З одного боку цікаво спостерігати. Запит суспільства на демонстрацію сили і «примус до законності» є. З іншого сам факт обшуку або затримання вже перестав дивувати. Незважаючи на імена. Раніше одна гучна справа обговорювали місяцями. Зараз що не день, то нова прізвище. Цікаво. Багатьом приємно.

Залишаються лише два питання: «з чого це раптом» і «а що далі». Відповіді на них – не просто цікавість. Від них залежить чи зможе змінитися країна. Спробую поміркувати.

З чого це раптом?

ГПУ, НАБУ, СБУ та інші працюють. Буквально вчора чув думку-питання «а може реформи почалися?». Хм … Реформами назвати таку активність вже точно не можна. Силовики не змінюють закони. Вони лише затримують тих, хто, можливо, їх порушив. Розслідують справи і передають до суду. Тому називати хвилю арештів реформами не варто. Нема чого підміняти поняття. Можна лише говорити, що силові структури нарешті почали робити свою роботу. Так, як це наказує закон. І тут з формальної точки зору виклик на допит президента, депутатів, міністрів – цілком нормальна практика. Як і обшуки «друг у друга». Капіталістичне змагання як ні як.

Другий міф – пов’язувати новий стиль роботи з новими кадрами. Природно, зв’язок певна є. АЛЕ хороше розслідування кримінальної справи – справа (вибачте за тавтологію) НЕ п’яти хвилин. Особливо, якщо мова йде про зловживання владою, сепаратизмі чиновника (політика), державній зраді або корупції. Тут багато, дуже багато – таємниця за сімома печатками. А тому значна частина справ потрапила в розробку навіть не при Шокін. А ще при Яремі. До речі, в момент заміни другого на першого я писав, що як мінімум 6 місяців новий прокурор буде надавати суспільству «консерви» у вигляді результатів роботи попередника. У чомусь так і вийшло. Півроку Шокін дивував, а потім все активніше почали лунати голоси про його відставку. При цьому слідчі ГПУ працювали. Наскільки ефективно і чому їх робота не знаходила реалізації у вигляді гучних слідчих дій – інше питання.

Навіть нова структура – НАБУ – теж допрацьовує спадщина попередників. Пам’ятайте скандал, коли ГПУ не хотіло віддавати корупційні справи? Вже при новому прокурора. З одного боку «зрада». З іншого – логічно. Якщо справа «готове» і можна пред’явити публіці результати роботи, віддавати його іншим якось не хочеться. Ти в очах суспільства залишишся неробою. А «галочку за хорошу роботу» поставлять собі інші.

Як би там не було, силовики заробили. Чому зараз? І чому так різко? Відповідей, на мій погляд, дещо. Спробую перерахувати в порядку важливості. Природно, з моєї дилетантської точки зору.

1. Політичний запит і політична необхідність. Українське суспільство два роки чекало цього моменту. Люди хочуть бачити … ні, не грамотне розслідування. Людям потрібні видовища. Щоб якщо арешт – то гучна прізвище або посада. Якщо обшук – то сейфи, ящики і навіть банки з грошима. Якщо затримання – то як в бойовику. Хліба і видовищ – давно відома істина. З хлібом поки проблеми. Потрібно дати видовищ. І тут справи про сепаратизм, корупції, перевищенні повноважень підходять як не можна краще. Масам це подобається. Подобається і статус об’єктів в процесі – політики, судді, ті ж силовики, бізнесмени.

Така хвиля демонструє роботу влади. А так же, мимохідь, показує з чиєї вини глядачам трохи незручно. Або в залі холодно або порція попкорну зменшилася. Саме тому події, які за логікою речей повинні проходити негласно, в Україні мало не в прямому ефірі транслюються.

Ще один важливий фактор – прийдешній політична криза. Те, що більшість політичних сил (як зовнішніх так і внутрішніх) почнуть розхитувати ситуацію до середини-кінця осені – секрет Полішинеля. У дійстві братимуть участь всі. І колишні коаліціанти і домайданная влада. Такий собі тактичний союз ПРіБЮТ і КО. У зв’язку з цим хороша робота силовиків вельми корисна. Адже традиції «вирішувати питання» в Україні давні. А тому практично на кожного політика і вже тим більше олігарха можна спробувати щось знайти. І, повірте, шукали. На всіх і за будь-якої влади. Інше питання чому «давали хід». Сьогодні, «хід дати» можуть будь-якої справи. А це може остудити запал багатьох борців за народне щастя і місце у владі для себе коханого.

2. Реальна необхідність. Як не крути, але проблеми з виконанням законів в країні є. На всіх рівнях. За ту ж корупцію потрапляють багато: аж до медиків і вчителів (або ви таки не носили «подарунки» у школи і лікарні?). Починати з кого-то треба. В ідеалі з тих, хто раніше був фактично над законом. Якщо цього не робити – сама державна система піде прахом. Запасу міцності у держави Україна майже не залишилося. З цієї точки зору дії силовиків вельми правильні. Як і їх інтенсивність – занадто багато часу втрачено даремно.

3. Зовнішній фактор. Варто згадати і позиції зовнішніх гравців. Держави-спонсори України майже рік натякали (а потім мало не криком кричали) про необхідність хоча б боротьби з корупцією. Відсутність реальних результатів сьогодні вранці означає зменшення зовнішньої підтримки вже ввечері. Останнє попередження у вигляді тези про «корупційному болоті» в американській пресі прозвучало давно. Потрібна робота і потрібен результат. Силовики закотили рукави.

Друга сторона медалі – Росія. Відкрите військове протистояння сьогодні ні до чого не приведе. У 2014 році можна було думати як швидко російська танкова колона дійде до Києва. Сьогодні об’єкт аналізу інший: «ну зайде … І що? Цікаво скільки з зайшли назад встигнуть втекти ». У Кремлі це бачать і розуміють. Але залишати Україну в спокої не поспішають. А отже, цінність своїх кадрів в політиці зростає багаторазово. І це не обов’язково люди, які ратують за «русскій мір». Своїми кадрами цілком можуть бути і «ура-патріоти». З гарними гаслами. Адже успішно розхитати ситуацію і паралізувати роботу держави можуть швидше другі. Потрібна робота і потрібен результат. Силовики закотили рукави.

4. Зміна підходів в самих силових структурах. Незважаючи на безліч негативних матеріалів, силовики змінюються. Не так швидко, як цього хотілося б. Але приходять нові люди. Старі кадри теж далеко не все є «втіленням зла». І хотіли б працювати нормально. Без «чего изволите». Передумови, перераховані вище дають таку можливість. І люди починають працювати. Це добре.

А що далі?

Ось це – найголовніше питання. Є така приказка – курчат по осені рахують. У нашому випадку варто за точку оцінки вибрати новорічні свята. Пік небезпеки політичної кризи пройде, певні кількісні результати за відкритими справах будуть.

Однак відкрита кримінальна справа ще не покарання. Справа потрібно передати в суд і дочекатися вироку. А ось це найскладніше. Адже підготувати доказову базу можна так, що судове розслідування не залишить каменя на камені від аргументації обвинувачення. Можна навпаки. Зібрати докази і брати участь в процесі так, щоб будь-який суд, будь-який суддя змушений був винести обвинувальний вирок.

Це і є перший маркер перевірки суті процесів. До нового року судові розгляди будуть в самому розпалі. На їхню ходу можна робити висновки «що це було» – показуха чи перші правильні кроки влади.

Другий маркер – продовження роботи. До нового року «консерви» у вигляді напрацювань попередників точно закінчаться. І саме тоді все, що буде відбуватися в СБУ, НАБУ, ГПУ та інших можна вважати заслугою команди, яка прийшла в 2016 році.

Але найголовніше – розширення сфери інтересів силовиків. Це ж є і найнеприємнішим. Адже коли за хабар «взяли» депутата, суддю або міра – красиво, приємно, боротьба з корупцією. А коли за те ж саме прийшли до лікаря, який просить «за операцію» або вчителю, що бере «за працю» – це зовсім інше. Перше масам подобається. Друге маси дратує.

Сюди ж можна віднести роботу по «соратникам і друзям». Прекрасна лакмусовий папірець намірів влади. Не можна лікувати організм «тільки тут і тільки трошки». Або скрізь або сенсу немає. Те ж саме з корупцією.

І ще один важливий момент – питання до тих, хто сильний політично, медійно і ресурсно. Тим же ФПГ для яких парламентські партії – лише департамент PR-відділу. Які, до речі, володіють значною частиною медіа-ринку. Підхід той же самий, що і по відношенню до «соратникам». Або змінюються підходи скрізь або показуха безглузда.

Посадкова кампанія: наскільки серйозно і як довго Що це таке і яке буде продовження – побачимо скоро. Чекати залишилося недовго.
                                                                                         Ігар Тышкевіч