Март 16th, 2015 
Назар Обідзінський
Вчора приїхав у гості кум з Вінниці. розповів цікаву історію, можна записувати в золотий фонд анекдотів. Дід росіянин, який давно живе у Вінниці вирішив запросити російських родичів на ювілей. Як не дивно, родичі приїхали…
Вже на вокзалі люди стали поводитися дивно — чомусь говорили пошепки. На питання чому, відповідають, що бояться голосно говорити російською, раптом бандерівці почують, тоді неприємностей не оберешся. Довелося куму самому переходити на гучність, щоб бандерівці чули. Але ті , напевно чули, але чомусь не підходили. Коротше, пронесло.
В місто спочатку йти одні відмовлялися — мало що там на умі у бандерів. Тим більше, що в магазинах купити нічого, це їм по телевізору сказали. Довелося зводити в продовольчий магазин, де гості отримали чергову порцію шоку. Виявилося, що в їхньому щасливому місті таких продуктів і не купиш.
А на ювілеї в ресторані діду вирішили зробити приємне і замовити пісню «Ґаспада офіцери» — адже дід відставник. М’ялися довго, раптом бандерівцям не сподобається і морду наб’ють і їм і дідові. Зрештою озвучили своє прохання комусь з гостей, і хтось із гостей замовив пісню. Як не дивно, в залі ніхто не напружився на ворожий текст і вечірка тривала як ні в чому не бувало. Це вже зовсім вивело гостей з рівноваги. Як же так? Німожетбить! А покажіть нам вічний вогонь і могилу невідомого солдата! Мабуть з землею зрівняли?! Та шо ви говорите! Поїхали. Біля вічного вогню патріотичні гості зовсім втратили дар мови, в голові щось там не зросталося. Коротше, поїхали дуже спантеличені.
Вічний вогонь у Вінниці.
Ось я і думаю: як їм тепер жити з цим?
Данил Хамзад, ФБ.
Опубликовано в рубрике 