Архивы рубрики ‘Сашко Лірник’

Україна- Титанік

                                                                          

                                           Сашко Лірник                  

Сашко Лірник

Земля була безвидна і пуста і Дух Божий носився над водою…
Велетенський корабель розвалювався на шматки і тонув серед нічного океану.
Брила невидимого в пітьмі айсбергу, зробивши свою страшну справу, розчинялась в тумані.
Злива і океанські хвилі змішалися в один клубок.
Плач, крики, стогін і скрегіт металу злилися в страшну какофонію кінця світу, кінця всього сущого.
Раптом – чудо!
Прекрасні звуки музики перекрили відчай і забриніли надією на спасіння.
Якщо не тіла, то бодай душі.
Стоячи по коліна в воді, яка піднімалася все вище, оркестр «Титаніка» грав свій останній – найкращий концерт.
Концерт, який неможливо повторити нікому.
І відступила найстрашніша пітьма на світі-пітьма душі людської.
Хто міг допомагати – допомагав дітям і жінкам сісти в шлюпки. Хто міг поділитися рятувальним кругом – віддавав його слабшому.
Хто міг молитися – молився за всіх – за християн, іудеїв, мусульман.
Хто міг пливти – підтримував тонучих.
Не всі врятувалися, але музика рятувала всіх.
Дух Божий носився над водою…
Спогад. Великдень в Одесі.
Зранку-дощ стіною. Свята не вийшло.
Але до церкви таки підемо! Ми ж українці.
Ідемо по калюжам. Малий в довгому плащі.
Вітер рве з рук мухомори парасоль. Малому подобається. Особливо калюжі.
Людей немає. Звичайно всі сидять вдома. Дощ.
Раптом вуха з недовірою чують музику в Горсаду.
Ідемо крізь завісу з води.
Чудо!!!!
В пустому парку під проливним дощем в альтанці ГРАЄ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР!!!!
Стоїмо втрьох, мокнемо і не помічаємо більше нічого – оркестр грає лише для нас.
На очах моїх сльози.
Вони змішуються з дощем і стікають в підставлені долоньки сина.
Це – справжня Одеса.
Одеса не знавіснілих чорносотенців, не скажених бабок — сталіністок, не імперських російських нацистів , не злодіїв- хабарників.
А Одеса художників і поетів, моряків і вірних дружин, архітекторів і музикантів, гумористів і українських героїв. Відтепер Героїв.
Одеса- місто двічі Герой.
Яка нічого не боїться, не зраджує і не продається за шмат гнилої ковбаси.
Одеса, я тебе люблю і завжди буду любити!
Чудова музика оркестру плила під дощем і змивала з моєї душі всі образи і неприємні спогади, всі печалі і негаразди.
Дух Божий носився над Україною.
Мій малий, який ловив в ручки дощ під геніальну музику геніальних Артистів в Горсаду Одеси, можливо не стане музикантом, але черствою людиною не стане теж.
Я до самої смерті буду пам`ятати як оркестр грав під дощем в Одесі для єдиного слухача-мого сина.
Всі Віденські оркестри і оркестри Ла-Скали, Гранд-Опера нічого не варті в порівнянні з одеським духом творчості і цими Музикантами в Горсаду під зливою…
Христос воскрес!
Воскресне Україна!
Дякую тобі Одесо!
Я люблю тебе!!!!

"Настоящім патіотам" від хахла-селюка україномовного моє вітання

 Лірник Сашко
Вже дожився до того що читаю черговий «маніфест» російськомовного патріота України.
Цитата(вибачте): «Почему-то всегда к этой дискуссии, мы, носители русского языка, подходили со стороны обороняющихся. Будто мы в чем-то виновны. Пришло время рубануть по мовосрачу хорошей и внятной полемической пиздюлиной.»(https://site.ua/yaramatjushyn/2789-manifest-russkoyazychnogo-patriota/)
Як і годиться із матюками і агресією. Так щоб «рубануть по мовосрачу» ! Тут і про «раскол» і про «русскоязичних героєв- окопніков» і т. д.
Воно канєшно приємно,що у нас всі патріоти. Тіко чому так агресивно? Вам що,забороняють спілкуватися російською мовою? Чи може в магазинах не обслуговують,з кафешок виганяють ? Чи може радіо -шансон заглючило в приймачі? Чи тєлік перестав показувати улюблені жарти російськомовних «культургерів» про тупих хахлів-селюків-свинопасів в засцяних шароварах?
Подивився.
А на цьому каналі? А тут? А тепер тут…
Фффух! Слава Богу ,показують і далі. І газетку «Вєсті» безкоштовно роздають. Чисто із гуманізму.І радіо -ефемка вночі і вдень язиком настоящєго патіотізма бухтить.
А то я вже злякався. Значить у вас все в порядку із задоволенням своїх культурних проблем.
Бо я вже ,грішним ділом, подумав,що поки ви там в окопах своє життя кладете за Україну,тут в тилу хахли-дезертири і прокляті україномовні диванні вояки задумали вас святого позбавити.
Як же ви без улюблених московських серіалів і попси з лабутенами проживете? А як з Макарєвичем бути?! Капєц,скажи,що це бидло україномовне задумало?
І головне коли?! В той час,коли треба всім разом об’єднатися проти ворога!
Нічого святого нема…
От я вчора дивився телевізор. А там на сцені(канал 1+1) якісь дуже інтелігентні і сучасні молоді хлопці показують «сценку гумору» якогось чергового «кварталу». Звичайно всі розмовляють російською мовою. У одного ніби дзвонить айфон,він вмикає і звідти чується пришелепкуватий україномовний голос :»Галя! Ти свиням дала?» Зал сміється.
Артист красивою російською мовою пробує пояснити тупому хохлу в тіліфоні про Галю і про свиней. А той знову: А курам дала? Чи тільки свиням?» Зал знову лежить.А чо,смішно ж.
Син подивиться і скаже: » Тато,ну для чого мені розмовляти твоєю українською мовою,коли це мова свинопасів? Мені соромно.Он російськомовні всі з айфонами і на сцені,а українці свиням дають».
А тепер розкажи мені хто саме розбрат на мові робить?
Митці срані,бандерлоги-селюки порепані.
Так вони,падлюки,не хочуть споживати пропагандистський продукт з країни -агресора!
Терпіть,казли,у нас же війна йде!
А те що українського все менше з кожним днем- так самі винуваті.
Робіть свій продукт української творчості кращий,от тоді і подивимося!
Дійсно,а давайте робити якісну українську творчість!
Бо те що ми зараз робимо і показуємо в Кракові, Амстердамі, Відні і Торонто — то відверте гавно і в підметки не годиться «лабутенам», «гаспадам афіцерам» і «двом кусочєкам калбаски» !
І тоді її, цю нашу нову і якісну українську творчість обов’язково,ну просто обов’язково покажуть по телевізору,де власники є не українцями
І російськомовні ведучі перестануть розказувати хахлам про сало,шаровари і свиней,а замріяно будуть дивитися на нашу українську творчість і втирати скупі сльози захвату!
А музичні редактори каналів і радіостанцій відмовляться від відкатів із російського продюсерского центру,бо патріотизм дорожче за всякі гроші…
От ніби ж ви вже великі дітки,а в казочки вірите.))))

Cашко Лірник: Не уподібнюйтесь москалям


Сашко Лірник, site.ua


Відомий арист і тепер уже співак Орест Лютий (Антін Мухарський) має у своєму доробку шикарну пісню про москалів на мотив відомої «Смуглянки». Приспів так взагалі геніальний (трошки відцензурую, він мені вибачить) — «Киздять москалі, киздять-киздять все подряд! Киздять москалі, а на інших говорять!»
Все то свята правда.
Я з дитинства дивувався тому як ловко опиняється у російській офіційній історії -древня вірменська держава Урарту, наш Київ і англійський паровоз чомусь братів Чугункіних.
Не кажучи вже про українця Гоголя, єврея Мандельштама і нанайця Кола Бєльди.
Так,не дивуйтеся — всі вони були «русскімі» і при тому «вєлікімі». Що інтересно, якщо ти не «вєлікій», то москалів не цікавиш і до їхнього пантеону не приймаєшся.

Головна риса москалів — хотіти привласнити собі все, до чого дотягнуться, чи навіть просто захочуть.
Як той же паровоз, Гоголь, чи Сирія.
Це ж у їхній пісні співається: «Я б в бєрьозовиє сітци завєрнул вєсь бєлий свєт!»
Згадується: — Зрубай, синку, ту березу, бо прийде москаль і скаже: «Тіпічно русскій пєйзаж!»
І плювати що воші в голові і порткі з народження не прані — зате «скрєпи», «русская смєкалка» і «особая місія».
Навіть домісіонерилися до того, що у себе «виявили» додаткову хромосому, яка відповідає за «духовність». Я не жартую.
Не треба нам вподібнюватися до цих «дєтєй пріроди із 47 хромосомою» і приписувати собі те що не наше.
Просто привітаємо із Нобелівською премією білоруську письменницю Світлану Алєксієвич, яка пише російською мовою.
І те, що вона народилася в Франківську, не робить її Нобелівським лауреатом від України.
А те, що пише вона російською мовою аж ніяк не робить її «русской пісатєльніцей», як почали триндіти москалі на всі голоси. Вже читав переможні «воплі» русскомірних про те, що раз «на русском язикє,то і прємія русская».
Порадіємо за білорусів і читаємо своїх українських письменників.
Адже не народження робить людину українцем, а Україна в серці і душі.
І не друкування творів російською мовою автоматично перетворює автора у москаля, а лише матюки, безмежна пиха, липкі ручки, зневага і ненависть до світу і хуйло в голові.

Три часничинки і яблучко

Це наші мами і бабуні.
Сидять на асфальті. Біля підземних переходів і базарчиків, куди їх не пускають вгодовані перекупники. Не жебрають, а привозять у клуночках на продаж три часничини і кілька яблучок.
Щоб продати за три копійки і не померти від голоду.
Ще з ночі вони встали, ті часничини перебирали,той кріпчик у пучечки складали і яблучка у хвартушок збирали. А зранку з паличкою і клуночком на маршрутку
Не навчені просити, не навчені красти, а навчені тільки працювати і дітей і онуків на ноги ставити.
Як Україна.
В чистеньких фартушках і стареньких хусточках.
Із кількома гривнями і монетками у вузлику. І там же стареньке фото сина і онучки з бантиками.
«Дитинко, купи яблучко. Смачненьке. І часничок. Свій, з городу. Добрий дуже.»
А ми проїздимо на своїх дорогих машинах,поспішаємо по дуже важливих справах, сремося в інтернетах і тусуємся на паті.
І проходимо повз і проганяємо їх з наших вулиць і переходів.
Шоб картинки не псували….
Їх трудом і мозолями збудоване наше багате життя.
Так, багате!
Не їмо ж лушпайки від картоплі, не встаємо о четвертій ранку щоб іти корови доїти, а потім трудодень відробляти до смерка. А ще в городі попоратися треба і дитині в місто клуночка зібрати.
Минаються наші мами і бабусечки.
Чемні, тихі, лагідні.
Як їх не стане, хто нас вислухає, розрадить, пожаліє?
Хто нас любити буде?
Не пошкодуйте часу і лишньої гривні. Зупиніть машину, витягніть навушники з вух, купіть у бабусечки пучечок кропу, який вона стебельце до стебельця підбирала, купіть яблучко, яке вона помила вдома і привезла у багатий Київ, щоб копієчку заробити. Не вкрадену а нагорьовану.
Зупиніться. Нам усім зараз конче треба три часничини і яблучко.
Купіть. Дорожче ніж вона просить. Або і так дайте. І подякуйте і вибачіться перед бабунькою.
Поспішіть вибачитись і допомогти.
Поки вони ще клигають якось,поки ще самі себе якось обходять.
В магазині заплатіть за її хлібчик і пакетик кефіру.
Просто так в кишеньку чи торбинку їй двадцятку покладіть. Ви не помітите, а їй тиждень жити можна з того.
Не пройдіть мимо.
Потім сором пекти буде, як мене пече, коли згадую як я, молодий і сильний, торгувався із якоюсь бабусею за відро помідорів і збивав ціну, а вона сказала, що якщо хочу, то вона так подарує. Я тоді вибачився, а до цих пір все-одно соромно.
Не договорив із своєю бабусею, не дослухав її мудрих слів, оповідань і казок.
І з мамою пробую надолужити,щодня хоч по телефону,а поговорю.Але відчуваю що не встигаю,не встигаю…
Минаються наші мами і бабусі і життя їхнє просипається крізь наші пальці як пісочок.
Гіркий той шматок хліба,який ми самі без них їмо. З маслом і ковбасою.
Вибачте мені, бабусю.
Вибачте мені, мамуню.
Всім нам вибачте.

                                                        Сашко Лірник,  Передрук із “Site.ua”

Сашко Лірник: "Майбутнє не за арміями і війнами. Майбутнє за дівчинкою, що малює квіти для душі"

  Декілька років тому, при зустрічі в Леґедзиному, на р ідній для нас Черкащині, я звернувся до Сашка з проханням надати якийсь свій авторський матеріал для нашого сайту «Воля». Сашко не відмовив і надіслав 2 чудових статті. Згодом, коли це буде актуально, я їх тут розміщу. Бо ті публікації щезли разом з сайтом, котрий з’їли «українолюби» з минулої влади.
  Нмні ж розміщаю свіженький матеріал від Сашка, котрий він приготував до прийдешньої річниці нашої (як на мене) квазінезалежности.
                                            *     *     *

   Це ми )))
                                                    *     *     *

Хотів знову написати про “братів-криссіян”, але подумав навіщо перед Днем Незалежності про всяке лайно згадувати? Отож напишу про хороше.
Дарвін помилявся.
Не вірите? Ну подумайте логічно. Якби, згідно його теорії, виживав сильніший, то життя на Землі вже б давно закінчилося.
Якийсь супер-пупер хижак ще б мільйон років тому зжер би останнього віце-супер-пупер хижака, який перед цим зжер би всіх попередніх, і залишився б сам і здох би від голоду.
Ну це так примітивна преамбула до основної думки.
А думка у мене була така. Якби перемагали і виживали руйнівні і деструктивні сили, то життя взагалі і цивілізація зокрема давно б закінчилися. Життя це взагалі живий організм розміром із Всесвіт. А тепер уявіть, що якась частина організму повністю знищує іншу частину. Що буде з організмом? Правильно – він врешті решт загине від сепсису.
Не знаю де саме знаходиться той таємний регулятор-запобіжник, який зупиняє невмотивовану агресію і саморуйнацію в природі, про який не згадав Дарвін. Але він точно існує.
І виживають не сильніші чи хижіші, а ті, хто допомагає один одному. Ті, хто творять прекрасне, а не ті, хто його нищить.
І нехай таких небагато, але один праведник вартує більше мільйона ґвалтівників, катів і вбивць.
І саме він веде за собою людство, а не вони.
Інакше людство було б зґвалтоване, закатоване і вбите.
Коли вірмени рятувались від геноциду, то забрали із собою не золото і коштовності, а книги, по яких учили дітей.
Одна Жанна, маленька Ля Пуссель, зробила більше ніж всі лицарі окупованої Франції разом узяті.
Один полонез Огінського зробив більше ніж всі повстання розтерзаної Польщі.
Один Кобзар зробив більше, ніж всі національно-визвольні рухи замученої України.
Народ об’єднує не цар і не армія, а те прекрасне, що є в народній культурі, традиціях і ментальності.
Те малесеньке і ріднесеньке, яке сидить глибоко в душі.
Самий лихий і грізний імператор, чи завойовник в останні миті життя згадує не велич тріумфів, не гори золота чи поклоніння народів, а те, як він ніс до мами забитий пальчик щоб поцьомати, і те, як тато підкидав його до неба і сміявся найкращим сміхом у світі.
Недарма ж у всі часи, завойовники і окупанти в першу чергу палили книги і знищували артистів, музикантів, письменників, науковців, вчителів. Тих Праведників, які вели за собою народ, і які були сильніші і важливіші за армію і золоту скарбницю захопленої країни.
Нещодавно довелось мені їхати через містечко Смілу. Зупинився щоб попити каву.
Дівчина, яка приготувала мені лате, перед тим, як віддати стаканчик взяла якусь пляшечку і дивовижним чином намалювала краплинками шоколаду на білій піні прекрасну квітку. Потім тоненькою паличкою підправила пелюсточки і вручила мені те чудо, яке гріх було пити, а тільки милуватися.
Я здивовано запитав, чи це якось спеціально навчають продавців кави, щоб підвищити попит.
А вона сказала, що це вона робить просто так, від себе. Щоб було красиво і приємно.