Сентябрь 24th, 2015 
Назар ОбідзінськийНещодавно до Вінницької міської ради звернувся представник Міжнародного благодійного фонду «Музей української марки ім. Якова Балабана» щодо створення у Вінниці першого в Україні однойменного музею. Створення такого музею можливе завдяки передачі знаним філателістом Олександром Балабаном, сином Якова Балабана, чи не найбільшої в світі колекції українських марок.
Яків Балабан був сотником Армії УНР. Як і тисячам інших військових, йому судилось емігрувати. Народився він у селі Писарівка-Волоська біля Ямполя. Покинув дім, коли був у 7 класі, це було в 1917 році. Після поразки війська УНР брав участь у повстанському русі. Зокрема, брав участь у битвах під Бродами, Крутами, у «Зимовому поході» у 1918 – 1919 рр. Під Крутами, де 300 студентів віддали свої життя у спартанській спробі зупинити наступ більшовиків на Київ, він був офіцером артилерійського відділу. Зі слів Олександра Балабана від однієї маминої подруги він довідався, що батько врятував її чоловіка, теж воїна Армії УНР. Під час боїв чоловік цієї пані був поранений. Яків виніс вояка на руках з поля бою, - так врятував його життя. Зимовий похід завершився трагічно, коли з чотирьох троє солдатів помирало від тифу, спричиненого виснаженням. Балабан вижив після тифу, але був одним з небагатьох, кому пощастило вціліти. Згодом він емігрував до Чехословаччини. Потім переїхав до Сполучених Штатів Америки, де помер в 80-річному віці.
Праворуч з нами онука автора роману "Холодний Яр" Юрія Горліс-Горського Ляля Лісовська.
Від себе додам, що ми з паном Лесиком, (Олександр Якович звик, щоб його саме так називали) познайомились декілька років тому, під час його приїзду в якості спостерігача на виборах. І випало нам бути тричі (на трьох виборах) на одному й тому ж окрузі спостерігачами.
Під час наших спілкувань виявилося, що його батько, Яків Балабан і мій дідусь, Назар Обідзінський, воювали в одній військовій частини в Армії УНР. Ми переглядали працю Ярослава Тинченка Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) і там у списках офіцерів по військовим частинам побачили в одній і Лесикового батька, і мого дідуся.Пізніш їхні шляхи розійшлися: Яків через Чехословаччину потрапив до США, де й народився Лесик, а мого дідуся було інтерновано в Польщі.
І який же тісний світ! Несподівано ми зустрілися й познайомились.
І от, щойно Лесик надіслав мені цей матеріал про створення музею. А я, не зволікаючи, відразу ділюся з вами новиною про цю подію. Гадаю, для вас це буде цікавим.
Опубликовано в рубрике