Новини Черкас

А пам'ятаєш Банкову, Інституцьку, Грушевського?

А пам'ятаєш, як ми піднялися, коли побили наших братів і сестер?

А пам'ятаєш, як Нігоян читав українського вірша, а потім його безпощадно вбили?

А пам'ятаєш, як ми не боялися куль та ударів кийків беркутні?

А пам'ятаєш, як ми робили дерев*яні щити, щоб мати хоча б якийсь захист?

В пам'ятаєш, як нам не була страшна смерть? З якою вірою ми залишалися стояти на Майдані?

А пам'ятаєш наших матерів, які зі сльозами на очах просили миру у зрадників?

А пам'ятаєш, те злощасне відео, на якому вбивали наших братів?

А пам'ятаєш, сльози батька, у якого вбили сина-активіста Устима?

А пам'ятаєш звірсько побиту журналістку Таню Чорновіл, яка не встигла доїхати до свого сина?

А пам'ятаєш коктейль Молотова, який не зроблять ні в одному барі світу?

А пам'ятаєш, як можуть горіти шини?

А пам'ятаєш сльози, з якими ми молились за Україну?

А пам'ятаєш, як ми стали одним механізмом?

А пам'ятаєш, голосне «Слава Україні!»?

А пам'ятаєш, голосне «Героям Слава!»?

А пам'ятаєш, коли гімн був один на мільйон сердець?

А пам'ятаєш ніч вогнів?

А пам'ятаєш Небесну Сотню? Наших героїв, які не вмирають?

А пам'ятаєш, як ми називали один одного братом або сестрою, навіть не знаючи імені?

А пам'ятаєш те почуття єдності? Ту жаринку в грудях, що переросла у вогонь?

А пам'ятаєш…?

Чомусь ми перестали пам'ятати. Два роки пройшло, той вогонь у серцях почав гаснути.