Сентябрь 17th, 2016 
Назар Обідзінський
Це фото ще гаряче. Йому від сили хвилин 10. Наші хлопчики повернулись з передової. Не охололі від бою, не переключені від ненависті. Поряд з ними повітря потріскує від накалу.
- Гасили Омський спецназ, - розповідає збуджено Барс, - кращий спецназ Росії... був. Просили у нас півгодини, щоб своїх з поля бою повитягувати.
- Дали? - дивлюсь з надією.
- Дали!
Це прийшлі до влади на крові хлопців Майдану бояться рашистів. Наші їх гасять без страху, бо знають точно, яку хотять здобути собі країну.
- Не знімай! - Жорстко звучить з гурту в бік мого фотоапарата.
- Це ж з ким ми вже "на ти"? - Цікавлюсь.
- Ой, вибачте.
Ім треба трохи часу, щоб усвідомити, що вони вже вдома.
- А нас, нас сфотографуйте, пані Алло! - Стають у кадр троє.
- І нас, - людей у кадрі більшає.
- Це ж хто тільки що кричав "не знімай!"? - Сміюсь, намагаючись вмістити всіх в кадр, - або зачекайте, я з вами.
Опубликовано в рубрике