Архивы рубрики ‘Про шанс’

Про шанс, історію країни і глобус


Шанс — ймовірність, можливість здійснення або досягнення чого-небудь, а також умова, яке може забезпечити успіх. (Джерело — Вікіпедія)

А не так вже й багато у нас їх було.
Ну, ось давайте все навскидку перерахуємо:

1. Київська Русь — років 250-т існування держави. І земель зібрали багато, і закони розумні написали ( «Руська правда») і грошенят свою чеканили, і з Європою зносилися цивілізовано (ну іноді повоёвивалі, але як без цього — Середньовіччя ж!). Так ні, вирішили містечкові мерзоти з’ясовувати між собою відносини. Ну і давай Полоцькі мочити Київських, Чернігівські суздальських, Всеволодович Ярославичів … А тут поки свої чубилися, татари приспіли, Москва плечі стала розправляти і хвіст пружинити. І Литва підібрала, що погано лежало і вже не стояло. І Польща свій шмат увірвала … І зникли з глобуса на 500 років.
2. Гетьманщина — років 30-40 в безперервних воїнів. Богдан Зіновій міцно образився на Чаплинського, психанула козаки «і погнали наші міських». Величезна армія козаків і селян, швидке утворення основних державних інституцій (досвід козацької республіки став у нагоді), низка гучних перемог над основними ворогами, розширення території, міжнародне визнання (нехай з усякими застереженнями, ну так всяко і тепер у нас бувало). Поляки залякані, москалі посольства шлють, шведи з татарами в друзі просяться (але і свій інтерес не забувають). Так ні, почали всякі Пушкарі з Барабаш «ПНР» на Лівобережжі створювати і Москву кликати: «російських ображають»! Почалася Руїна … І потім усякі запроданці типу Сомко, Брюховецького, Самойловича і т.п. по-тихому за пару років злили батьківщину під московських царів. Та ще й кровищи української злили в Дніпро неміряно. Всі потуги Мазепи вже були запізнілими, аж надто багато місцевих старшін- «олігархів» присмокталися до «братської» пі …, ой, циці і не хотіло відриватися. І знову майже на 200 років немає країни.
3. Центральна Рада, УНР, Гетьманат. Чотири роки страшної боротьби і бажання зачепитися за новий шанс. І начебто допомогу з Заходу чекали, і армію зібрали, і закони з Конституцією написали, і міністрів з портфелями і без в кабінети посадили (хоча більше часу вони в вагонах рулювали). Але тут вже більше партійні ігрища, ніж особисті амбіції (яких теж з лишком намішано було) не дали ні Петлюрі, ні Винниченко з Грушевським, ні Скоропадському, написати надовго на карті світу великими літерами «УКРАЇНА». Після цього на 70 років в пекельному совку залипати, і ще 23 роки намагаємося від «любові старшого брата» отбрикаться.
Сьогодні у нас знову з’явився шанс. І знову козаки з селянами б’ються, щоб ворога до Києва не пустити. І знову сусіди принюхуються: «Вона жива чи можна на падаль набігати?» І знову місцева і столична старшина щось ділять і крутять головами, де б ще з боку послаще кус урвати. І не стільки про завтрашню рядок в підручнику історії думають, скільки черево своє і підвал з золотими злитками. І хорти дружини-бригади кожного з них, будуть вбивати будь-якого за жирний шмат городу біля берега моря або річки, але не за долю батьківщини. І срать ці хотіли, якого кольору прапор потім буде полоскати над вигорілим полем …. Знову танцюємо на граблях свій ризиковий гопак.

У нас знову є шанс. Їх було всього ЧОТИРИ (!!!) за всю історію Землі! Українці, давайте напишемо на глобусі УКРАЇНА на століття. А далі, «нехай наші літописи буде нудно читати». Зробіть правнукам вивчення географії та історії, їм ще на Марсі «садок вишневий» висаджувати треба буде.