У нас склалася доволі дивна ситуація, коли певна частина громадян продовжує загравати з Росією в її ж інтересах, а їм за це нічого не буває. Їхніх загравань ніхто не помічає. А особливо – заперечення російської агресії, бо це, мовляв, усе наші внутрішні чвари.

Я чомусь дивлюся на це як на державну зраду – заперечення російської агресії має оцінюватися на законодавчому рівні. Так само, як і заперечення Голодомору чи Голокосту.

Звісно, відрадно, що кількість прихильників російсько-українського братерства щороку маліє, але надто повільно. Можливо, наша пропаганда відстає?

Не тільки відстає, але й давно вже тупцяє на місці. Міністерство інформаційної політики, очолюване Ю. Стецем, на жаль, так і не запрацювало в повну силу. Виправданням стало повідомлення про хворобу міністра. Але це не є жодним аргументом, бо міністр – не Робінзон Крузо, у нього мусить бути ціла команда П’ятниць. Виходить, що вся команда била байдики.

Антиукраїнська пропаганда повинна отримувати гостру і фахову відповідь, а за кожну брехню і наклеп агент Кремля чи Альфа Центаври мусить відповісти.

Я так думаю що Міністерство інформаційної політики мало би стати, між іншим, рупором для СБУ, інформуючи її про всі антиукраїнські вибрики.

Цікаво, що за доби В. Ющенка зі мною зустрічалися есбеушники і розпитували про антиукраїнські видання, джерела і таке інше. Я таку інформацію мав, бо постійно її відслідковував і писав. Відтак бачив реакцію.

Зараз така реакція – рідкість. Ось візьмімо начебто український канал News One. Те, що він собі дозволяє, не вкладається в притомній голові. Наш інформаційний простір абсолютно не захищений навіть у період війни. Триває відверта антиукраїнська пропаганда путінсько-геббельсівського розливу. Зокрема відверта брехня з вуст Євгєнія Чєрвонєнка, який у своєму антиукраїнстві переходить усі межі.

Його маячня про те, що нам без Росії гаплик, що нам треба жити в мирі, звучить кумедно. І відразу напрошується згадка про Другу світову та можливість такого спічу з вуст якого-небудь англійського діяча на адресу гітлерівської Німеччини.

Та не одним News One наші псевдомиротворці ситі – запрошують цих руйнівників і на інші канали. Я рідко дивлюся політичні шоу, бо вони для мене від часу Майдану втратили свою вартість. Вже давно відомо, хто що ляпне і що від кого чекати. Але це шоу в п’ятницю на каналі ZIK було феноменальне. По один бік – Лірник, Доній, Ніцой, а по той  – Чєрванєнка у всій провокаційній красі, висохла на єгипетську мумію мадам ГиГи і мутний тип з набором тупезної маячні.

На самому початку Чєрванєнка заявив, що він – російськомовний єврей, і ляпнув про 12 мільйонів росіян в Україні, а потім наполягав, що цього не казав. Недалеко відбіг від Путіна, який назвав ще кращу цифру – 17 мільйонів!!! Ну, московський хан принаймні сплутав мільйони з відсотками, а звідки свою цифру витягнув Чєрванєнка, невідомо.

А потім пішла звична чєрванєнківська словесна заметіль: вимірювання розмірів черепа і Бабин Яр, яких він чекає від українізації, його великі досягнення на економічному фронті завдяки зв’язкам з Рашкою і т. д.

До чого тут Бабин Яр, так ніхто й не второпав. Цілком природні намагання українців відвоювати свій інтелектуальний та інформаційний простір професійні російськомовні євреї чомусь переводять на Голокост.

Між іншим, Чєрванєнка не раз потрясав книжкою Кузнєцова про трагедію київського єврейства. Однак вона абсолютно брехлива, бо звинувачення в участі українців, особливо галичан та буковинців, виявилися наклепом, що довів україномовний єврей, історик Віталій Нахманович. Самі ж німці у своїх матеріалах свідчили, що так звані “українські поліцаї” розмовляли російською. А розмовляли вони російською, бо то були полонені Красной Армії; і називалися вони українськими поліцаями лише тому, що діяли на терені України, а жодних тризубів і синьо-жовтих пов’язок не носили.

А однак у романі німецької письменниці Каті Петровської «Мабуть, Естер» читаю про західноукраїнських поліцаїв, які вели євреїв на розстріл. Й ані перекладач, ані видавництво чомусь не вважали за потрібне уточнити цю неправдиву інформацію.

Українські поліцаї ввижалися вже багатьом там, де ними й не пахло. Наприклад, у Смоленську в німецькому фільмі «Наші батьки, наші матері» – правда, вони були вбрані в якісь фантазійні лахи, без мундирів, але! – з синьо-жовтими опасками. У Смоленську! У спогадах Владислава Шпільмана, героя фільму «Піаніст», можна теж прочитати про українських поліцаїв, яких він побачив, наближаючись до воріт концтабору. Яким чином він визначив, що це українці – зосталося загадкою, бо поліція в концтаборах теж не носила національних опасок.

Про звинувачення Романа Шухевича в Голокості уже навіть не смішно (про врятовану ним дитину сусідів-євреїв Ірину Райхенберґ відомо всім, хто хоче чути), але обидва мутні типи й далі педалювали цю зацвілу дурню.

Та вернімося до визначення, яке постійно поширює Євгєній Чєрванєнка: російськомовний єврей. Бо тут постає питання: чому в Україні євреї конче рускоязичні, а у всіх інших країнах – франкомовні, англомовні, іспаномовні, польськомовні і т. д.? Хоча, звісно, є винятки, ми їх знаємо, і глибоко шануємо.

Й ось коли Олесь Доній дорікнув, що на це шоу не запросили жодного україномовного єврея, почався скандал. Мадам ГиГи стала закликати покинути студію – і врешті таки пішла. Обидва російськомовні євреї, виголосивши банальні речі про красу української мови, теж глибоко обурилися.

Але чим це обурення виправдане? Як на мене, то й справді шкода, що не було запрошено на цю здибанку такого вишукано-україномовного єврея, перекладача і поета, як, наприклад, Мойсей Фішбейн. Я думаю, зчинився б ще більший ажіотаж, якби він повторив свою давню фразу: «Якби я жив у той час і був навіть не молодою людиною, я б усе одно пішов до Української повстанської армії. УПА була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. До якої армії ще я, український поет, міг піти!»

Поняття «російськомовний» дивне і неприродне, бо російськомовними повинні бути лише росіяни. Усі інші представники меншин мали би послуговуватися або своєю, або українською мовою.

Недавно повернувся з Америки. Українці Сан-Франциско на свій кошт утримують українську недільну школу. Держава не дає нічого. І те саме в багатьох інших країнах. Чому наша держава повинна бути винятком?