Июль 31st, 2016 
Назар Обідзінський
Чергова французька псевдо-делегація відвідує окупований Крим, фотографується з окупаційною владою, робить Селфі навпаки окупаційних пам’ятників. І, здавалося б, яке нам повинно бути справа до того, що продажні політикани з проросійського лобі в черговий раз світяться там, де їм належить гаснути?
Бути може, на перший погляд справи то ніякого, але ось адже біда, аж надто часто з європейських просторів останнім часом стали доноситься голосу цього самого лобі. Те італійська периферія самостверджується визнаючи Крим, то французи намагаються проштовхнути послаблення санкцій, то Штайнмаєр робить недвозначні заяви на догоду Кремлю. І, що тільки лобі, націоналісти деяких країн теж додають масла у вогонь, причому найбільше підлили за останнім часом поляки, всерйоз взялися за Волинь. «Нізабудім ніпрастім!» Хоча і у самих рильце в пушку …
І відбувається це все на тлі того як третій рік поспіль єдина країна яка по справжньому пручається російському імперіалізму XXI століття була, є і залишається Україна. Адже якщо в 2014-му році події взяли дещо іншу стратегію розвитку, то російські танки б уже стояли у Берліна …
Уявімо собі ситуацію, коли Путін не вагаючись, вводить війська не тільки в Криму, але і на схід України, просуваючись до її південно-західних кордонів. Чи не диверсантів, тітушню і кізячков, а повноцінну, регулярну армію, задіявши всі ода військ, якій тоді біля кордонів накопичилося зі змінним спадання і перебуванням в середньому 50 тис. І це все б відбувалося в період ослабленою влади, розграбованої армії, деморалізації населення країни.
Яким би кривавим і відчайдушним не було опір, але військовій машині РФ на той момент Україна протистояти не змогла б і, дуже швидко, Донбас влився б єдиним простором в Придністров’ї. А перемоги окриляють і великий «високодуховні похід» не змусив би себе чекати.
Зараз багато говорять, що країни Балтії не витримають і 60 годин повномасштабних бойових дій проти ЗС РФ. А що було в 2014-му, коли США йшло з ЄС, солдати НАТО більше проводили часу на плацу і на парадах, а не в полі на навчаннях, а техніка щодня ставилася на «консерву», або відправлялася за Океан? Наскільки б країн Балтії вистачило в цьому випадку?
А далі? А далі приєднання Молдови до Великої Новоросії та просування на Захід через Білорусь до Польщі. При цьому, що в країнах Балтії, що в Польщі, НАТО б виявилося безсило на той момент проти вала танкових куркулів РФ, кількісно які повністю пригнічував б розрізнений потенціал альянсу зразка 2014-го року.
Так, в якийсь момент ресурс РФ виснажився б і передане у спадок майно, засіяні європейські поля димлять корпусами і вежами, але до того моменту було б пролито стільки крові, скільки старенька Європа не бачила вже більше 70 років. Але …
Але Путін виявився більш боязкий, ніж здавалося, і втратив часу стільки, скільки було досить, щоб народ і армія України прийшли до тями після стресу і включили свою природну комунікабельність, вишикувалися то опір другої армії світу, про яке вона й зламала свої зуби.
І вся ця французька лобістська політота, італійська селюк, німецьке бізнес-лобі і польські адепти геноциду, в першу чергу повинні дякувати за можливість літати, засідати, вирішувати і тупо жерти і срать — Україна, яка проливає кров донині і є єдиною причиною, по якої російські танки все ще не у Берліна.
Опубликовано в рубрике 