Новини Черкас

Напередодні страшної загрози, що насуне на Київ 12 червня, ресурс вирує суперечками. Зіштовхуються полярні думки, сиплються звинувачення й образи, іскри летять – ну, прямо «ідьот война народная, священная война».

Один пояснює, чому він піде на прайд, другий – чому не піде. Один звертається до патріотичної риторики, приправленої посиланням на традиції мудрих предків, другий закликає увімкнути власний розум і подивитися з точки зору людяності. Той говорить про права людини, а той – про своє право не бачити цієї «гидоти». Дехто звертається до логіки й фактів, дехто апелює до глибинних інстинктів і обурюється протиприродністю самого «процесу». Хтось лякає страшними наслідками толерантності до «під#арасів», а хтось вишуканим стилем, зриваючи аплодисменти публіки, пише прикольний фейлетон, апелюючи до вічних сімейних цінностей і священних традицій, до теорії змов (геї, мовляв, використовуються в якості агентів однієї сусідньої держави), і стібаючись над збоченцями, що незрозуміло з якої біди («і чого їм тут не вистачає, хто їх утискає, хто переслідує?») вирішили похизуватися своїм «довбанням у зад» у час, коли в країні війна.

Це взагалі вічна тема, яка час від часу спливає на різних форумах. Причому, на одного дописувача, що пропонує вдумливо розглянути тему, зазвичай припадає по двадцять-тридцять опонентів, які пропонують розстрілювати, палити живцем, використовувати осіб з нетрадиційною орієнтацією для розмінування мінних полів, або просто «жопами их на кол – чтобы хоть через жопу до них дошло». А Анатолій Шарій (ще до його втечі до Мордору) на сайті Дурдом колись заявив, що «під#расню» слід душити у зародку: підлітків, з гомосексуальними нахилами, треба відводити в ліс і там кидати – «они же животные, так пусть и живут в лесу среди себе подобных».

Треба сказати, що на нашому ресурсі риторика навіть найбільш радикальних авторів все ж не така кровожерлива. Може тут публіка більш ерудована й інтелігентна? Думаю, все простіше: статті тут пишуть люди, для яких важлива репутація і добре ім’я, так що доводиться стримуватись, вдаючи толерантність, хоча в інших умовах, у «своїй компанії» висловились би про «під#расів» інакше. До речі, пересічні коментатори статей набагато менше обтяжують себе подібними умовностями. А якби була можливість коментувати анонімно, думаю, коментарі мало відрізнялись би від вище наведених. Українці багато в чому відрізняються від ватопітеків ментально, вони більш м’які і не такі нетерпимі до несхожості. Саме тому ми не «адіннарод». Але, на жаль, тільки не в цьому питанні. Відношення до «під#расів» в Україні таке ж агресивно-нетерпиме, як і у Ватостані (кажу як людина, що прожила там багато років).

Це, якщо хтось не зрозумів, до питання про «і чого їм тут не вистачає, хто їх утискає, хто переслідує?». От, наприклад, щодо лукавого стьобу про «невже у нас бідних геїв і з роботи виганяють, і в ресторани не пускають?»: гей – претендент на вакансію в Україні дійсно має ті ж шанси, що й його гетеросексуальні конкуренти (з поправкою, звісно, на професіоналізм, досвід і т.п.). Але лише до моменту, коли надумав би сказати на співбесіді, що має нестандартну сексуальну орієнтацію і не збирається її приховувати… Хотів би я після цього глянути, чи багато роботодавців йому не відмовлять? А якщо про свою нестандартну орієнтацію оголосить вже працюючий спеціаліст? Ви правда впевнені, що ніяких санкцій не послідує, а колеги по роботі не змінять свого ставлення до нього?

Те ж саме в ресторані чи в кафе. Як зреагувало б більшість наших людей, якби адміністратор шикарного кафе сказав, що зараз вільних місць немає, але якщо вони хочуть – можуть повечеряти за одним столиком он з тими двома панами-гомосексуалістами?

Висновок: права «сексуально нетрадиційно орієнтованих людей» в Україні не порушуються, доки вони не афішують свої погляди й уподобання, ховаються по кутках і мовчать в ганчірочку («традиційно орієнтовані» можуть спокійно демонструвати свої уподобання). Дивно, правда, що декого з «нетрадиційних» таке «неутискання» їхніх прав і таке відношення до них, як до недолюдків, може ранити й обурювати?

Сам я теж колись належав до тих, хто плювався від «підарів» і реготав над їхніми «висмоктаними з пальця проблемами». Поки не вирішив отримати другу, психологічну освіту. В ході навчання й вивчення спеціальної літератури зі здивуванням побачив у новому світлі цю специфічну особливість, яка у колишньому СРСР з подачі Сталіна вважалась хворобою і (одночасно!) злочином і яку часто інкримінували тим, хто чимсь прогнівив владу і чию репутацію хотіли назавжди знищити. Після розпаду «союза нєрушимого» стаття 121 була виключена з кримінального кодексу в Україні (в 1991), а потім і в інших колишніх союзних республіках (в Росії – в 1993).

А я, почавши вести психологічні, консультації, зіткнувся з цією темою на практиці… Займаючись психотерапевтичною роботою, психолог змушений вдаватись до так званої емпатії – свого роду «вживання в шкуру» клієнта. Так от, після кількох консультацій з такими людьми мене більше не звеселяють прикольні анекдоти «про підарів». Не думаю, що форумні радикали здатні уявити пекло, яке мучить душі цих людей. Пекло, в якому вони не винні. Пекло, від якого не втечеш. Пекло, за яке їх ще й додатково карають. Борі моісєєви та їхні українські аналоги – не показник, то поодинокі індивіди, що знайшли свою комфортну нішу. Всі інші не тільки не отримують якихось дивідендів зі свого статусу, а живуть саме в пеклі. Не всі витримують, відсоток самовбивств значний. Один з таких моїх клієнтів, а потім його друг наклали на себе руки (самоотруєння і стрибок з вікна).

Хоча я ще ні разу не переконав подібними аргументами нікого з радикальних форумних борців проти «гомо-загрози». Бо біда не в тому, що найрадикальніші рішення (розстріляти, спалити, зігнати всіх в одне місце і скинути атомну бомбу) пропонують зазвичай люди з нульовим знанням проблеми, а в тому, що вони принципово не бажають її знати. Складається враження, що вони бояться дізнатись правду. Бо раптом дізнаєшся – і виявиться, що все не так, як думалось, що насправді ці люди заслуговують іншого відношення, і якщо бути логічним, то це, можливо, навіть доведеться визнати? І що тоді про мене подумають? А як я взагалі буду тоді виглядати – прихильником під@расні, захисником «голубців»? …ля, ганьба яка! Тільки не це! – краще не бачити не чути, не знати, менше знаєш – краще спиш.

Так маленькі діти, коли кажеш їм щось неприємне, таке, що спростовує їхнє переконання, закривають очі, затикають пальцями вуха ще й починають голосно кричати чи гудіти – щоб заглушити неприємні слова. Але принаймні вони це роблять відкрито, не маскуючи красивими аргументами. Які насправді ніякі не аргументи, а міфи. Міфи ці однотипні, і всі спростовуються фактами.

Один з таких аргументів-міфів – аргумент про протиприродність гомосексуальних відносин: «це протиприродне збочення, потворність, що йде проти самого життя, бо ж природою призначені специфічні чоловічі і жіночі ролі, на цьому тримається життя».

Взагалі, фразочкою «природою призначено» в різні часи що тільки не виправдовували: і жінкам дозволяється тільки «кіндер-кірхен-кюхен» (бо так, бачте, «природою призначено»), і неповноцінним» расам належить тихенько в резерваціях мовчати в ганчірочку, поки білі хазяї панують світом (бо теж так «природою призначено»), і людям не варто винаходити автомобілі й літаки, бо їм «природою призначено» ходити по землі пішки. Чомусь тільки рідко зустрічаються ті, хто протестує проти лікування, коли тяжко захворіє чи відмовляється від операції після аварії – бо ж їм «природою призначено» вмерти.

І що ми можемо знати про плани Природи, про те, що і для чого вона призначила? Фактом є те, що гомосексуальна мутація є і в тваринному світі, і серед людей, що вона не зникає тисячоліттями і продукується з покоління в покоління, що вона у різних суспільствах на різних континентах тримається на рівні – від 1 до 10 відсотків, які включають власне гомосексуалістів і бісексуалів (цей відсоток трохи вищий у чоловіків і нижчий у жінок). Для України це від 400 тисяч до 4 мільйонів. Ні середньовічні «лікування вогнищем», ні крематорії при Гітлері, ні радянські психушки і тюрми, ні розправи в ряді ісламських країн, ні ворожість обивателів до цих людей не змогли викорінити «напасть» — вона, як гідра, відроджується знову й знову. Згідно теорії еволюції це означає лише одне: така мутація іноді буває корисною для виду, тому Природа не знищує її, а тримає «про запас».

В чому її користь? – та бог його знає! Можу висловити припущення, що грунтується на висновках психології творчості: поєднання чоловічих і жіночих психологічних особливостей, свого роду андрогінна комбінація сильних сторін кожної статі позитивно впливає на креативність (яка еволюційно корисна для виду). Дійсно, величезний відсоток талановитих і геніальних людей, яких не викреслиш з людської цивілізації, мали гомосексуальний чи бісексуальний радикал. Не думаю, що людській цивілізації пішло б на користь, якби її рухали такі «мислителі» як вищезгаданий Анатолій Шарій, а не такі з його точки зору «животные», як Мікеланджело, Френсіс Бекон, Шекспір, Чайковський, Алан Тюрінг.

Другий з найпоширеніших «аргументів»: «Гоміки не народжують дітей, і це знищує націю, а якщо дати їм волю, вимре людство». Як мінімум 90% причин «втрати потомства» – це контрацептиви (протизачаткові засоби, спіралі, презервативи) + аборти + безплідність + небажання людей заводити дітей з різних міркувань (наприклад, економічних чи кар’єрних). Може тоді логічніше задля порятунку нації від вимирання не з «гоміками» воювати, а вилучити з аптек презервативи, саджати за аборти, заборонити безплідним вступати до шлюбу і приставити державного наглядача до кожної пари під час траху – щоб не сачкували?

До того ж, природа незрозумілим поки що чином сама убезпечує людство від вимирання, вмикаючи компенсаторні механізми: нерідко країни з найбільшими практичними свободами для гомосексуальних стосунків (Алжір, Туніс та інші) відрізняються якраз дуже високою народжуваністю.

А я все згадую, як той хлопець, що наклав на себе руки, з біллю питав на консультації: «Чому одне чмо все життя трахається собі в своє задоволення з презервативом (бо дітей не хоче), інше робить аборти, ще одне проспиртоване тіло плодить даунів, яких потім здає в Дитбудинок, а мені вони всі бажають смерті за те, що я знижую демографію?». І що я міг відповісти?

Ще один «аргумент»: «Гомосексуалізм – це патологія, до якої треба не ставитись толерантно, а лікувати, можливо – примусово». Ну що ж, давайте про патологію.

У деяких країнах вважати себе атеїстом — патологія, що несе страшну загрозу суспільству, а в інших байдужість до ісламу — хвороба, що лікується позбавленням життя. У деяких недостатньо інтенсивний плач за черговим померлим великим кормчим – серйозне захворювання, що лікується тільки виховним концтабором. А сумнів у правоті живого кормчого – така страшна патологія, що може бути вилікувана тільки розстрілом з гранатомета.

Кілька століть тому руде волосся чи ліворукість могли визнати патологією, яку лікувала інквізиція. Ще зовсім недавно страшною патологією вважалась м&#1072