Пт. Тра 24th, 2024
                                
Йшов третій рік війни.

Лічильник втрат наших солдат щодня плюсує, немов його заїло.

У Полтаві на Центральному ринку в хозмагазіне купую інвентар:

– Дайте два кола для болгарки по металу діаметром 115.

Продавець, молодий хлопець:

– Дивіться, є за 9.50, 11 і 13 гривень.

Я повільно розглядаю вітрину:

– А які кола виробляються у нас?

Продавець впевнено:

– Всі наші.

Я, вдивляючись в найдешевші:

– Але Лугаабразів – це ж Росія.

– А ну так…

– Дайте мені кола Запорізького заводу …

І ось іду я і думаю: чи господар магазину, закуповуючи товар через поребрика, правда вважає Лугу майже нашої, або пора заливати прилавки бетоном, благо магазин в підвалі розташований.

Звідси два питання:

1. Чому наші товари дорожче виробів здичавілих?

2. Я, звичайно, за конкуренцію і вільний ринок, але, я так розумію, нашим деяким мікроцефальним підприємцям гроші не пахнуть кров’ю наших хлопців?

Однак, переможемо.
          Антон Сененко