Март 29th, 2015 
Назар Обідзінський
Вчора приїхала з Праги моя квартирна сусідка. Вона дівчина далека від усілякої політики. Замість читання мільярдів статей про жахи нашої держави, вона пече смачні торти і купує красиві сукні. Я нескінченно заздрю їй, дивлячись на те, як ми всі губимо глузд від передчуття апокаліпсису, а у неї, без щоденного заповнення голови новинами, завжди все добре. Вміє людина бути щасливою і радіти дрібницям. Але вчора вона приїхала дуже схвильованою. Її першими словами на моє запитання «ну як з’їздила?» був тривожний шепіт: «Ти знаєш, нас тепер ненавидять».
Звичайно, ні я, ні вона, ні її подружка-мандрівниця нікого не вбивали, не грабували каравани і не приєднували Крим. Однак, на простому побутовому рівні проти нас всіх ввели санкції. Дівчата гуляють по Празі і йдуть міняти гроші в касу. Літній веселий чех мружить око і питає: «А ви звідки?» І отримавши відповідь, закриває вікно і каже, що грошей немає.
У барах підходять знайомитися милі юнаки. Здавалося б, їх в дівчатах більше повинні цікавити сукні та вміння пекти торти, але з росіянами бесіду намагаються згорнути скоріше.
Я можу зрозуміти цих людей. Звичайно, вони теж бачать свою напівправду через власні ЗМІ. Може бути, не так сильно викривляючу її під свої потреби, як наше телебачення, але теж не кришталево чесні. І поки ми обурювалися, непідтримували і протистояли, нас з вами теж записали у вороги. Як слово «німець» стійко асоціювалося з фашистами у радянських людей, так і ми тепер стали загарбниками.
І начебто плювати мені на думку чужих, не завжди розумних і освічених людей, про мене. Я все про себе знаю сама, за що можна особисто мене любити і ненавидіти, але від вчорашньої розмови мені стало трохи страшно. Страшно, що з-за того, що всередині країни мільйони людей відчувають національну гордість, за її межами доводиться випробовувати національний сором.
Джерело: http://snob.ru/, Аліса Мясіщєва.
Опубликовано в рубрике 