Архивы рубрики ‘У Каневі вшанували Коновальця.’

У Каневі вшанували Є.Коновальця

Учора, 23 липня у Каневі відбулися заходи до вшанування 125-ї річниці від дня народження Євгена Коновальця. Про це на своїй сторінці у “Фейсбук” написав активіст Юрій Гамалій.
Заходи пройшли в кілька етапів: у центральній міській бібліотеці за участю директора музею Коновальця у Зашкові Ігоря Селецького, воїнів-добровольців батальйону ОУН Бориса Гуменюка та Василя Фесака, Канівського міського голови Ігоря Ренькаса та більш ніж тридцяти канівців пройшов круглий стіл з розповідями по життя Коновальця; потім тут же відбулася презентація книги воїна-письменника, поета Бориса Гуменюка “Блокпост”.
Під час презентації книги, під враженням почутого канівський поет Михайло Генсерівський записав у моєму щоденнику:
П’яний
брат, так званий,
лізе у наш дім.
Нас він помишляє
мати за рабів.
Ми на захист станем,
буде смертний бій-
хто умре останнім,
той і переміг.
Згодом уся делегація відвідала могилу Тараса Шевченка, ознайомилась з оновленою експозицією музею великого Кобзаря та поклала квіти до місця самоспалення Олекси Гірника. А на завершення зварили традиційний козацький куліш від побратима Василя Тертичного на березі Дніпра.

13717270_1765139043760623_703776708702095197_o13680353_1765139293760598_5455399551778123826_o13653238_1765139197093941_8777004827689655196_o13765980_1765139637093897_5251335667965314933_o13738186_1765139917093869_2914126604974620739_o13668738_1765139450427249_6337630730283560327_o13737694_1765140170427177_1950145217296854081_o

Довідково:
Yevgen_KonovalecЄвге́н Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський район, Львівщина — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму. Народився у вчительській родині.
З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади». На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.
Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А. Мельником, І. Чмолою, Р. Сушком, В. Кучабським, М. Матчаком, Ф. Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.
Приблизно в кінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету.
У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р. Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.
У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому повстанню та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.
З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Михайлович, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.
В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.
Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.
Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув’язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.
Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.
Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об’єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.
Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.
Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.
23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВССРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».
23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[5] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.
Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.