Май 29th, 2016 
Назар Обідзінський
Реформувати правоохоронну систему намагаються зі початку Майдану, але по факту, змогли побороти тільки ДАІ і ППС (просто розігнавши і замінивши поліцією), і трохи інші підрозділи МВС, провівши переатестацію. А ось з реформою прокуратури і судів не склалося: все генпрокурори без винятку займалися саботуванням будь-яких змін в їх відомстві. Навіть «діамантових прокурорів» і тих відмазали. При цьому ні з якого боку до цього монстру реформаторам підступиться не виходить. Більш того, виникають досить дурні кримінальні справи проти борців за реформи в прокуратурі.
А причина на мій погляд справі дуже проста: десь в надрах органів на кожного (чи майже на кожного) депутата, олігарха, великого чиновника та інших шановані людей, лежить своя татко з дуже цікавою інформацією. Наприклад з номерами рахунків, проводками і назвами статей КК, під які ці проводки потрапляють. Причому загальноприйнятим є думка, що навіть якщо ти про таку папці не знаєш, це не означає, що її немає.
А ось тепер уявіть страх всіх цих людей, що генпрокуратуру очолить хтось не з системи. Будь погано контрольований людина. І ця людина почне «навмання» витягувати татка і давати їм хід. І фігурант піднятого «справи», швидко зрозуміє, що єдиний спосіб домовиться зі слідством — це співпрацювати. І ось тоді він почне розповідати багато і цікаво. В результаті почнуть рости інші «татка» і проростати в реальні «справи». Це ж повний крах і без того тендітній політичної системи з усіма напівфразі і домовленостями. Хто ж на таке в здоровому глузді піде ?!
Ось і виходить, що генпрокурор у нас завжди людина системи, а «несистемних» успішно виживають з органів.
Вихід (зрозуміло) простий, але як завжди неможливий: якщо дати депутатам і пов’язаним з ними людям гарантії, того, що якщо вони проголосують за реальні реформи прокуратури і судової системи, створивши таким чином основу правової держави, то «їх» папки будуть знищені, голосувати будуть всіма кінцівками. Але той, хто має повноваження РЕАЛЬНО знищити такі справи, не захоче втрачати цей інструмент контролю. А з іншого боку, навіть початок цієї розмови призведе до того, що активізуються така фейсбучная армія з криками про «зраду», що поховає рейтинг будь-якої політичної сили.
Другий вихід полягає в тому, щоб завершити радикальне оновлення політичної системи, яке почав Майдан. Однак демократичні вибори як завжди упрутся в те, що прийдуть практично ті ж, оскільки тільки люди зі старих «схем» володіють достатнім ресурсом. Але серед них потрапить і деяку кількість нових людей, які самим фактом своєї присутності і уваги, спрямованого в сторону судової та правоохоронної системи. Результат такої уваги звичайно ніяк не можна порівняти з повноцінними реформами, але все ж найбільш одіозні рішення зникнуть, що теж краще, ніж нічого. Причому якщо такий контроль не посилиться, то оновлення влади відбудеться можливо цілком насильницьким шляхом, після чого депутати не факт, що фізично зможуть приймати участь в наступних виборах (важко агітувати будучи розстріляним)
Третій вихід у посиленні громадського контролю. Таке посилення з одного боку залишить недоторканною «папочную» систему політики з одного боку (тобто чинним політикам нема чого боятися), але при цьому сильно скоротить кількість незаконних дій з боку прокурорів. Причому контроль повинен бути на стільки сильним і тотальним, щоб зробити практично неможливим практично будь-який незаконний чих прокуратури.
Найбільш бажаним мені здається саме третій варіант. Або в крайньому випадку суміщення третього і другого. Але якщо наша влада будуть і далі їх гасити, то вони виявляться в сценарії недобровільного відсторонення, можливо з масовими стратами політиків. Чого не хочеться ні мені ні тим більше їм (хоча хочеться все більшого числа простих українців, що насторожує)
А.Єременко
Опубликовано в рубрике 