Архивы рубрики ‘Гетьманщина’

Помер гетьман Мазепа

                                   
21 вересня 1709
 року в селі Варниці поблизу Бендер, не в змозі пережити крах свого плану на становлення України як самостійної держави, помер Іван Степанович Мазепа, гетьман Лівобережної України.
Іван Мазепа народився близько 1644 року в селі Мазепинці Білоцерківського повіту в сім’ї українського шляхтича — батько, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського, мати, Марія-Магдалина після смерті чоловіка стала ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря. Освіту Іван Мазепа здобув у Київському колегіумі та у Варшавській Єзуїтській школі, продовжив навчання в Західній Європі; знав польську, латинську, італійську, німецьку, татарську мови. З 1659 по 1663 роки служив при дворі польського короля Яна Казимира. Повернувшись в Україну, служив у гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка, ставши згодом генеральним писарем, а після переходу в 1674 році до до гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича, служив у Переяславському полку й, відзначившись воєнним хистом і мужністю, був обраний генеральним осавулом.
У 1686 році під тиском Москви 50-тисячне козацьке військо Самойловича взяло участь у вкрай невдалому ураїнсько-російському поході проти кримьких татар. Це стало формальним приводом до усунення від влади користолюбного гетьмана, котрого після змови козацької старшини, доносу і арешту було заслано до Сибіру. В 1687 році новим гетьманом Правобережної України став Іван Мазепа.
У своїй зовнішній політиці Мазепа продовжив лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії України і уникнення прямої конфронтації з Московією. З приходом до влади в Росії царя Петра I, на котрого Мазепа мав певний вплив, гетьман скеровував політику Росії на поширення кордонів Гетьманщини на якомога більшу теритоію на південному заході та півдні. У внутрішній політиці гетьман спирався на козацьку старшину, низкою законів відособивши козацтво як клас, провів реформу судочинства й податкової системи, встановив максимальну панщину два дні на тиждень, дозволив селянам винокуріння на власні потреби, організував і фінансував будівництво церков по всій Гетьманщині, опікувався Київською академією, був меценатом науки і мистецтва.
Однак Іван Мазепа так і не зумів порозумітися із Запоріжжям, куди стікалися невдоволені промосковським курсом гетьмана, у 1692 році придушив повстання Петрика Іваненка, котрий намагався при допомозі союзу з кримськими татарами приєднати до Гетьманщини Правобережну Україну, Слобожанщину і відділити їх від Росії.
В 1689 і 1695 роках Мазепа брав участь в походах Петра I на завоювання Криму і Приазов’я, котрі, в суперч сподіванням гетьмана, не принесли Україні ніяких сприятливих результатів.
Навесні 1704 року Іван Мазепа за наказом Петра I виступив проти польського короля Станіслава Лещинського, оволодів Київщиною і Волинню. Після конфлікту з фастівським полковником Семеном Палієм, котрий з 1700 року брав участь в українсько-польській війні на Правобережжі, і честолюбні наміри якого здавались Мазепі загрозою власному гетьманському положенню, безпідставно заарештував його (аПетро I заслав у Сибір) і приєднав до Гетьманщини правобережні полки, кількість яких збільшив до семи.
У 1705 році Станіслав Лещинський, котрий став польським королем при підтримці шведів, запропонував Мазепі ступити до шведської коаліції. Ці переговори велися в таємниці аж до 1708 року — Мазепа волів дочекатися вирішальної сутички у Північній війні, котру в 1700 році Петро I почав проти шведського короля Карла XII. Але восени 1708 року, отримавши від Петра I наказ надіслати війська на допомогу російській армії, в той час як вся Україна була окупована царськими військами, Іван Мазепа виступив проти Петра I і оголосив про союз України з Швецією. Була укладена відповідна угода, що передбачала політичний статус України як незалежної держави по обидва боки Дніпра.
Це рішення гетьмана не знайшло однозначної підтримки серед козацької старшини, для котрої антиросійський виступ Мазепи виявився повною несподіванкою, і було засуджене православним духовенством — у всіх церквах, навіть тих, котрі будував Мазепа, його ім’я піддавали анафемі, а його вчинок, з подачі Петра I, трактувався як підпорядкований особистій вигоді.
Після стратегічних прорахунків шведського командування, росіяни завоювали Стародуб, гетьманську столицю Батурин, де вирізали військове і цивільне населення з немовлятами включно, Лебедин, Переволочну, у травні 1709 року зруйнували Чортомлинську Січ, захопили гетьманську скарбницю, артилерію і знищили річковий козацький флот. А після поразки шведів у липні 1709 року в Полтавській битві, план Мазепи на становлення України як самостійної держави зазнав повного краху.
Карл XII з рештою війська і гетьман з козаками врятувалися втечею до Молдавії, де Іван Мазепа, не взмозі пережити поразку, помер 8 вересня 1709 року. Його було поховано з усіма почестями в православній кафедральній церкві св. Юрія у місті Галац (нині — Румунія). Восени 1999 року його тіло було перепоховане у Батурині.

У Росії – істерика: «бдітєльниє гражданє нєгодуют» з приводу того, що Україна часів Гетьманщини названа Україною, а Чигирин – її політичним центром

Під обкладинкою цієї книжки з «правільним» портретом царя «бдітєльниє родітєлі» знайшли інформацію про «нєправільную» Україну

У найгірших традиціях часів радянського НКВД розгорнувся скандал у російському Єкатеринбурзі – місцеві «бдітєльниє гражданє» знайшли у шкільному підручнику з історії «скритиє проіскі врагов народа». У «Комсомольській правді» в статті Данііла Свєчнікова описується «ужас, обуявший родітєлєй уральскіх школьніков», коли вони заглянули у шкільний підручник з історії і ретельно перевірили, що там пишеться про гетьмана Богдана Хмельницького. Назва статті в газеті містить багато слів, очевидно, щоб передати «вєсь ужас і драматизм сітуаціі», бо там Україну було названо… Україною, а по телевізору ж кісєльовські агітатори кажуть, що треба називати «Малоросією». Та й Чигирин, на думку суворих уральських цензорів, занадто возвеличений…

Отже, процитуємо статтю «комсомольськоправдного» Свєчнікова, яка називається «Родители уральських школьников: «Из-за ошибки в учебнике наши дети думают, что Украина появилась еще в 17-м веке» (цитуємо без скорочень, мовою оригіналу):
«Жители Екатеринбурга хватаются за головы: их дети не знают историю родной страны. И ладно бы сами ленились, так нет же – штудируют учебники, а толку никакого. Стали родители разбираться, искать причину и нашли ее. Она лежала в ранце, аккурат между «Алгеброй» и «Геометрией» – учебник для седьмого класса «История России конец XVI – XVIII век» подвел.
– Я когда почитал его, то с удивлением для себя обнаружил, что оказывается, в 1650-х годах вместо Малороссии уже существовало некое государство Украина, – возмутился отец одного из учеников 121-й школы в Екатеринбурге, пожелавший, чтобы его имя не называли. – И тут же рядом еще одна ошибка: на карте поперек Речи Посполитой большими буквами написано «УКРАИНА». Причем это ведь российский учебник, изданный в Москве в 2007 году. Я просто в шоке был.
В частности смутили екатеринбуржцев следующие строчки:
«На третьем этапе (1652 – 1654)… Украина вошла в состав России, обещая «быть с землями и с городами под государевою высокою рукою навеки…»
В учебном заведении, уверяют, ошибки на самом деле нет, а есть… простое упрощение сложных терминов для детей.
– В учебнике говорится об Украине, не как о государстве, которое существует сегодня, а как о Малороссии, – пояснила Любовь Соболева, директор школы №121 в Екатеринбурге. – На уроках истории мы как раз делаем на этом акцент.
Историки тем временем отмечают: упрощение упрощением, но назвать Малороссию XVII века Украиной в школьном учебнике – значит запутать детей.

На сторінках підручника жирні червоні позначки біля кожного слова УКРАЇНА залишили явно істЕрики, а не істОрики…

– Для людей XVII века слово «украина» или вернее «окраина» обозначало любую пограничную территорию российского государства на юге, на западе и на юго-западе, – объяснил Яков Лазарев, научный сотрудник лаборатории эдиционной археографии Уральского федерального университета. – Однако, в рамках той подачи материала, которая присутствует в учебнике на указанных страницах нет пояснения, что под Украиной на самом деле подразумевается Малороссия. Из-за этого создается ложное представление, что мы имеем дело с неким самостоятельным государством.
Кроме того, тут же на соседней странице историки находят еще несколько спорных строчек – в главе про Русско-турецкую войну.
– Здесь написано: «Летом 1678 года султан направил к политическому центру Украины – Чигирину – 200-тысячную армию. Туда выступило объединенное русско-украинское войско». Но, во-первых, выступило не русско-украинское войско, а как минимум русско-казацкое, – отмечает Яков Лазарев. – Кроме того, это было не совместное войско. Казацкие полковники не находились в равном положении с московскими воеводами, а подчинялись им. Во-вторых, Чигирин не был политическим центром Малороссии. Чигирин – это всего лишь ставка казацкого гетмана, на тот момент гетмана Ивана Самойловича.
Впрочем, детям, похоже, придется и дальше учить историю России по этим учебникам. Отказаться от них не могут ни школы, ни управление образования города.
– Каждый уровень власти имеет свои полномочия, – пояснила Наталья Мезенцева, заместитель начальника Управления образования Екатеринбурга по функционированию образовательного комплекса. – Этот учебник есть в федеральном перечне учебников утвержденных Министерством образования и науки Российской Федерации. Жалоб на него раньше не поступало».
Додамо від себе: «жалоб раньше нє поступало» явно з-за того, що у попередні роки населення Росії ще не було настільки зазомбоване Путінською антиукраїнською пропагандою…
                           Джерело: «Козацький край».