Архивы рубрики ‘Ортодоксальна церква московського ізводу — один з реліктів серед християнських конфесій.’

Бісу — бесарево, або Про ряси і лампаси

                                  
Як зазвичай шаббат катедра прощелкала дзьобом, валяючись на сонечку після дощів, але краще пізно, ніж ніколи. Такшо таки шалом шаббат, юдобендери. Фіш унд бір — ми за мир.

Історія сьогодні буде сумна. Вірніше, про сумне — сама-то історія цілком нейтральна і ноучная. Хоча більшість на цю історичну смуток вже поклало болт, але болт треба час від часу піднімати з кришки скриньки Пандори і дивитися — не лізе чи сумна історія до нас в сьогодення, бо не кожну історію варто оживляти на свою голову.

Взагалі, в масовій свідомості пересічного піпла традиційно поєднується три сторони історичної правди: історичне знання, розуміння і уявлення. Перш, ніж розгортати баю, я поясню різницю.

«Подання», як відомо, це перегляд кіно і коміксів, після якого ми всі однаково трактуємо, наприклад, фараонів, что їх вже нема, як лисих чоловіків з накладною бородою, що будують піраміди — на радість і поживу майбутнім археологам. Потім археологи наколупав з цих пірамід «знання», доповнивши наше уявлення. Що з’явилося в результаті «розуміння» буде у кожного своє, згідно особистих налаштувань, рівня освіти і схильності до альтернативної історії.

Але з фараонами простіше, тому що очну ставку з ними влаштувати неможливо. Тому все орієнтуються на архетипи, створені кінематографом і доповнені археологією. А ось сучасна інквізиція, у вигляді малопомітних чиновників Конгрегації доктрини віри, тихо копошаться в старих паперах, слабо асоціюється з шаленими Монфор і Торквемада, колись хвацько отжигать на європейських площах у переповненому залі.

Те ж стосується і сучасної православної церкви. Ось ми до неї і дісталися, амінь.

***
РПЦ МП, а якщо говорити точніше — Ортодоксальна церква московського ізводу — один з реліктів серед християнських конфесій — не тому що стара, а тому що дивна. Випасти з історичного ходу їй вдалося в результаті симбіозу з державою, що почався тоді, коли в інших країнах успішно відбувалися секуляризаційним процеси. Що, в принципі, цілком відповідає всій московської історії, що рухається в ар’єргарді світової цивілізації з відставанням на триста-п’ятсот років. Держава, як в Європі, її від себе не гнало — ну і вона не сильно виебивался, на відміну від буйних та самостійних римських пап, то відлучати від Церкви імператорів, то влаштовували движуху різних гвельфів з гібелінів.

За відносно короткий час — всього триста років (а для церкви це не термін), бідолашние московітські попи потрапили з мокшанського язичницького болота в суворі ординські лапи, і часу на римські дурниці у них не було.

Треба сказати, що історична благоліпний мішура в діапазоні від «Москва — золоті куполи» (с) до «дерев’яні церкви Русі, перекошені стародавні стіни» (с) — пізня казка. Що відноситься якраз до «поданням», про який я писав вище. У казці і князі їздять радитися до немитим схимникам, і юродиві дають поради царю, і всякі переосвітлення з Ослябі битви вирішують рятують, і інший Кітеж-град, неабияк звеселяючий людей, які мають хоча б приблизне уявлення про те, як працює держава.

Практичні князі нероб не терпів, і відразу прибудували схимників до справи — одним підвищувати престиж спадку, іншим — ідеологічно працювати з населенням, замінюючи газету «Правда», третім же — вести облік і перепис тяглових. І це була найважливіша робота, яка стала в нагоді навіть ординцям. Треба ж комусь збирати статистичну базу для фіскальних служб — а де її взяти, якщо не з парафіяльних книг?

Тому, коли Московський улус відокремився від Золотої орди, церковники залишилися на своєму місці, тому що без чорнильниці скіпетр працював з перебоями. Однак, держава, будучи зацікавленою в послугах церковників, стало їх работодаталем — і без скіпетра чорнильниця теж швидко пересихала.

Уже перші Романови провели реформу, підганяючи приватно-кооперативні послуги попів московського ізводу під струнку структуру казенного міністерства. Незадоволені звалили в скити і на каторги, тримаючи в правій руці двоперстя, а в лівій дулю, а тямущі отримали унтер-офіцерські посади з усіма привілеями та обов’язками. Петро створив Синод, і на цьому частково афілійований з державою попівський бізнес остаточно перетворився в нормальне державне підприємство з контрольним пакетом у держави, а московські попи з власників корпоративних торгових мереж — в казенний топ-менеджмент.

***
Як я вже говорив, правильне розуміння історичної давнини складається з працею, якщо перед очима є свіжий приклад. Так, наприклад, арабський шейх зараз більше асоціюється з роллс-ройсом, ніж з верблюдом. Тому сучасній людині, що спостерігає церковно-попіческій працю і побут, важко зрозуміти — чому саме була для народу московська церква до секуляризації, проведеної більшовиками.

Замість ведення обліку населення та фіксування цивільного стану за фактом, вона зайнялася видачею ліцензій на зміну цього стан — дозволів на шлюби, розлучення, народження і смерть, виписуванням характеристик і стеженням за мораллю і постіллю населення.

А якщо хто читав Кодекс законів про шлюб та сім’ю — той знає, що в цій книжці немає ні слова про любов, зате багато сторінок про злиття і поділ майна. Таким чином, контролюючи акти цивільного стану, церква отримала доступ до сімейного гаманця громадян, незалежно від їх віросповідання. Позбавляючи невінчаних подружжя права на заповіт один одному, успадкування майна їхніми дітьми, громадянського статусу і всього іншого, що дбайливо описує Кодекс про шлюб. Уявіть собі, що ЗАГС не просто видає свідоцтво про шлюб, але ще і вирішує — чи можете ви одружитися.

Доходило до того, що городовий за доносом єпархії міг увалитися в сімейний будинок, і на підставі відсутності документів про вінчання запроторити цивільного подружжя в кутузку — за блуд і непристойну поведінку. У різні камери, природно — бо без довідки від попа чоловіка з дружиною не селили навіть в одному номері готелю.

Особливо охуєваю від цього всякі атеїсти і гностики. Наскільки відомо, влада церкви поширюється тільки на її прихожан (якщо тебе чорт була внесена до Ірану, звичайно), а максимальне покарання — відлучення, що ніяк не лякає атеїста, чи там кришнаїти. Податки державі виплачені — будь здоров, спи спокійно, все інше — твоє приватна справа в рамках Кримінального кодексу. Ще раз уявіть собі, що ви студент на платному відділенні, вас виганяють за пропуски з наступних курсів, і навздогін призначають величезний грошовий штраф і вимога відпрацювати на кафедрі прибиральницею. На питання — якого хуя весь цей цирк за ваші гроші? — Вам пояснюють щось типу «за шкоду, заподіяну науці», а суд підтримує цю маячню.

Власне, тоді московський ізвод ортодоксальне церкви і приміряв на себе роги Звіра з їх же власної книжки — без накреслення якого не можна було «ні купувати, ні продавати» — Одкровення, 13:16

Ну ось вам приблизний «уявлення» про РПЦ, якщо «розуміння» ще не досягнуто.

***
У списку на класову ліквідацію, складеному більшовиками — «буржуї, поміщики, попи» — служителі культу виглядають якось инородно. Ну, припустимо, зрозуміло з буржуями і поміщиками, гнобителями пролетаріату і селянства. Але батюшка-то чим Заваділ Червонопузі? Церква — справа добровільна. Однак, попів народець різав весело і з азартом, не чекаючи іноді навіть візиту комісара з повіту.

Безумовно, свою роль зіграло багатство церкви, часто вже не стільки реальне, скільки примноження чутками (що в період грабежу награбованого принципової різниці не представляє). Але і контроль над актами цивільного стану за державної ліцензії заебал людей по саме немогу — особливо в містах, де перемішалися люди різних світоглядів, національностей та вірувань, міцно притиснуті за гордо адміністративними можливостями московитської церкви. Сказано ж ясно: Богу — Богове, а кесарю — кесареве. За своє — нехай бог вирішує, а за кесарів доведеться відповісти.

Так що на більшовиків ЛИШАК вішати теж не треба. Вони просто позбавили циркачей державної недоторканності, відібрали владу дану Звіром, витерли руки про кумач і сказали: «тепер можна». Після чого більшість попів розірвала разом з рясами власна паства, а що залишилися дещо пізніше поїхали валити ліс в споконвічну Мордовію — чисто в силу соціальної непридатності. Повірте, за двадцять-то років можна було освоїти хоч якусь професію, крім махання кадилом і дати чітку відповідь голові комісії: «на які кошти живете, громадянин?»

Ось так і закінчився похід московської церкви в світську владу. Яка як любов — солодка, поки міцна, і гірка, коли стара.

***
Вже багато хто усвідомлює роль РПЦ МИ і її дочірнього філії УПЦ МП в житті нашої країни. Однак, приховування бойовиків і зброї, функції фінансового хаба для терористів, провокатора і ворожого пропагандиста, по суті — тактика для московитської церкви. Стратегія ж полягає у відновленні ортодоксів московського ізводу в статусі державного інституту. Міністерства, контролюючого приватне життя громадян і їх можливості розпоряджатися власним майном і долею.

Нічого іншого вони не хочуть, і не вміють. Тому їх ваблять не стільки 2/3 доходів, одержуваних РПЦ з України, скільки відновлення клерикально-самодержавної імперії. Втім, вони згодні і на незмінюваного президента, передає владу замість спадкоємця — наступнику. Аби повернули печатку, кабінет і ключі від сейфа.

Хочете отримувати дозвіл на шлюб і розлучення, навчання і професію, виїзд за кордон і право розпорядження майном в найближчій єпархії? А примусову зміну віросповідання при влаштуванні на держслужбу? А обов’язкову характеристику від священика? А промивку мізків вашим дітям в школі вже в обов’язковому порядку, а не факультативно?

Ні?

Ну, раз ви знаєте, чого не хочете — значить те, чого ви хочете, для вас проясниться саме.

***
Веселощів вашої мішпухе і мирного неба над схронах, панство-жидобендерство.
                                              Look Gorky