Новини Черкас

Кращий друг страусів і чемпіон бігу по пеньках Віктор Янукович виїжджав з країни, м’яко кажучи, в деякій поспіху. І не тільки він, до речі. Кращий банкір Східної Європи за власною версією Сергій Арбузов, володар яєць Фаберже і молитовні на робочому місці генпрокурор Віктор Пшонка — всі вони бігли дуже швидко. Швидше земляних зайців, тому що повсталий народ добре мотивує чиновників на встановлення рекордів.

Важливим аспектом цієї втечі було те, що вся ця компанія просто фізично не встигала вивезти з країни все нажите непосильною працею за роки вірної служби. Кидали золоті злитки в кабінетах, дорогоцінні ікони в палацах, готівкові і осиротілих страусів. І гроші на рахунках, у тому числі і в Україні. Вивести всі кудись на безіменний рахунок в офшорі просто не було часу — шкуру б врятувати. А потім частина цих коштів в Україні і за кордоном була заарештована. І настав дивний статус-кво. Гроші знайшлися. Але ніхто не зізнається, чиї вони.

Ось такий парадокс — всі знають, чиї рахунки арештовані, але формально гроші нікому не належать. «Можна зняти арешт?» — Несміливо цікавиться представник власника. «А хто просить?» — Перепитує Україна. «Ой, все …» — розчиняється в тумані посередник. Так і живемо. Два роки. Друзі, всі ми знаємо чиї півтора мільярда доларів заарештовані в «Ощадбанку». Але формально власник на всі прохання заявити свої права ніяк не реагує — тільки ручки ламає і бурмоче «Я живий».

Що заважає нам забрати ці гроші в бюджет і витратити хоча б на оборону? Відсутність закону про спецкофіскаціі, прийняття якого опираються подільники і найманці колишнього режиму. Їм допомагає і зберегло позиції чиновництво. Тому що у цих теж вистачає грошей, пояснити походження яких вони ніяк не можуть. Ніякого відношення до презумпції невинуватості Закон не має — він взагалі не про людей, а про «нічиї гроші». Про гроші Сім’ї, які вже арештовані, але господар не визнається, що це його.

Ні для кого не секрет, що вся ця втекла команда Януковича на вкрадені у нас гроші активно фінансує війну проти України. Бойовиків в Донбасі, інформаційну компанію в Україні — це їхня плата за спокійне життя в РФ. І за мрію про повернення. Цілком логічно, якщо ми використовуємо те, що вони не встигли вивезти для захисту України. Гроші потрібні фронту — здичавілі останнім часом тиснуть дуже жорстко. Росія не стоїть осторонь — допомагають їм боєприпасами, технікою, грошима і регулярними військами. А нашим бійцям потрібно сучасну зброю, сучасні, а не радянські боєприпаси, солярка для танків, тепловізори, оптика для снайперів. І зарплати тим, хто щодня ризикує життям за нас теж потрібно підвищувати. Чи не в доступному для огляду майбутньому, а вже вчора.

Ми не можемо і не маємо права через два роки війни виїжджати на волонтерах. Нерозумно економити на обороні, якщо ось тут у нас просто в Києві лежать мільярди, які ворог не встиг поцупити. Тому що в результаті він може за ними повернутися — вже на російських багнетах. Тому що нашим депутатам не вистачило рішучості терміново прийняти потрібний закон.

Сьогодні, в четвер у Верховній Раді будуть голосувати законопроект про спецконфіскаціі. Страшних казок про нього вже склали багато, але реальність проста, як відносини страуса з земляним зайцем. Зал поділиться на тих, хто ставить вище за все захист України. І на тих, кого купили або хто побоюється за свої тіньові стану. Тут варто запам’ятовувати не по фракціям, а за прізвищами. Персональна відповідальність, саботаж у воєнний час — це вам не закон про «нічиї гроші». Тут дуже важливо, щоб країна знала своїх «героїв».