Архивы рубрики ‘Почайна.’

​Спасти легенду

mapkiea Мені відкрилась істина печальна: 

життя зникає, як ріка Почайна. 

Через віки, а то й через роки, 

ріка вже стане спогадом ріки. 

І тільки верби знатимуть старі: 

киян хрестили в ній, а не в Дніпрі

Ліна Костенко

Дорогі читачі. Якщо ви любите Київ, а тим більше історичний, літописний Київ — будь ласка, не пошкодуйте часу на цей текст. І озбройтеся ГуглМапсом, з ним буде простіше. Те, про що я тут напишу — важливіше пам’ятників і старих будинків, і навіть важливіше озера Качин. Хочуть нишком знищити щось набагато старший і колись багато величніше.

Легендарна історія

Розумні і начитана молодь знають: Русь хрестили не в Дніпрі. Що логічно, враховуючи, що для цього довелося б вирішувати нетривіальну логістичну задачу: більшість киян жило на Подолі, меншість — у Верхньому місті Володимира, а Дніпро на той історичний момент починався тільки за Аскольдовою могилою. Логічніше було хрестити в річці, на яку виходив Поділ: до Почайни.

Зараз ті, хто знають сучасну київську географію, можуть здорово здивуватися. Мовляв, який ще Дніпро за Аскольдовою могилою? А до неї тоді що? Подільська набережна, сучасний Річковий вокзал …

Почайна.

Історична Почайна, взагалі, річка загадкова. В тому сенсі, що ми толком не знаємо, де у неї знаходився витік. Основні версії дві:

- За сучасної Міністерці, воно ж озеро Редькино. У 19 столітті там був хутір Редькіна і болота. А ще озера Цибулеве і Біле, які і зараз розташовані на північ від затоки Верблюд (його раніше не було).

- Витоку в звичному розумінні взагалі не було. Почайна текла аж від Вишгорода. Тобто де-факто була самобутнім рукавом або стариці Дніпра, пізніше ставши окремою рікою. Так, якщо взяти цю версію, то сучасна Оболонь — колишній дніпровський острів.

При цьому Почайна впадала в Дніпро в районі Аскольдової могили (колони Магдебурзького права, Пішохідного моста). До неї річку від Дніпра відділяла довга коса, яка продовжувала сучасний Труханів острів.

Як би там не було, саме Почайна була основною річкою стародавнього Києва, саме на ній стояли торгові порти. У неї ж впадали значущі річки поменше — той же Сирець.

Ситуація докорінно змінилася ближче до 18 століття (1712 рік), коли протягом початок розмивати вищезгадану Трухановский косу. Люди прискорили процес, прорив канал для спрощення доступу судів до гавані. В кінці 19 століття поглибили і розширили Гавань (власне, Гавань залишилася до сих пір — відповідний район на північному сході Подолу, і так, там до цих пір вантажні доки). У 30-тих роках 20 століття побудували Північне залізничне півкільце, яке відрізало річку від Гавані, Подолу і Києва. У 70-80 тих — район Оболонь. Так Почайна перетворилася в систему озер Опечень, зменшену в радянські роки при забудові Оболоні (правда, розжитися і додатковим, штучним озером — Вербною, південно-східним).

Найдивовижніше в цій ситуації — те, що насправді Почайна існує до цих пір. Про що не знають навіть ті, хто регулярно повз неї ходить.

Так, її стан настільки ж жалюгідне, як і стан Либіді. Але вона є. По-перше, вона з’єднує між собою систему Опеченскій озер під землею (так, Оболонь і раніше трошки острів). По-друге, є невелика ділянка відкритого русла ближче до Петрівки, на південь від озера Вербної, за «Блокбастером». На карті видно. Так, спочатку за Московським проспектом зараз русло більше схоже на канаву, ніж на річку, по якій ходили бойові флоти — але ж і Либідь в недавній історичній перспективі була прекрасною судноплавної річкою, а не брудним струмком в бетонному рукаві. Але далі Почайна тече в природних берегах і красива. Якщо вам цікаво дізнатися більше — до ваших послуг чудовий репортаж від «Лівого берега» і профільне ФБ-ком’юніті. Там і карти, і фото, і історії.

Як і Либідь, Почайну можна оживити, якщо підійти до цього з розумом. Для цього не потрібно якихось особливих витрат. Розчистити залишок русла, очистити озера, вказати річку на картах (вже робиться), упорядкувати землекористування навколо, поставити покажчики — перетворити річку в туристичний і історичний об’єкт. Власне, просто показати киянам, що вона жива і нікуди не робити, що наш Йордан і раніше тече, як і тисячу років тому.

На жаль, в планах зараз зовсім інше. Власне, для цього я і пишу цей текст.

… І сучасна проблема

Детальний план розвитку навколишньої території (ДПТ), за який вже кілька разів намагається проголосувати Київрада, передбачає забудову цієї місцевості і загін русла річки в труби. Фактично, пропонується у нас на очах остаточно знищити літописну річку.

Навіщо? Найцікавіше, що це особливо не зрозуміло. Активісти, які вже рік б’ються над порятунком річки, не розуміють, чому в КМДА, кілька разів змінюючи план під тиском громадськості, кожного разу так чи інакше відправляють річку в трубу (ігноруючи законодавство — зокрема, Водний кодекс). Спочатку передбачалося, що це пов’язано з планами сусіднього ТРЦ Блокбастер по розширенню. Але в ДПТ річка забудовується під приводом проведення поруч нової дороги — не дуже осмисленою в тій зоні (уздовж залізниці по північному її краю, при тому, що по південному краю вздовж дороги прекрасно себе йде вулиця Електриків). При тому, що за річку, здавалося б, заступається і сам мер — в усякому разі, на словах, активістом «футболять» між чиновниками КМДА. Історія в особах описана тут.

Халатність або якийсь прихований намір — не зрозуміло. Але чи є різниця? Передбачається знищити ще один унікальний водний об’єкт Києва — залишки річки з тисячолітньою історією. Так, зараз знаходиться в жалюгідному стані — але ж спочатку її до нього старанно довели.

У четвер Київрада знову спробує погодити новий ДПТ. Тим часом активісти вже у восьмий раз збирають мітинг під його будинком. Можливо, в цей раз все вирішиться. Не зрозуміло лише, в який бік.

Якщо ви, дорогий читачу, можете щось зробити для порятунку річки (а хто знає — раптом ви, наприклад, депутат або міністр?) — Допоможіть. Якщо просто небайдужі — приходьте. Якщо хочете щось дізнатися чи уточнити — питайте чудову Анабелла, зваливши порятунок річки на свої плечі. Просто було б вкрай прикро знати, що ми — саме ті поци, які нишком знищили залишки легендарної річки, відмовившись передати її далі нащадкам. Заради непотрібної дороги і розширення кінотеатру.

Хотілося б вірити, що це не про нас.

                 Віктор Тегубов.