Сама люта Січ в Японії була в Сацума.
– Саке п’єш? – Грізно запитував страшним японським голосом сацумскій Тайс у новобранця, який в мотузкових сандалях і конічному солом’яному брилі пішки прийшов записуватися в січовики.
– П’ю, – скромно відповідав рекрут.
– У Будду віруєш?
– Вірую.
– А ну перебуддісь!
– Ось тобі істинний будда.
– А фільми Такеші Кітано дивився?
– В жопу не даю – відповідав раптово рішуче новобранець. – Але сам можу.
– Ну, тоді йди в тайгун, сам знаєш в якій, – говорив задоволений Тайс, і ставив чорною тушшю галочку в документі на рисовому папері.

***
– Мар-руд-зи! ..
Ревіли самураї, відбиваючи по низькому столику, поставленому заради поваги до гостей, ритм перевернутими чашечками для саке.
– Від щастя срьози рьет,
На Фудзі! Душа її піде!
Тап-тап-тап, з чорних Граз Марудзі
Капають, капають, капають срьози на яри!
Дотанцювалися, самураї розсілися на матах, витираючи з лобів піт рукавами, і чекаючи, поки дрібно семенящая Лолі в кімоно з хтиво червоним нижньою білизною розіллють їм саке.
– Ніхуево! – Сказав бендера Остап Тарасович. – Від це ви даєте. Чисто гопак!
– Навчилися, поки вас пожидалісь, – відповів господар садиби і провінції, дайме Танака-сан.
– Дожидалісь – ввічливо поправив жид Янкель. – Тільки не кажіть «ожидалі». Ожидать – це довго і дорого.
– Вибачте, – вибачився Танака-сан, – ваш жидобендерскій мову дуже важкий. Коли я говорю «вибачайте», у мене чомусь з’являються асоціації зі снайперської стріляниною. До речі, щодо гопака в аеропорту, Остапа-сан, до якого виду бойових мистецтв він відноситься?
– Вільна боротьба – сказав добро піддатий бендера, – Греко-Католицька, за волю. Римської дієцезії. – Від дивись!
І, насилу відірвавшись від циновки, небезпечно кренячись від саке, пішов викидати ногами навприсядки.
Лоли засміялися, пристойно прикривши долоньками роти. Самураї схвально почали відбивати ритм, грюк вакіндазямі по столу, і заревли другу з двох гайдзінскіх пісень, які вони знали.
– Жири у бабудзі два веселих. Гудзь, один сірий, другий берий, як вершина Фудзі!
Почувши злопакостний москальський наспів, бендера спіткнувся, впав, під лолячій вереск, проломив головою паперове седзи, що заміняє людську стіну в японському житлі. Посмикавши ногами в житомирських шкарпетках (бо в житло японця взутими не входять), він піднявся, і, сяючи рубіновим алкоголічні світлом з очей, пішов вперед.
Хитаючись, як імперський лінкор «Ямато» за шестибальною шторму, ламаючи одну паперову перегородку за одною і залишаючи за собою стрімкий прохід. Через кожні дві стіни лабіринту лунав жіночий вереск, і один раз на Бендеру вилетіло вміст нічного горщика. Потім в протилежному кінці будинку, за найостаннішим прорваним седзи з’явилася чорнота ночі, почувся тяжкий звук падіння тіла, а потім могутній храп з клумби з імператорськими хризантемами.
У приміщенні запанувала тиша.
– Навіть самураї охуели, – сказав жид Янкель. – Здається, це новий інтернет-мем. Як ви думаєте, Танака-сама?
– А я попереджав, що саке п’ють з чашок, а не з пляшок, – зауважив дайме Танака. – Знаєте, ви в чомусь схожі на росіян …
Тиша в приміщенні не те що запанувала, а якось навіть обожествили в Аматерасу.
Жид щось написав на підставці для саке і передав господареві. Танака-сан прочитав, і з кам’яним обличчям перевернув дощечку вгору зворотною стороною.
– Знаєте що … – запитав жид. У вас прийнято я Японії битися об заклад? Танака розслабився, випустив рукоять вакидзаси і підтягнув до себе дощечку для запису, зробивши запис на чистій стороні. Звичайно. На що сперечаємося, до речі, Янкель-сан?
– На щигля.
Минула ніч.

***
У країні сонця, що сходить сонце зійшло. Самураї сиділи по периметру чотирикутного двору. Танака-сан розташувався на подіумі, обмахуючись віялом. Жид стояв поруч, невимушено накручуючи пейс на палець.
З розгромлених дверей, похитуючись, з’явився бендера.
– Води дайте, – страшним японським голосом сказав бендера, – Вода тут е вапщето?
Строкаті Лолі метнулися як птахи, і притягли таз з водою для миття рук. Бендера гулко всмоктав його, обливаючи вишиванку, обернувся на расхуяренний будинок, перехрестився зліва направо і зробив фейспалм з брязкотом. Потім повільно, як вежа лінкора «Ямато», розвернувся до сидячих у дворі самураям.
– Давай сю шаблю свою Японська – похмуро сказав бендера така-сану, дивлячись в Нескінченне Синє Небо. – Бо в череву пече.
– Я глибоко поважаю ваше рішення, Остапа-сан. – Тривожно відповів Танака-сан, – Хоча зауважу, що це абсолютно зайве. Ми всі були нетверезі, і образи в вашому вчинку немає.
– Чи не пиздякай, – хрипко відповів бендера – Шаблій сьо давай. Бо зубах гризти буду.
Танака-сан, з розумінням, ледве помітно кивнув голеною головою, і змахнув віялом з червоним сонцем, що сходить, намальованим на білому папері. Два хатамото, пустившись бігом, принесли іменний клинок роботи самого майстра Мурамаса, підтягнули свої хакама, опустилися на коліна, і з поклоном вручили його Бендера. Самураї, що сидять по периметру двору, затамували подих. Останній раз європеєць здійснював сеппуку за часів Торанагі в книзі Клавелла. Проебать таке було неприпустимо.
– Принести папір і туш? Для останнього хокку, пан Остапа-сама?
– Бамаги і скотч, – сказав бендера. І плитку. І ще пісок і цемент. І тіліхвона дайте, я щас куму з Жашкова подзвоню, він з бригадою підлетить за добу, тут перебудовивать тре, не можна так жити, шо касаглазие чорти. Ви ж нормальна народи. А на тій тян, ту шо Ніччи приходила, я оженився, якшо буде на те воля ії Шановний Батько.
Потім вирізав унікальною катаної зі зруйнованої стіни рівний прямокутник від стіни до підлоги.
– Тут всьо нахуй лагодити треба. Шо за хата, Йоба мати, стін нема, а шпалери є. Я паламав, так я й зроблю. Чи не сцить, оддам я вам ваші Курили.
Жид подивився на самурая і ледве помітно вклонився. Танака-сан, дайме Сацуми, перевернув соснову дощечку і прочитав не її обороті хокку, написане катаканою.

“Сором моя сила.
Лише у гайдзінскіх чортів
Сила в безсоромності “

– Так, ви не росіяни, – сказав Танака-сан, зняв чотирикутну шапочку дайме, витер свою спітнілу лисину і підставив її під щигля Янкель-сану, – Зовсім не росіяни. Але ось про Курили не забудьте потім.