“Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. Нахрена обмундировывать и вооружать этих хохлов? -В чем пришли в том и воевать будут! Все они – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать”
“Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов – и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!”
Маршал Жуков -цитати з його реплік на запитання командирів Червоної Армії про те чи обмундировувати і озброювати українців , що були мобілізовані для проведення операції по штурму Києва до чергової річниці “Вєлікого актября”.
-Згадую в цьому зв`язку розповідь одного з своїх родичів, що був мобілізований в 1943 році і кинутий в пекельну м”ясорубку під Києвом, де совєцький катюга-маршал Жуков тілами українців ледве не зупинив Дніпро:адже тоді загинуло майже 300 тисяч фактично беззбройних українських хлопців.
– Він чудом вцілів і, ставши інвалідок так і залишився після взяття Києва Червоною Армією в столиці тодішньої УССР(свідомо не пишу абревіатуру УРСР , бо вважаю її штучною-називати те колоніальне формування потрібно все ж язіком окупанта).-Залишився і прожив все життя в Києві,в нетрях на Подолі.- В квартирі з “всіма зручностями”, правда у дворі, встиг вирости дітей і внуків і пішов з життя, так ніколи й не забувши свій перший і останній бій.
– Та чи можна назвати його боєм чи битвою?- Адже хлопців 1924-26 року народження(які випадково вціліли під час геноциду-Голодомору) кинули беззбройними, як овець на забій в холодне осіннє Дніпро під вогонь німців зі всіх видів вогнепальної і артилерійської зброї, та удари авіації.- Як були вони в піджачках чи свитках(в кращому випадку) , так і пливли Дніпром, але недовго, бо швидко або тонули самі(багато хто не вмів плавати, а плавзасобів не вистачало), або гинули від фашистського свинцю.- А позаду ще й загрядотряди НКВД в спину пострілювали кулеметними чергами.. Аякже!- Чому б не добити “хахлів”, яких в 1933 не всіх ще голодом виморили.
– Коли він добрався до Дніпра, то річка, казав була червоною на колір від потоків крові(..потім йому розказували: ще днів три-чотири після “визволення” Києва вода залишалась такою,- і внизу по течії люди жахались від мовчазної скорботи посинілих трупів хлопчиків-солдат без обмундирування і зброї, яких Дніпро слав на вічний спочинок мабуть аж в Чорне море..)
– Отаке воно було “визволення-асвабаждєніє” по кацапістськи! Ніяке не визволення, бо одне іго змінилося іншим, а жахлива трагедія сотень тисяч українських юнаків. – Бо в України було забрано за кілька днів 300(за іншими даними 350-т) тисяч молодих життів. – І ціле покоління було втрачене в селах областей, що межували з Києвом.
– БІЛЬШЕ ПРО ТРАГЕДІЮ, ЩО СТАЛАСЬ ПІД ЧАС ШТУРМУ КИЄВА В 1943 РОЦІ ЧИТАЙТЕ В СТАТТІ ІСТОРИКА ВОЛОДИМИРА ГІНДИ (УНІАН)
– ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ВАМ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ УКРАЇНСЬКІ ВОЇНИ! НЕХАЙ ГОСПОДЬ ПОКАРАЄ ВАШИХ КАТІВ-УКРАЇНОФОБІВ В МАРШАЛЬСЬКИХ І ГЕНЕРАЛЬСЬКИХ МУНДИРАХ, ЯКІ ПОСЛАЛИ ВАС, БЕЗЗБРОЙНИХ, НА ЗАГИБЕЛЬ!
“Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов – и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!”
Маршал Жуков -цитати з його реплік на запитання командирів Червоної Армії про те чи обмундировувати і озброювати українців , що були мобілізовані для проведення операції по штурму Києва до чергової річниці “Вєлікого актября”.
-Згадую в цьому зв`язку розповідь одного з своїх родичів, що був мобілізований в 1943 році і кинутий в пекельну м”ясорубку під Києвом, де совєцький катюга-маршал Жуков тілами українців ледве не зупинив Дніпро:адже тоді загинуло майже 300 тисяч фактично беззбройних українських хлопців.
– Він чудом вцілів і, ставши інвалідок так і залишився після взяття Києва Червоною Армією в столиці тодішньої УССР(свідомо не пишу абревіатуру УРСР , бо вважаю її штучною-називати те колоніальне формування потрібно все ж язіком окупанта).-Залишився і прожив все життя в Києві,в нетрях на Подолі.- В квартирі з “всіма зручностями”, правда у дворі, встиг вирости дітей і внуків і пішов з життя, так ніколи й не забувши свій перший і останній бій.
– Та чи можна назвати його боєм чи битвою?- Адже хлопців 1924-26 року народження(які випадково вціліли під час геноциду-Голодомору) кинули беззбройними, як овець на забій в холодне осіннє Дніпро під вогонь німців зі всіх видів вогнепальної і артилерійської зброї, та удари авіації.- Як були вони в піджачках чи свитках(в кращому випадку) , так і пливли Дніпром, але недовго, бо швидко або тонули самі(багато хто не вмів плавати, а плавзасобів не вистачало), або гинули від фашистського свинцю.- А позаду ще й загрядотряди НКВД в спину пострілювали кулеметними чергами.. Аякже!- Чому б не добити “хахлів”, яких в 1933 не всіх ще голодом виморили.
– Коли він добрався до Дніпра, то річка, казав була червоною на колір від потоків крові(..потім йому розказували: ще днів три-чотири після “визволення” Києва вода залишалась такою,- і внизу по течії люди жахались від мовчазної скорботи посинілих трупів хлопчиків-солдат без обмундирування і зброї, яких Дніпро слав на вічний спочинок мабуть аж в Чорне море..)
– Отаке воно було “визволення-асвабаждєніє” по кацапістськи! Ніяке не визволення, бо одне іго змінилося іншим, а жахлива трагедія сотень тисяч українських юнаків. – Бо в України було забрано за кілька днів 300(за іншими даними 350-т) тисяч молодих життів. – І ціле покоління було втрачене в селах областей, що межували з Києвом.
– БІЛЬШЕ ПРО ТРАГЕДІЮ, ЩО СТАЛАСЬ ПІД ЧАС ШТУРМУ КИЄВА В 1943 РОЦІ ЧИТАЙТЕ В СТАТТІ ІСТОРИКА ВОЛОДИМИРА ГІНДИ (УНІАН)
– ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ВАМ І ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ УКРАЇНСЬКІ ВОЇНИ! НЕХАЙ ГОСПОДЬ ПОКАРАЄ ВАШИХ КАТІВ-УКРАЇНОФОБІВ В МАРШАЛЬСЬКИХ І ГЕНЕРАЛЬСЬКИХ МУНДИРАХ, ЯКІ ПОСЛАЛИ ВАС, БЕЗЗБРОЙНИХ, НА ЗАГИБЕЛЬ!