рік і тіла наших солдатів. З деяких воронок діставали до п'ятдесяти чоловік.

Одного разу, до речі, був випадок, коли в селі Чорноріччя під Севастополем розкрили поховання і знайшли останки працівника міліції (по гудзиків і пряжці визначили приналежність до роду військ). Бачили клубок пряжі? Ось так само він в колючий дріт був німцями замотаний ».

Італійський «Ташкент»

«Під час війни Сімферопольський музей потрапив під повне розграбування. Кримську столицю німці вk
Сакраль...

Кошер, халяль і сакраль


Согодні у совків сакральщіна: в цей день 75 років тому їх народного вусатого батька жорстоко наебал чужорідний вусатий німецький батько, з яким той, крім вусів, змагався в маразмі і деспотизмі. Совки досі не вірять в спільні паради і навчання армій двох уебанов, а також в їх загальні плани-домовленості по розділу світу.

Дані події присутні в їх надтуловіщних відростках такий, знаєте, фрагментарною амнезією - "Порушенням Пакту Молотова-Ріббентропа". Тобто, порушення було, а самого Пакту з усіма наслідками, що випливають - немає. Але совки не заморочуються з цього приводу, бо в совку, як і в породженої ним армії, багато незрозумілого, але зате - все правильно.

Для них давно вже важлива не сама суть і зміст, а форма, зовнішність: сьогоднішня перекошене траурних ебліщ затьмарить сама подія, його історизм. Агітпроп сьогодні розродиться небаченим патріотизмом: # оніпомнятігордятся, # ніктонезабит, # ​​нічтонезабито та іншими симулякрами пам'яті, актуальними зараз, як ніколи - адже совкова галактега знову вапасносте, вона знову протистоїть решті, неправильного світу.

Ось тільки пакти, як раніше бувало, укладати-то і не з ким: немає маразматиків. Хіба що, ІГІЛ. Хоча, тут теж не все так однозначно, можна наступити на старі граблі:

Як було б здорово, якщо б таліби
Дійти до Москви з вибухівкою змогли б:
Вони б ризикнули, вони б зуміли
Очистити Москву від скульптур Церетелі. (С)

Вобщем, знову сьогодні гімнастерки і георгий-стрічки по всьому росканалам, а скорботно-гордовиті ебліща радянських глядачів будуть зрідка опромінювати тварини усмішки. Під "Синий платочек" Русланової. У тому місці, де "Рівне о 4 годині Київ бомбили ..."
                                                         

Евгений Ростовский

Православіє.

Реальна сила РПЦ проявилася на Вселенському соборі

                              
Перший результат Всеправославного Собору проявився в момент його відкриття. Сам факт початку є таким. Російська православна церква останні кілька століть вважала себе основою «православного світу». Зовнішні спостерігачі і аналітики в тій чи іншій мірі погоджувалися з даною тезою, що давало Російської Імперії (пізніше СРСР і Російської Федерації) претендувати на роль арбітра в країнах з православним населенням. Теза опори світового православ'я, до речі, ліг в основу ще однієї концепції - Русского мира. І навіть слов'янського. Незважаючи на те, що ідеї «слов'янської єдності» були вироблені в середовищі хорватського католицького кліру та інтелігенції. Пізніше, ще на початку 20 століття активно просувалися президентом Чехії Т. Масариком.

Таким чином представити себе православний собор без Російської православної церкви було важко, а він уже відбувся. При цьому в його роботі беруть участь 10 з 14-и церков. Можна припустити, що Москва впливає майже на третину православного світу. Третина вже не весь, а й така оцінка теж не є вірною.

Якщо подивитися на причини відмови, то як мінімум дві церкви з чотирьох відмовилися мають свої причини.

Антіохійська церква. Один з чотирьох «вселенських» патріархатів православного світу. Основна частина парафій в Сирії. Делегація церкви відмовилася брати участь в соборі. Одна з основних причин - загострився суперечка з іншого найдавнішої церквою - Єрусалимської. Патріархати не можуть поділити парафії в Катарі. На перший погляд, було б через що сперечатися. Але це в тому числі питання «канонічної території» плюс гроші. Як би це банально не звучало.

Все почалося з візиту патріарха Єрусалимського в Катар в 1999 році і споруди однієї невеликої церкви. Вже через 10 років настоятель даного приходу був висвячений в сан Архієпископа Катару. Антіохійський патріархат, який вважав країни Перської затоки своєю «канонічною територією» з моменту заснування церкви намагався протестувати. Марно. А в 2014 році розірвав канонічні ставлення з Єрусалимської церквою. Природно, що з того моменту два патріархи намагалися не бути одночасно в одному місці. Якщо на собор їде Єрусалимська церква - Антіохійської делегації там не буде. Найцікавіше, що весь сир-бор через приблизно 100 (сотні) офіційно визнаних православних громадян країни. Проте, в світлі «реформування» Катару ісламські влада має намір стимулювати мультикультурність. Підтримуючи ахль аль-китаб - «людей писання». А ось це вже гроші з бюджету досить не бідної країни.

Друга причина полягає в тому, хто скликає собор. Патріарх Варфоломій є турецьким підданим і сином турецького підданого. Прошу не плутати цей мовний зворот з творіннями Ільфа і Петрова. Просто єпископом Туреччини (саме такий статус світські влади до недавніх пір визнавали за Варфоломієм) може бути лише її громадянин. Потомствений громадянин. Зміни в рівні визнання і розширення свободи дій Константинопольського патріарха як Вселенського патріарха (вибачте тавтологію) можна сприймати як прояв нової зовнішньої політики Туреччини. Світська влада просто чекали «природної смерті» християнської діаспори. Змінили їх ісламісти побачили можливості, які дає «кероване посилення» православної церкви. Криза в Сирії лише переконав їх у правильності вибору. Туреччина підтримує туркоманов в Сирії, які воюють проти Асада і курдів. Підтримуючи православний престол Туреччина послаблює позиції Антіохійської церкви, яка підтримує Асада і підтримується ім. Природно, що в такому світлі участь сирійської церкви в заході, який організовує турецкоподданний малоймовірно. Незважаючи навіть на те, що це Вселенський православний собор. Перший за тисячу років (Справа в тому, що в останній раз православні церковні лідери проводили подібну зустріч ажв 787 році, а з 1054 року, коли відбувся «великий розкол» між православними і католиками, такі собори більше не проводилися - прим. «Хвилі" )

Грузинська церква. Вона теж не прислала свою делегацію. Формальна причина відмови - подвійність формулювань в частині проектів рішень, а так само відмова обговорювати диптих церков (список в порядку шанування). Додаткові претензії - відсутність в порядку питань церковного календаря і деяких питань щодо укладення шлюбу.

У реальності Грузинську церкву так само не особливо радує посилення Константинополя (читай Туреччини). Як би там не було, але питання щодо Аджарії ніхто не відміняв. Це і традиційний там іслам. Плюс періодичні спроби заснувати церковні парафії, підпорядковані Константинопольському патріархату.

Таким чином Російська православна церква може записати «собі в актив» солідарне поведінку лише Болгарської церкви. Не більше. На цьому тлі показова гра сербів. Попередньо Сербська церква після контактів з Москвою заявляла про намір не надсилати делегацію на собор. Однак таке ж рішення болгарських одновірців відкрило вікно можливостей.

Як би там не було, але Собор змінить баланс сил в православному світі. Серед іншого на кону стоїть хтось на яких ролях виявиться в середовищі «слов'ян - православних». Відмова від участі в Соборі російських і болгар створює унікальну можливість. Тому предстоятелі Сербської церкви почекали поки будуть скасовані авіарейси з Москви і Софії. Після цього швидко завантажилися на борт і полетіли на Крит. Формально вони змінили рішення на користь участі за 2 години. Цього вистачило щоб зібрати делегацію і організувати прямий авіарейс. Оперативно спрацювали, треба відзначити.

Ще одним проколом Російської православної церкви стала позиція церкви Польської. Маю на увазі Польську Православну Церкву. Автокефалія даної церкви була дарована Константинополем в 1924-му році і це прекрасний кейс для України. Адже після поділів Речі Посполитої парафії на території Польщі, Західної Білорусі та України перебували в підпорядкуванні Москви. Константинополь це не визнавав, але нічого вдіяти не міг. До моменту відродження Польської держави. Однак прихід більшовиків в 1945-му розставив все на свої місця. Сталін жартувати не любив. Митрополит Діонісій в 1948 році «звернувся з покаянним листом до Патріарха Московського Алексія». РПЦ прийняла «польську церкву в своє лоно». У тому ж 1948-му році Синод в Москві видав постанову «згідно з яким Російська Церква благословляє Польську Церкву на самостійне існування». Тобто формально Польська автокефальна церква перебувала в «подвійному підпорядкуванні». Самостійність була дарована як Константинополем, так і Москвою. Участь поляків у Соборі розставив крапки над "і". Показало Російської православної церкви її місце.

Чи могла РПЦ не допустити такого провалу? Могла. Лише в одному випадку - черговим перенесенням дати Собору. Тобто знайти можливості і створити умови при яких більше 40% церков відмовилися б від участі. Так було в 1921-му, в 1961-м і 1996-му роках. Так, Великий Собор готувався майже 100 років і кожен раз переносився. Ось і зараз (точніше кажучи, останній рік) ієрархи РПЦ колесили по світу. Якби «спрацювали» механізми утримання навіть Сербії і Олександрії. Особливо останній. Бойкот Собору двома з чотирьох «вселенських» православних церков робив би його проведення неможливим. Могло вийде і з поляками. Якби не було війни в Україні, то щедра допомога з РФ на, наприклад, відбудову храмів або ще які потреби була б дієва. Але дива для РПЦ не вийшло. Незважаючи на те, що віра має підтвердження в чудеса. Навіть на тлі глобальної кризи в політиці і безлічі конфліктів між церквами, в орбіті Москви залишилися лише болгари. Та й то, як подивитися. Посилення сербської та польської церков може стати сигналом до дії для Софії. Що створить ще більше проблем «міністерству релігії Російської Федерації».
                                                                                       Ігар Тышкевіч
Пасчу з біноклем?

Сон, га?

Був динь. Я спокійно си лежєв, з бінокльом в руках, у гамаку, пошитому на почєтку дивіностих з трох атлясних краснознамьонних прапорів. Серпи-молоти на нім шороку замадзьґували вапном, котре сі лишєло після малювання передвеликодніх бардюрів, але всьо їдно за місіць-півтора тото паскуцтво зачинало проступати. Гамак був натєгнутий на Бухови, поміж двома заповідними смереками, шо якимсь цудом вижили після наступу икологів. Рідкісний вітряк нагло дмухав ми в пашчу повітрєм, наче з брадрури і підпільно вироблєв кіловати. 
Внизу, в місті нафти, газу і води по годинах посеред цинтру, фист файно було видно мінігидроелєктростацію, до котрої вистроїласі штирикільомитрова колєйка з людей в білих халатах з чирвоними христами і в учительскіх вокулярах. Кажен з них ніс по два відра води для тої поважної інвестиції, а зверха, на стації, лежєв північний кіт Льоха і махав фостом в такт виливаних у стацію відер. Вдалині мєстні меблеві тигри складали табуретки за кресленнями бильгійскіх кельтів. 
Праворуч, посеред озера з нафтусьов, пливав надувний матерац з якимось хлопом. Матерац сі совав по воді, дякуючи гривастому моржу Саші, шо був міцно прив'єзаний смичом до него і гріб, як чимпійон по поїданню рідких страв. Тим самим морж сі трінірував з огляду на пирспиктиву олімпійскіх виборів до територіяльних громад. На березі розгорнувсі антикризовий базар швидкого риагування на всі захцянки люду під файну музику з Радийо Бухів. 
Просто за сільзаводом, в Ратуші, в кажнім вікні стирчєли стажори, шо продавали єйці, молоко і чирвонокнижний підзалупний сир. На вежі, замісто дзеґарка, бекав баран, сповішчаючи нарід прихід чиргової дванайцітої години. Під нев небесно популярний кіберхакєр Стасік провадив тендир з продажу ліцензій на шпіцакі баранови, торгівлі пріборами ночного повідєнія та побудови підземного метрА в кєрунку догораючого сміттєзвалишча... 
....Тррррісь, курва !!! З гуком роздерсі гамак і я пєрдольнув до земли головов, пробудившись на самім інтиреснім місци з великов радістьов... 
Пошкрібавсі, включив Твоє Радіо - на кордоні Ненькі пляново пинєли удмурцкіх консулів з контрабасом монґольского пива та протівотуманних окулярів. 
Все споко, дєкую ти, Господи , - повів я і прочитов Отченаш.

Завше ваш, ЯКІВ КУТОВИЙ ! 
Вже давайте перейдемо до живих.

Что же хотел сказать автор


Тут в коментах до особливо шанують двадцатівтороіюньскій сакральний, нарочито театрально дивуються і хитають головами - мовляв, автор не шанує дідовоевалов і це дуже погано. Тому свій коммент вирішив винести в окремий пост.

І так, рубрика "Що ж хотів сказати автор".

Шановні читачі, автор, на мій погляд, абсолютно не хотів принизити масовий подвиг воював народу. Щоб не втягувати читача в інформаційний ступор і не кидати його одного в статистичному лабіринті, я не стану наводити зараз цифри про кількість радянських воїнів, які воювали проти комі в рядах РОА і багатьох інших, крайових і національних батальйонах і з'єднаннях. Наведу лише одну цифру "3" з шістьма нулями: так, саме стільки - 3 млн. Червоноармійців - здалося німцям ТІЛЬКИ в перші місяці війни. Так що, давайте зараз не будемо про природу цього героїзму: діти, що працюють без вихідних на заводах, просто вибирали примарну можливість / шанс вижити замість гарантованої смерті від виснаження. Справа була виключно в пайку. Ну, да ладно, нехай мертві ховають своїх мерців. Скільки можна?
Давайте перейдемо вже до живих.

Чи бачиш, дорогий читачу, автор як би говорить всім нам, віддаленим від цієї дати на 75 років: немає, ніхто не забороняє і не бачить нічого поганого у вивченні минулого і вічної пам'яті. Автор, всього-на-всього, рішуче проти, щоб вся наша сучасна життя складалося виключно ось з усієї цієї ось пам'яті. З червоною героїчної ганчірки замість нормального людського життя нащадків тих, хто йшов під нею на забій під пісні комісарів і постреліваніе загороджувальних загонів в спини. Автор, швидше за все, проти щорічної примірки на себе ватників замість нормального одягу, яку совки так і не навчилися у себе шити, а вимінюють її, як тубільці, на свої пердячій пар і чорну жижицу. І він, судячи з усього, проти сакралізації щорічної каші з тушонкою замість невміння за 75 років налагодити у себе випуск стерпним ковбаси з вітчизняної сировини.

Немає і не буде ні у одного народу кращої можливості вшанувати пам'ять померлих предків, крім, як гідно прожити життя їх нащадкам!

Без ментальних метань і принижень. Без великодержавності позапрошловековой, яка нині якось не по кишені. Без "особливого шляху", який і по-п'яні ніхто толком не може сформулювати. Без просовиванія хера в дірку чужого паркану. Без оцього "Потрібно потерпіти, а то ж смерть Дідова марною виявиться! А потім контру переможемо і заживемо на повну!"

Невже діди і прадіди хотіли і далі для наступних поколінь суцільний "Скотний двір" і життя, не вартий ламаного гроша?

І останнє. Автор вважає, що при всій ублюдочною схожості обох режимів (радянсько-фашистського і німецько-фашистської), при всій скотскості ідеологій, так зріднилися їх, людяніше ставився до свого населення (дітям, солдатам, громадянину взагалі) все-таки німецький режим. Для керівництва есесері люди були худобою. Багато хто до цих пір залишаються ними, обожнюючи той час і ту владу.

П.С. Знаєте, коли у самих ідеологічно стійких сталіністів починають рватися скріпи? Коли вони бачать архівні документи про життя радянських людей в окупації і порівнюють їх з розповідями про цю ж життя своїх батьків і дідів-бабок. В цей же час, але на радянській території.
                                 Евгений Ростовський.