Август 4th, 2016 
Назар Обідзінський
Гірко усвідомлювати, що ми так нічого і не зрозуміли. Всі ці криваві сходи: окупація Криму, війна на Донбасі, тисячі смертей, десятки тисяч зламаних доль і мільйони переселенців — це не самобутнє явище, а добре підготовлене слідство. Причиною якого стало двадцятиріччя наполегливої інформаційної безпечності та абсолютна байдужість до гігієни медіаполя.
Здавалося б, настав час зробити висновок з помилок минулого, але немає, ми знову наступаємо на ті ж граблі. І поки українські військові утримують ворога на лінії фронту, вітчизняні ЗМІ руйнують суспільство зсередини. Ми знову програємо інформаційну війну Росії, причому поки без шансів звести її нічию.
Рейтингові українські (нехай не за змістом, але за формою) телеканали, такі як Інтер, «Україна», ICTV, не кажучи вже про всякі там «Тютюн», типу 17 і 112 каналів, тут в тилу, відверто працюють на ту ж руку , яка щодня натискає спусковий гачок, цілячись в українського військового. А потім ті ж журналісти, натягнувши маску скорботи, зі своїх блакитних телеекранів, зачитують нам зведення про добові втрати в рядах ВСУ.
Але маркується вся ця журналістська діяльність побитим але священним як «індійська корова» кліше — Свобода слова. У нашому випадку важливо не переплутати з недоторканним колабораціонізмом.
Все це звичайно погано пахне. І якщо ми вчасно не схаменемось і компетентні органи, громадянське суспільство, політичні та культурні діячі знову Похер інформаційну безпеку України, то з часом нас чекає новий етап життя під каблуком російського інтервента або чергова війна. А можливо і те і інше, як це бувало вже не раз.
А ви говорите — стандарти ВВС
Едмон Дантес
Опубликовано в рубрике 