Июль 28th, 2016 
Назар Обідзінський
У родині бюрократів батько не зміг зібрати потрібний пакет документів, щоб поставити сина в кут. Цей старий анекдот ідеально характеризує ситуацію в більшості галузей, з якою ми зіткнулися після перемоги Майдану.
Те ж саме середню та вищу освіту почали «реформувати» ще в ті роки, коли нас намагалися переконати, що Радянський Союз не помер, а просто так пахне. А передсмертні конвульсії видавали за спробу встати і йти до світлого майбутнього. Система відірвалася від реальності і всі ці роки розрив збільшувався. З медициною — та ж ситуація.
Соцзабезпечення, тарифна політика — всі наші спроби будувати ринкову економіку з продовженням гри в соціалізм закінчувалися поразкою. Що цілком логічно — сидіти самій попою у зустрічних поїздах неможливо.
Їжаку зрозуміло, що в більшості галузей потрібно не зміна структури і назви, а принципова реконструкція. З нещадною ліквідацією всього зайвого. Та ж шкільна програма сьогодні, м’яко кажучи, не зовсім відповідає реальності. Але спроби Міносвіти принципово змінити її стикаються з божевільним опором системи. Про ВНЗ і говорити нічого — мені іноді здається, що державна система вищої освіти себе вичерпала і простіше все ось це продати Кембриджу чи Сорбоні.
З державної безкоштовною медициною картина ще гірша. Тому що вона все одно платна, але зі збереженням колишніх вад. Але спробуй її ліквідувати — тебе «захисники народу» зжеруть завтра ж. Нехай гниє, нічого вона не померла, просто втомилася, лежить без руху і так ось погано пахне. Знайома пісня? Я б продовжив по іншим галузям, пригадав істерику з тарифами і провів екскурс в кінець вісімдесятих, коли «народні захисники» з піною у рота доводили, що вільне формування цін на продукти залишить людину праці без ковбаски, а його дітей без пива і чіпсів. Але не буду — дурні до цього місця все одно не дочитаю, а розумні і самі в курсі. Я відразу до висновків, для економії загального часу. Але з невеликим екскурсом в приватне минуле.
В українській армії я служив в далеких дев’яностих і це було зовсім не як зараз. Годували, звичайно, огидно, але навіть в цьому порівнянні медичну допомогу молодим бійцям виглядала просто страшно. Пам’ятаєте анекдот, про молодого бійця, який прийшов до фельдшера і поскаржився, що болить живіт і голова? А той розламав навпіл таблетку аспірину і каже — ось цю половинку до обіду вип’єш від живота, а другу після від голови. І дивись, не перепутай. Так ось це не анекдот зовсім, так і було. Але нашій роті дуже пощастило.
Нашим рятівником був товариш по службі, який закінчив перед закликом ветеринарний технікум. За допомогою йоду і кмітливості він лікував все — від забитих місць і мозолів до бронхіту і розтягувань. Але відразу попереджав, що він не людський лікар, а ветеринар. Тому взагалі не реагує на крики, стогони або спроби вирватися і втекти в ліс. Він так звик.
Так ось, повертаючись до потрібних і болісних реформ я думаю, що лікар нам уже не допоможе. Навіть хірург. Для успішних реформ нам потрібні ветеринари. Які на крики не реагують …
Кирило Сазонов
Опубликовано в рубрике 