Июль 15th, 2016 
Назар Обідзінський
Андрій Шевченко став головним тренером збірної України. Ну а що, людина то хороший. Чому б не дати покерувати збірної. А то сидить без роботи, дружина в Лондоні, діти там же. Треба ж влаштувати важливого людини. Хорошої людини. І яка різниця, хто тут кому професионал. В Україні, не тільки у футболі, завжди так. Для хорошої людини нам нічого не шкода. Ми ж душевні люди. А потім потяги не їдуть, товари не продаються, футболісти чомусь не бігають. Але людина адже хороший. Йому ж треба дати шанс. І не змушувати ж такого хорошого людини проходити принизливу шлях з першої ліги, з дитячих команд. Це нехай ті, у кого Золотого М’яча немає такої шлях проходять. Заради гарного людини нам нічого не шкода. Навіть справа завалити. Зрештою, справа і професіонал завалити може. І тоді подвійно прикро буде. З Шевченком адже вже не перший раз так виходить. Був в останні 10 років у Динамо Київ приклад, коли команда раптом в футол грати початку. Із Сьоміним навіть до півфіналу Ліги Європи вийшла. Тоді ще там Мілевський і Алієв грали, поки ще не спилися. І ось прийшов Газаєв, почав тренувати. Витяг з небуття хлопчика зі 130 кілометра, Ярмоленко, який так вдало змінив клуб (тренажерний зал) цього літа. Ще й в Хачеріді вірив. Загалом, нехай і росіянин, нехай потім лисину всім проїв з об’єднаним чемпіонатом, але тренер був хороший. І команда грала. По початку. У нього навіть модель своя гри була. Але ось хороша людина Андрій Шевченко вирішив, що в Лондоні йому погана, та й спина болить, в попереду євро-2012 і треба грати. І взяли його швидко в Динамо Київ, особисто президент взяв. Той який великий професіонал і мислитель, Ігор Суркіс. І нічого, що під модель Газаєва футболіст Шевченко взагалі був не потрібен. Людина ж хороший. З цього моменту команда грати перестала. І знову покотилась під укіс. Але людина ж свій, правильний, заслужений. В Україні бояться образити людей. Забуваючи, що головне — це мета. Забуваючи, що для керівника найважливішим є «Нічого особистого, тільки бізнес». Та й футбол в Україні до сих пір залишається іграшкою в олігархів, де тільки приватне, ніякого бізнесу. А бізнес, це коли з відкотом, тоді з прибутком. Ось Федерація Футболу пишається, що буде першою Федерацією в світі, у кого є свій завод з виробництва штучних полів. А це лякає, насправді. Хоча полів напевно буде багато. Що добре. А чиї гроші підуть на найдорожчі поля в світі, це не так і важно.Наверное. Та й все одно їм, цим пенсіонерам. Їм гроші не так і потрібні вже. А людям потрібні. Теж хорошим людям адже дістануться, навеное. Але це все дрібні забави. А футбол не тільки гра, але й іграшка. А значить результат не так і важливий. І нехай у олігархів грошей вже не так багато, і іграшки доводиться викидати, але загального підходу це не змінює. Та й врешті-решт взяли б якогось Професіонал в збірну, то чи Маркевича, то чи, боронь боже, Капелло. А він раптом узяв би і обіграв Хорватію, Ісландію і навіть грозу авторитетів Косово. І що робити? довелося б їхати на чемпіонат Світу в Росію в 2018 році. А це проблема. І відмовитися не можна, ФІФА санкції застосує. А їхати так і взагалі неможливо. А тут проблема вирішитися сама по собі. І завдяки хорошій людині. Якому 2 роки буде добре. Є звичайно варіант, що Шевченко буде просто особою, а всіма футбольними речами будуть займатися спеціально навчені люди. Такі як Рауль Ріанчо, хто вже вміло застосовував таку практику в Динамо. А Шевченко просто буде згадувати, як він Казань брав і Реалу забивав. І надихати. Для цього адже багато слів не треба, це вам не політика. Тут можна слово вставку «ееее» опускати і відразу різати правду матку. У Блохіна ось добре виходило. Та й Золтом М’яч теж був. Хоча, звичайно, Блохін не настільки хороша людина, напевно. Йому перед збірною довелося з низів, та ще й в Греції починати. Загалом, хороша людина в Україні — це професія. А свій хороша людина — так взагалі. І не треба нам ці бездуховні західні практики. Їм людина не важливий. А у нас людина — всьому голова. Особливо якщо своя людина.
Сергей Фурса
Опубликовано в рубрике 