Сентябрь 8th, 2015 
Назар Обідзінський
Зболілось серце матері солдата,
Вже сліпнуть очі, глядячи у даль,
Не перестане сина свого ждати,
А душу обгорта журба-печаль.
Вже сліпнуть очі, глядячи у даль,
Не перестане сина свого ждати,
А душу обгорта журба-печаль.
Як проводжала – обереги клала,
В сорочку вишивану одягла,
Щораночку молитовку шептала,
Щоб Матір Божа сина вберегла.
В сорочку вишивану одягла,
Щораночку молитовку шептала,
Щоб Матір Божа сина вберегла.
Він воював за волю України,
Своє життя віддав за рідний край.
А мати все чекає свого сина…
А сина… вже прийняв небесний рай.
Своє життя віддав за рідний край.
А мати все чекає свого сина…
А сина… вже прийняв небесний рай.
У вишиванку друзі одягнули,
Яку в дорогу ненечка дала …
Душа синочка маму пригорнула , –
І Ангелом у небо відпливла.
Яку в дорогу ненечка дала …
Душа синочка маму пригорнула , –
І Ангелом у небо відпливла.
Пливуть у небі хмарки білі-білі,
Розбризкуючи ранішню росу:
Це душі Білих Ангелів зболілі,
Зроняють чисту і щемку сльозу.
Розбризкуючи ранішню росу:
Це душі Білих Ангелів зболілі,
Зроняють чисту і щемку сльозу.
Віра Носенко, 29.08.2015
Опубликовано в рубрике 
