По кожній невдачі кожне покоління покладає свої надії на те, що йде йому на зміну. Говоритися про завдання нового покоління і в нас, лиш аби щось сказати. А тим часом обов’язки нової генерації більші, ніж се проставляється на перший погляд.

…Пласт може і повинен стати чинником морального оздоровлення нації, провідником в нашу розчавлену й безхребетно моральну націю міцних ідей сеї найздоровішої, найвідважнішої, наймогутнішої, але й найшляхетнішої, повної ідеалістичного запалу раси Окціденту; тих ідей, на яких збудована велика цивілізація Європи, Америки і які — одні лиш вони — можуть піднести нас з упадку.

…Західний світ — це світ традиційних правд і незрушних аксіом, які приймаються на віру, яким він сліпо кориться не на приказ з гори, як в Росії, лиш на приказ власного сумління. А найшляхетнішим прикладом, як він сим правдам вміє коритися — се ентузіазм, з яким народні маси далекої Австралії та інших за тисячки миль віддалених від Австралії колоній, які йшли на поміч метрополії у великій війні. І чи засада, що каже без озову коритися приказам свого короля і краю, не відбивається в ідеології Пласту, який приказує своїм членам сліпо іти за законами свого рідного краю, старшин і родичів — проти всякого, хто є їх ворогом, або хто лиш зле говорить на них? Чи не та сама ідеологія в засадах Пласту, що наказують сповнити сі прикази “без озову” просто тому, що се його обов’язок, про який не може бути жодної дискусії — хіба лише по виконанню? І чи сі чесноти не можуть стати прекрасним антидомутом до немічних засад втомленого українства, для якого навіть щастя рідного краю не є бездоказовою правдою, для якого ся правда мусить дістати санкцію гуманітарізму, соціалізму, інтернаціоналізму та вищих “засад”, видуманих сильнішими для сплутання моральної енерґії слабших?

Захід є ідеалістичний в найліпшім розумінні слова. Кожна людина, щоб уникнути низького матеріалізму, повинна мати видиво, посвятити себе душею і тілом якійсь великій ідеї або якомусь великому ділу. І власне сей ідеалізм є наймаркатнішою рисою європейської, а ще більше американської вдачі.

…І чи не сей самий ідеалізм пропагує Пласт, який накладає повинність виконати свій обов’язок спершу супроти Бога, по-друге супроти рідного краю і своїх старшин і, нарешті — супроти родичів і інших людей? Чи сей ідеалізм, що ставляв відірвану ідею понад дочасне, близьке й рідне — не є те, що бракує сучасному українству, яке ніяк не могло поставити свою любов над своїм милосердям до всього живого? Чи в сих правилах не грає відгомоном сильний світогляд народів-панів землі, а не рабів чужих доктрин? І чи не повинна засвоїти собі сього панського світогляду нація, яка хоче панувати на своїй землі?

…Хочу лиш звернути увагу вашу на те, що ви мусите ще більше усвідомити собі той глибший зміст, що криється в ідеї Пласту. В ідеї Пласту, мов в зерні рослин криється той острий і свіжий, новий для нас світогляд сильних, могутніх рас, який лише може відродити скалічену довгими роками ганьби моральність нації. Як би мінімально й не міг спричинитися Пласт до поширення сего світогляду в нації, він повинен се робити. Не забувайте на се завдання вашої організації і сповніть його так, як вас вчать сповнити ваші обов’язки взагалі!

З старого покоління лиш одиниці стрясуть з себе спадщину духовного рабства. Але ви — що весна ваша припала на найбільш бурливий період нашої новітньої історії — не тільки можете, а й повинні зробити се!

Бо лише культ особистої ініціятиви — замість культу маси, лише жадоба випередити інших — замість заздрістного рівноправництва, культ змагання для змагання — замість спокою, культ невбитих національних догм — замість дискусій і сумнівів, культ відваги, культ волі виконати прикази свого сумління — замість безвольного мрійництва, нарешті культ великих ідей замість прив’язання до часного й переминаючого, ідеалізм, що стоїть над вашим милосердям, — виведе націю з морального занепаду!

Ви є ті, що кохаєте вітер, простір і поля. Що кидаєте “тут” для “там”, що ідете в далину, пам’ятайте, що не лиш вам, але і нації бракує простору, що не лиш вам, але й тим, в льоху, треба острого, свіжого вітру, який розвіяв би моральну задуху. “Мій край передусім” — се дивіз здорових націй світу, їх святий національний егоїзм і одраз перший девіз вашої організації! Хай вона буде вирізьблена не тільки в ваших книжках, але й у ваших серцях, у ваших думках, у ваших вчинках…

Хай пластунська організація поможе всім, що прагнугь нового! Хай наллє заліза в серця молодого покоління, і сталь — в його душі! Аби — коли прийде час на нові перегони народів — нація могла виступити на арену не з печаттю рабства, а з гордо піднесеним чолом догори.|