Пт. Тра 24th, 2024

Добре пам’ятаю своє здивування, коли в бібліотеці діда-фронтовика я натрапив на книгу Джона Фредеріка Чарльза Фуллера «Друга світова війна» і, прочитавши її, дізнався про історію нападу СРСР на Фінляндію. В описі успіхів радянської пропаганди в ході тієї кампанії Фуллер був лаконічним, але вичерпно точний:
    Вважаючи, що демонстрація сили виявиться достатньою, щоб залякати фінів і домогтися негайної капітуляції, росіяни добре підготувалися використовувати в пропагандистських цілях радіо, духові оркестри та кіно, проте абсолютно випустили з уваги стратегічні і тактичні аспекти війни і питання постачання.
     Зрозуміло, що в радянській школі в 1970-ті роки нічого подібного не викладали в курсі історії ВВВ. Навіть комікси Твардовського про подвиги Васі Тьоркіна на Фінській війні не вивчалися на уроках літератури, хоча поему «Василій Тьоркін» належало вчити хіба що не напам’ять. Не було в радянському шкільному курсі історії ні пакту Молотова-Ріббентропа, ні спільного параду радянсько-фашистських загарбників у Бресті, ні приєднання Прибалтики, ні віджиму Бессарабії і Північної Буковини у Румунії… Нас вчили, що Сталін був такий мирний-мирний, мов голуб, а Гітлер віроломно на нього напав. Історія про те, як радянські війська зайняли території шести сусідніх держав за рік, що передував німецькому нападу, погано вписувалася в цю картинку.
     Коли я вперше прочитав «Криголам» Суворова, мені було 25 років. І тоді я знову поліз у ту саму бібліотеку діда-фронтовика, бо пам’ятав, що там зберігаються російсько-німецькі військові розмовники, видані у 1939-1940 році, про які йшлося  у книзі Суворова. Я знайшов їх, відкрив, і цей справжній історичний документ повністю підтвердив все те, про що писав Суворов. Мого діда дійсно вчили в 1939-1940 роках задавати по-німецьки питання:
— Де ратуша?
— Де бургомістр?
— Де кірха?
— Де електростанція?
  Кому і на якій території дід мав ці питання ставити — в розмовнику не уточнювалося.
 Але навряд чи на радянській.
                                                  *      *      *
Це – авторизований переклад (не гуглячий))) від Антон Носик. І у цьому матеріалі майже немає розбіжностей ні в часі, ні в автобіографічних спогадах автора з моїми.
    Тому й попав цей допис до мого блогу.