Архивы рубрики ‘Тієї самої’

Про радіо "Вести"


Пару місяців тому мені подзвонив диявол і голосом адміністратора радіо «Вести» запропонував 100 000 гривень в місяць. За три години ефіру на добу. Пять днів на тиждень.

Я сказав, що мені стільки не потрібно, і відмовився. Трохи пізніше вони покликали на цю посаду Отара Кушанашвілі, але там уже не погодилося СБУ.

А тепер я читаю новини про неслучівшегося призначення шеф-редактором «Вістей» Ірини Гаврилової. Тієї самої, що любить багато і голосно сміятися над загиблими в АТО і нахвалювати Кремль.

І думаю я в цей момент не про те, що її в підсумку не призначили. А про те, що ключовий мотив при виборі ЗМІ як місця роботи — це власник. Просто тому, що ідея призначити Гаврилову шеф-редактором могла з’явитися лише у власника «Вістей» Олександра Клименка. Який «мінсдох», Партія регіонів, сидить в Москві і мріє про реванш.

І навіть якщо вам пропонують повну свободу дій на подібній майданчику — це зовсім не служить індульгенцією від відповідальності. Тому що проукраїнська позиція в рамках таких медіа потрібна лише для «легітимації» ЗМІ. Щоб привчити аудиторію до частоти і кнопці. Щоб потім на другому-третьому рівні контенту просувати ті ідеї, які вигідні кінцевому власнику.

У 2013 році проросійський дискурс був простий: Митний союз, ОДКБ, анти-НАТО та інша класика. У 2016 році така повістка вже неможлива — її відправила в архів почалася війна. Але це не означає, що прокремлівський дискурс зник — він всього лише трансформувався. І його головний зміст — це ідеї реваншу, популізму та безвідповідальності. Загалом, все те, що може перетворити Україну або до Венесуели, або в Молдавію (гугл в допомогу).

«Вести», Strana.ua, «Newsone», радіо «Ера» — цей список можна продовжувати. На всіх цих медіамайданчики проукраїнський провідний служить одній-єдиній меті. Він виконує роль солодкої оболонки навколо гіркої пігулки чужого дискурсу і чужих смислів. Він потрібен лише для того, щоб аудиторія проковтувала цю пілюлю легше і непомітніше. Його проукраїнськість — обов’язкова вимога: вона має бути маркована ЗМІ в очах аудиторії як «наше», як то, якому «можна вірити». А провідний виступає іміджевим тараном, за спиною якого вже йдуть маршові батальйони чужий порядку.
                                                              Павло Казарін

Про радіо "Вести"


Пару місяців тому мені подзвонив диявол і голосом адміністратора радіо «Вести» запропонував 100 000 гривень в місяць. За три години ефіру на добу. Пять днів на тиждень.

Я сказав, що мені стільки не потрібно, і відмовився. Трохи пізніше вони покликали на цю посаду Отара Кушанашвілі, але там уже не погодилося СБУ.

А тепер я читаю новини про неслучівшегося призначення шеф-редактором «Вістей» Ірини Гаврилової. Тієї самої, що любить багато і голосно сміятися над загиблими в АТО і нахвалювати Кремль.

І думаю я в цей момент не про те, що її в підсумку не призначили. А про те, що ключовий мотив при виборі ЗМІ як місця роботи — це власник. Просто тому, що ідея призначити Гаврилову шеф-редактором могла з’явитися лише у власника «Вістей» Олександра Клименка. Який «мінсдох», Партія регіонів, сидить в Москві і мріє про реванш.

І навіть якщо вам пропонують повну свободу дій на подібній майданчику — це зовсім не служить індульгенцією від відповідальності. Тому що проукраїнська позиція в рамках таких медіа потрібна лише для «легітимації» ЗМІ. Щоб привчити аудиторію до частоти і кнопці. Щоб потім на другому-третьому рівні контенту просувати ті ідеї, які вигідні кінцевому власнику.

У 2013 році проросійський дискурс був простий: Митний союз, ОДКБ, анти-НАТО та інша класика. У 2016 році така повістка вже неможлива — її відправила в архів почалася війна. Але це не означає, що прокремлівський дискурс зник — він всього лише трансформувався. І його головний зміст — це ідеї реваншу, популізму та безвідповідальності. Загалом, все те, що може перетворити Україну або до Венесуели, або в Молдавію (гугл в допомогу).

«Вести», Strana.ua, «Newsone», радіо «Ера» — цей список можна продовжувати. На всіх цих медіамайданчики проукраїнський провідний служить одній-єдиній меті. Він виконує роль солодкої оболонки навколо гіркої пігулки чужого дискурсу і чужих смислів. Він потрібен лише для того, щоб аудиторія проковтувала цю пілюлю легше і непомітніше. Його проукраїнськість — обов’язкова вимога: вона має бути маркована ЗМІ в очах аудиторії як «наше», як то, якому «можна вірити». А провідний виступає іміджевим тараном, за спиною якого вже йдуть маршові батальйони чужий порядку.
                                                              Павло Казарін