Июль 5th, 2016 
Назар Обідзінський
Уявляєте себе на місці рядового россіянчега — нарешті Путін пустив тебе в жадану Туреччину до олінклюзіву і купі хавку.
Ти тремтячими руками витягаєш з-під матраца припасені на цей випадок гроші і Ужик мчиш в турагенство купувати тур. До останнього не ймеш віри, але усміхнений менеджер спритним жестом витягає з тебе готівку, видавши у відповідь пакет документів — квитки, ваучери, страховки та інше. Притискаючи до себе заповітний пакетик ти мчиш додому і починаєш рахувати дні до вильоту.
І ось він, довгоочікуваний і такий забутий дьюті-фрі. Ти тарішься бухлом, потім, подумавши, береш ще пляшечку вискаря — а раптом не вистачить, хай краще залишиться, а потім ще одну — на доріжку. І ось вже сріблястий лайнер злетів у небо, а ти з вискаря в шлунку злітають ще вище.
Через належну кількість годин літак приземляється в аеропорту ще зовсім недавно вороже-фашистської Туреччини і пройшовши митний контроль ти шукаєш свого гіда. А ось і він. Гід посміхається і радісно вітає тебе «Вітаю!». Ти здригаєшся, але гід, подивившись в документи виправляється — «Вибачте, здрастуйте».
Автобус везе тебе в готель, але щось не дає тобі спокою і організм терміново вимагає ще віскі. У готелі на ресепшені молодий турок радісно посміхаючись говорить тобі «Ласкаво просимо, шановні Гості!» і підлога під тобою починає хитатися, втім, подивившись на паспорт, турок кидає вам ключі від номера, браслети і каже «Ласкаво просимо!».
Ти розумієш, що тобі потрібно пиво. Холодне пиво, тому що ти перегрівся і у тебе галюцинації. Ти питаєш, де тут бар. Дружина перший раз в житті не сичить тобі «алкоголік», а просить принести і їй. Ти йдеш до бару і дві радісні бармена наливають тобі холодного пива, але коли ти починаєш його пити, один кричить «Слава України!», А другий відповідає «Героям слава!».
«Вороги! Кругом одні вороги!». Світ навколо починає крутитися і з останніх сил ти біжиш до себе в номер, в номер, де є рятівний телевізор, де Кисельов, Соловйов, Путін, на худий кінець — Шойгу з Лавровим. Тремтячими руками ти натискаєш на кнопки пульта.
Телевізор голосом Порошенко заявляє «Я вам обіцяю, что уже у цьом году українці будут їздіті в Європу без усілякіх віз!». Ти взвизгнув, перемикаєш канал і на тебе дивиться з-під брів Кривавий Пастор. Він щось говорить, але ти розумієш, що дивиться він саме на тебе. Він тебе бачить, прямо в цьому номері в Туреччині. Він знає, де ти. Він знайде тебе. Ти гарячково гортаєш канал за каналом, пульт в руці ходить ходуном. УТ-1, 1 + 1, Інтер …
Пульт летить в телевізор, ти вискакуєш на балкон і бачиш як готельна аніматорша в вишиванці грає з дітьми в Бандеру і Шухевича, а над усім готелем лунає потужний вокал Вакарчука «Я не здамся без бою!».
Андрій Скатерний
І з усіх сил ти кричиш з балкона «Зраааадааааа !!!».
— Яка «зрада», адже «перемога», ой, немає — «зрада». — Встигаєш подумати ти, і в цей момент у тебе вибухає голова і забризкує фіранки сумішшю білого і червоного гівна.
Ти вже не чуєш, але хтось знизу, хитаючи головою, каже співрозмовнику — «Це вже шостий за сьогодні, а ще ж только десята година ранку» …
The end.
Я це про що (далі — інформація з кількох перевірених джерел): за час відсутності російських окупантів в Туреччині, ті почекали-погорювали 🙂 і переналаштувалися на Україну. Тепер там по телеку — українські канали, персонал розмовляє і жартує на українському, анімація — українською. Ну в тих готелях, де це все було російською. Де на німецькому — залишилося на німецькому 🙂 Так що росіяни мають ненульовий шанс перепрограмуватися українськими каналами і виїхати додому в вишиванках турецького виробництва, благо, що продають їх там тепер на кожному кроці. Це я жартую, звичайно, але підгоряння пуканье росіянам точно забезпечено 🙂
Опубликовано в рубрике 