Чт. Бер 28th, 2024
Український публіцист Дмитро Донцов (30 серпня 1883 – 30 березня 1973). Відомий також як літературний критик, філософ, політичний діяч, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. Автор книг «Націоналізм», «Хрестом і мечем» і «Дух нашої давнини».Картинки по запросу

Ідеологія московського комунізму є нічим іншим як воюючим з Заходом московським месіанством.
Европа, що противиться політичній експансії Росії – ось ворог більшовизму та його азійських союзників! 
Приголомшеність і пасивність одиниці, відсутність правної психіки, повний брак автономної моралі, заступленої тут наказами або палкою – головні риси суспільності російської.
Ніде в жаднім іншим краю не плекався ідеал держави з таким завзяттям, як в Росії. Тут, де одиниці і корпорації були нулем, держава стали всім.
Росія взяла церкву з Києва, але вона хутко стала церквою національно-московською і, ще до того, цілковито залежною від зверхньої політичної влади.
Ціла марксівська наука засвоїлася росіянами не через її соціалізм, тільки через матеріалістичний фаталізм і таку зрозумілу москалям негацію ролі особистості в історії.
Метою літератури комунізму є знищити всякий індивідуалізм в мистецтві, настрій творчості, замінюючи індивідуальну творчість – масовою, гуртовою.
Коли західний ідеал свободи – це право впливати на державну машину, яка нічого не сміє зробити без волі одиниці, ідеал московської свободи – зрівняння всіх, що виносяться над товпою, зрівняння осягнуте хоч би ціною політичної свободи. Ідеал свободи вироджується тут в найбільш вульгарний ідеал рівності, егалітраності.
Основа великої кризи, що стрясає нашим континентом, конфлікт між Європою і Росією – це глибоке противенство двох взаємно ворожих цивілізацій.
Нерозвиненість, невиразність національного ідеалу – є завше симптом невикристалізованости нації або її близького занепаду.
Культурно Україна завше була і в значній мірі ще зосталася Европою.
У вічній нашій боротьби проти хаосу на Сході, в обороні – в своїй власній державності і культурі – цілої культури Заходу, якраз лежить українська національна ідея, що мусить бути підставою всієї нашої політичної програми.
Ключі до опанування слов’янства (а через нього і Європи) – може дістати лише той, хто володіє Україною.
Організація внутрішніх сил в державі мусить відповідати вимогам її зовнішньої екзистенції, і ніколи навпаки. 
З примату зовнішньої політики над внутрішньою, з вимоги політичної незалежності і традиціоналізму, випливає, як логічний наслідок, вимога оксиденталізації цілого нашого цілого нашого внутрішнього життя. Можна мати різні погляди на наше минуле, як і різні культурні симпатії. Але ніхто не посміє заперечити, що першим етапом або передумовою політичної сепарації від Росії є культурна сепарація від неї.
Українська інтелігенція здавна носила на собі подвійну каїнову печать: власного духовного каліцтва та історичного каліцтва нації.
Головну відповідальність не лише за руїну держави, але й за виродження політичної думки в нас поносять соціалістичні партії, соціалістичні герострати.
Україна разом з усім европейсько-американським світом переходить ту тяжку кризу, яка не скінчиться з упадком більшовизму, бо не з неї вона й почалася.
Помилка демократичної інтелігенції була в тім, що вона думала, що механічно можна набудувати подібні палаци, парламентські будівлі, міністерські канцелярії, посадити в них, так само, як за столами редакторськими, представників голоти, убраних у відповідні однострої: президента республіки, послів, сенаторів, редакторів, і думати, що під булавою цих людей, яких кругозір не виходив за межі вузького овиду їхніх буденних інтересів, держава почне жити, дихати й ділати.
Сила армії залежить не від її кількості і твердинь, лише від духу, що одушевляє її творців.
Катастрофа, в яку звалилася Україна з більшовицькою навалою, була початком загальноєвропейської катастрофи. Моральний розклад, який принесла більшовицька навала до нас, роз’їдає й демократичну Європу й Америку, криза нашої культури стала кризою європейської культури взагалі, що її роз’їдає дух матеріалізму “віку голоти”, яка активно заперечує велику творчу роль духу в історії.