Як сумно, що потрібно доносити такі речі до свідомості не тільки широкому загалу, а й людей з професії і активістів.

Чому буває необхідність замовчувати або приховувати від ЗМІ втрати? Мало того, чому військові журналісти за кордоном часто або приховують або замовчують про реальні бойові втрати на війні?

Чи часто Ви чули від американської преси точні дані про загиблих, скажімо в Іраку, з презентацією фото, позивного, військової спеціальності, місця смерті, назви підрозділу, характеру летального впливу (причини) і час?

Я думаю, що таке на голову б там нікому не налізло !!! Там би під суд пішли всією редакцією. Не кажучи вже про приватних осіб. І тим більше військових.

Тільки у нас, широка громадськість дізнається про смерть того чи іншого солдата швидше ніж штаб.

Швидше ніж мама, загиблого хлопця.

У мене був такий досвід. Коли загинув Ендрю я був в Києві. Мені подзвонили і попросили повідомити мамі особисто, так як я був ближче всіх, з товаришів по службі, від селища де вона жила. Ввехал тут же. Коли я приїхав, вона вже знала з Інтернету. Чи не від командира, бойового товариша, від офіційної особи, а з Постіка в фейсбуці передрукованого ЗМІ. Далі описувати?

Але це далеко не єдина причина. Горе горем, а є питання по серйозніше.

Ворог працює усіма доступними способами для знищення нас. Ми хвацько огризатися.

Для розвідки використовуються тисячі хитрощів. Потрібно знати дуже багато речей. Де справжній пи, а де підроблений? Де макети гармат, а де батарея? Склад підрозділи, характер задачь, позивні які ловлять по радіоефіру. Екіпіровку і т.д. і т.д. і т.д

    Ворог стрельнув по координатам, але він не знає, потрапив, не потрапив, якої шкоди. Тобто не знає ступеня ефективності своїх дій. Це одна з причин, чому так часто стріляють по житлових кварталах. Вони є на картах, там легко перевірити факт потрапляння, рівень пошкодження того чи іншого будинку тим чи іншим видом боєприпасу.

Але наші вопи він не може перевірити !!! І тут йому на допомогу приходить Фейсбук!

Представте собі, що після нічного обстрілу пункту Х вже через годину інфо поле пейстріт такого роду повідомленням: У пункті Х такий то області, такого то району, 2-200, 5-300, пряме попадання в бліндаж 120 калібром. Загинув такий-то ПІБ. Я знав Позивний вже два роки. Хороший був снайпер. Служив в бригаді У.

Так ворогові і розвідка після цього більше не потрібна: “Батарея насипай !!!! Тільки хвилин чере 30. Коли повилазять тіла діставати.”

Але і це ще не все.

Іноді бувають Флобера втрати. Наприклад пішов солдат до баби в селі і на своїй розтяжці підірвався. Або ще гірше. З глузду з’їхав, друга скажімо на очах вбило або дружина на розлучення подала, і застрелився. Адже буває всяке.

І тут варто етичне питання. А чи хоче мама або діти хлопця, що б все знали
як саме він загинув. А може вони синові або дочці, поки свідомість не зміцніло і всього не розуміє, вирішили сказати, що просто на війні загинув і все. Без подробиць.

А є ще й чисто практичне питання, як сім’ї загиблого батька виплату зробити, якщо все вже роздзвонили, що не в бою загинув?

Це не означає, що потрібно все приховувати або брехати, хоча на війні брехня в відношення ворога – військова хитрість.

Народ повинен знати про втрати і що війна …

Це означає, що потрібно фільтрувати інфу яку подаєш, завжди думати як вона може нашкодити. І навіть якщо є хоч найменший шанс нашкодити, то краще промовчати або не домовилися на зараз.

Через якийсь час все одно все спливе або поява такої інформації вже не зможе завдати шкоди НАМ ЖЕ.

Тому я, наприклад, якщо і пишу то зазвичай так.

2-200 5-300. Війна.
                                          Мирослав Гай