Вт. Бер 19th, 2024
21 листопада 1764 року указом імператриці Катерини II граф Кирило Розумовський був позбавлений посади гетьмана і була відновлена робота Малоросійської колегії на чолі з генералом Петром Румянцевим, перед яким була поставлена задача підготовки земель Гетьманщини до повної інтеграції до складу Російської імперії. Колегія припинила свою роботу у 1886 році, коли були остаточно ліквідовані рештки судової та адміністративної автономії, полковий устрій, реквізовані монастирські землі і проведене повне закріпачення селянства.Картинки по запросу

Гетьманщина як організація козацького устрою на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля виникла під час антипольського повстання Богдана Хмельницького, який після перемог під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями в січні 1649 року тріумфально в’їхав у Київ, де його як визволителя особисто вітали київський митрополит Сильвестр Косів і єрусалимський патріарх Паїсій. Сам історіографічний термін «гетьманщина» виник в кінці XIX століття для позначення того, що Хмельницький з лютого 1649 року в листах і на переговорах з Річчю Посполитою називав Руською державою (а себе – її князем або правителем) або Військом Запорозьким в якості політичної і військової організації, повноваження якої виходили далеко за межі власне географічного регіону Запоріжжя.
Під своїм керівництвом Хмельницький об’єднав всі сфери суспільного життя Гетьманщини і займався формуванням її державних інституцій, однак через п’ять років, втративши підтримку Османської імперії і Кримського ханства, був змушений звернутись по допомогу до царя Олексія Михайловича, що привело до перехід Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під московський протекторат. Зі смертю Хмельницького в 1657 році їх охопив період міжусобних воєн, які призвели до територіального розколу Гетьманщини по Дніпру, закріпленому Андрусівським договором 1667 року, – Правобережжя знову стало частиною польсько-литовської держави, а Лівобережжя увійшло до складу Московського царства на правах автономії.
Подальші спроби об’єднати українські землі під владою одного гетьмана зазнали невдачі і остаточно Руїна була подолана за лояльного Москві гетьмана Іван Мазепи, однак після його виступу на боці шведів у Північній війні автономія Гетьманщини була значно обмежена, а для контролю за діяльнстю гетьмана і її відповідності загальноросійській системі управління у 1722 роцібула створена Малоросійська колегія у складі семи російських офіцерів. Через малоефективність і зловживання вона була ліквідована через три роки, проте влада гетьмана і далі залишалась багато в чому лише номінальною. Незважаючи на це, зі смертю в 1734 році Данила Апостола вибори гетьмана взагалі не були проведені під приводом відсутності гідної кандидатурии.

Луї Токке «Кирило Розумовський», 1758 рік

Луї Токке «Кирило Розумовський», 1758 рік
Інститут гетьманства був поновлений у 1750 році, коли російська імператриця Єлизавета Петрівна призначила гетьманом брата свого фаворита 22-літнього графа Кирила Розумовського, який мав правити під наглядом призначеного у Санкт-Петербурзі російського начальника його канцелярії. Прагнучи зберегти традиційний козацький устрій Гетьманщини, Розумовський відновив систему територіальних судів, створив «Генеральне зібрання» старшини для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ, проте його спроби призначати на власний розсуд полковників і вести дипломатичні стосунки із сусідніми державами були заблоковані, а він сам у 1754 році був відкликаний у Санкт-Петербург.
Розумовський повернувся до Глухова у 1757 році з наміром відкрити у Батурині університет і продовжити реорганізацію війська та судоустрою, проте після спроби зібрати підписи козацької старшини під петицією про перетворення гетьманського титулу у спадкоємний, у 1764 році був вдруге відкликаний до Петербурга, де, звинувачений у корупції і потуранні зловживанням козацької старшини, був змушений подати рапорт про відставку – 21 листопада 1764 року указом Катерини II граф Розумовський був звільнений з посади гетьмана і в Глухові була відновлена робота Малоросійської колегії на чолі з генералом Петром Румянцевим, в «Секретних настановах» якому наказувалось повністю ліквідувати рештки автономії.

Фельдмаршал Петро Румянцев-Задунайський, портрет невідомого художника XVIII століття

Фельдмаршал Петро Румянцев-Задунайський, портрет невідомого художника XVIII століття
З метою запровадження загальноросійської системи оподаткування в 1765 році Румянцев розпочав перепис населення і правового стану землевласників, перерваний черговою російсько-турецькою війною, по закінченні якої, у 1775 році була ліквідована Запорізька Січ, у 1781 році – система полкового устрою Гетьманщини, територія якої була поділена на повіти у складі Київського, Новгород-Сіверського та Чернігівського намісництв з наданням козакам статусу т. зв. військових обивателів, які на добровільних засадах могли піти на службу в територіальні гусарські полки, а вищій козацькій старшині – спадкового російського дворянства.
Заборона селянам переселятися на нові місця без письмового дозволу поміщиків, запроваджена ще у 1760 році Розумовським, була перетворена на їх повне закріпачення 14 травня 1783 року указом Катерини II, за яким на селян колишньої Гетьманщини і Слобідської України, козацький устрій на якій був ліквідований у 1765 році, поширились російські закони, котрі дозволяли продаж селян і їх обмін на майно; на Запоріжжя, територія якого увійшла до складу Катеринославської і Таврійської губерній, закріпачення поширилось указом імператора Павла І 12 грудня 1796 року.