Июль 17th, 2016 
Назар Обідзінський
Дія перша.
Вєpанда з кальяном і віногpадом біля самого синього моpя. Hа моpі штіль. Hа вєpанді на красівому восточному коврі ліцом вниз лежить Ердоган і грає в World of Tanks.
Дзвонить телефон.
(голос з трубки) Реджеп Таїпович, вам пиздець.
Ердоган. А шо такоє?
(голос з трубки) Ми рішили зробить переворот.
Ердоган. Я і сам можу. (перевертається на спину). Кстаті, хто ви такі?
(голос з трубки) Ми воєнні.
Ердоган. (сам до себе) Мало я вас пиздив, яничари прокляті. (в трубку) Нє, це вам тепер пиздець. Обіщаю.
(голос з трубки) Включи тєлєвізор, мудозвон старий
Ердоган включає.
(в телевізорі красива ведуча з приставленим до голови пістолетом читає з бумажки)
Шмимрдимбурдим…
Ердоган. Шо такоє? Ніхуя не просцу
Ведуча в телевізорі. Вибачте, Реджеп Таїпович, я волнуюсь.
Ердоган. Не сци, прарвьомся.
(в телевізорі показують танки, літаки і воєнних з автоматами)
Ердоган. От бляді, щас я вам покажу!
(піднімає трубку) Самальот мені нємєдлєнно.
Дія друга.
В літаку на зручному дивані лежить Ердоган і через Skypе розмовля з народом.
Ердоган. Народ виходь на вулицю за мене.
Народ. Ми ще подумаєм.
Ердоган. Бо буде хуйово.
Народ. (знехотя) Ну харашо.
Народ виходить.
Ердоган заходить в Twitter.
Ердоган. (сам до себе) А шо тут про мене пишуть? О, кажуть, шо я в Німеччину лечу. (до льотчика) Мустафа, а куда ми летимо.
Мустафа. Ібліс його знає. Мені не сказали.
Ердоган. (сам до себе) Може так і лучче. (до льотчика) Ну політай чуток кругами, тіки недалеко.
Зненацька дзвонить телефон. Ердоган зніма трубку.
(голос з трубки з масковським акцентом) Ердоган, дарагой, ми слишалі у тєбя там савсєм плохо, прілєтай к нам, будєм чай із самавара піть.
Ердоган. Вова, іди нахуй, заїбав в доску.
Дія третя.
Україна. Київ. Забацана квартира на Борщагівці. Біля комп’ютера сидить експерт і висолопивши язика шось друкує на клавіатурі.
Дія четверта.
Стамбул. На вулиці Народ, а також Хунта.
Народ. Ану уйобуйте отсюдова!
Хунта. Самі уйобуйте. Камєндатскій час. Це вам не шуточки.
Народ. Та йоб вашу мать. Ой, не то. Аллах акбар!
Хунта тікає.
Дія п’ята.
Ранок. Україна. Київ. Забацана квартира на Борщагівці. Біля комп’ютера сидить експерт за чашкою розчинної кави.
Експерт (сам до себе). Оце ж нада було так лохануцця. Нічо, щас перепишу.
Швиденько набирає щось на клавіатурі.
(набравши, задоволено читає вголос) Насправді, я так і знав, що так буде, просто вчора хотів вас всіх провірить, чи поведетесь ви чи нє.
Дія шоста.
В літаку на дивані лежить Ердоган. Дзвонить телефон. Ердоган зніма трубку.
(голос з трубки) Хау ду ю ду?
Ердоган. Шо?
(голос з трубки) Ердоган, май френд, ми тебе піддержуєм, наводь там порядок і всьо такоє. Тіки без цих своїх штучок, питок і казнєй отих ваших.
Ердоган. Я вас услишал, Барак Хусейнович. (сам до себе) А нащот казнєй треба подумать. Хароша ідея.
(голос з кабіни пілота) Реджеп Таїпович, аеропорт Ататюрка, заходим на посадку.
Ердоган. Давай, Мустафа, тіки осторожно. (сам до себе) Може то перейменувати нахуй той аеропорт? Як кость в горлі. Назву в честь Роксолани, напримір. А шо, хароша дівка, цицьката і так далі. Аеропорт Хуррем. Звучить! (задоволено посміхається в вуса).
Літак сідає. Висувною драбинкою спускається Ердоган. Зненацька він виймає з кишені айфон і різко натискає пальцем на екран.
Ердоган. Ось ти і піймався, Пікачу йобане.
Опубликовано в рубрике 