Новини Черкас

Трейлер фільму:

Сценарист і один з продюсерів: канадієць Ричард Бачинський Гувер. Саме йому належить ідея зняти цей фільм. Сміла як місце події опинилася невипадково — Ричард має родинні зв’язки у місті. 

Ричард почав підготовку до зйомок фільму ще під час Помаранчевої революції 2004 року, коли він спеціально приїздив на Майдан з Канади.

Символічно більшість зйомок фільму проходила у Києві у Пироговому у 2013-2014 рр під час Євромайдану.

Головні ролі у фільмі виконують голівудські зірки:
Юрій — Макс Айронс (відомий за фільмами «Червоний капелюшок», «Жінка в золоті», «Гостя») Наталка — Саманта Баркс (відома за фільмом «Знедолені»), Іван — Теренс Стемп (відомий насамперед за фільмами «Зоряні війни» і «Супермен»), Ярослав — Баррі Пеппер (відомий насамперед за фільмами «Врятувати рядового Райана» і «Зелена миля») 

Сюжет фільму: 
Юрій — молодий українець, який живе в своє задоволення в містечку Сміла на Черкащині. На відміну від свого войовничого батька Ярослава та сумнозвісного діда Івана, Юрій — талановитий художник, який з дитинства неймовірно закоханий у Наталку. Вони й не здогадуються про розростання влади Радянського Союзу та про політичні загрози, що стоять перед народом України.

Після смерті радянського лідера Володимира Леніна, тиран Йосип Сталін жадає відплати і заявляє про свій жорстокий намір забезпечити виконання колективізації, яка була розпочата його попередником, таким чином підкорити «голодуючих» українців.

Група солдатів-більшовиків, під керівництвом жорстокого хлопця Сергія, відправляється до Сміли для організації штучного голоду.

Ярослав та Іван героїчно захищають містечко, але й вони безсилі проти більшовицької армії. Після жорстокого повішення Ярослава, поранений Іван шукає помсти та намагається змиритися з утратою свого сина воїна та з пацифізмом свого онука Юрія. Репресивний режим більшовиків створює Голодомор — навмисно організований Сталіним геноцид. Чи зможе кохання Юрія та Наталки пережити Голодомор?

Стрічка вийде в канадський прокат у січні 2016 року. Українська прем’єра планується навесні 2016 року.

Ця виставка є спільним проектом телеканалу «1+1» та журналу «Viva». Її, крім українців, бачили в США, Канаді та Брюсселі. У Черкасах ці світлини покажуть завдяки благодійному фонду «Народжені в сорочці» за підтримки обласної і міської влади.

Як зазначають організатори виставки, попри всю складність теми, фотографи намагалися передати передати життєствердну філософію людей, яких випробовує доля, але вони продовжують жити – закохуються, створюють сім’ї, на повну реалізовують себе.

– Це неймовірно життєствердна виставка, хоча на світлинах і зображені бійці, яких спіткала біда, вони – сильні духом. Їхній внутрішній силі ще можна позаздрити, – розповідає організатор благодійного проекту «Народжені в сорочці» Роман Кругляк. – Власне, ідея виставки в тому, щоб люди, які теж вимушені пересуватися на протезах, усвідомлювали, що так, певні труднощі є, але життя продовжується. Мені б хотілося, щоб цей проект побачили в усіх українських містах.

За його словами, у кожного з бійців на фото – унікальні історії, які підтверджують, що вони й далі – повноцінні члени суспільства. Побачити цю виставку в Черкасах можна до 23 серпня.

У результаті падіння рівня ґрунтових вод пожежі торфяників у прибережній зоні стануть регулярними. Зникне залишок води у колодязях розмішених неподалік сіл. Загине велика кількість риби. Остаточно зруйнуються гідроспоруди… Торік чиновники обласного рівня вже обіцяли розробити програму порятунку Тясмину, давали відповідні доручення, але передвиборчі обіцянки залишилися лише обіцянками. Що ж, настає час жорсткого громадського контролю та тиску на владу.

— Оплачуємо проїзд.
Сірий чоловічок подивився на неї поверх окулярів і зверхньо посміхнувся: 
— Рублі бірьотє?
Кондуктор здивувалася:
— Ні, звичайно, тільки гривні.
— А пачіму нє бірьотє? – не вгавав Сірий.
— Тому що тут територія України, – голосно відповіла кондуктор.
— А што ви на міня крічітє? – дратуючись вигукнув Сірий. – Кто ви такая вообщє? Прієхала с Мухосранска (вибачаюсь за негарне слово – авт.) і расказиваєт мнє тут.
— Ви не маєте права зі мною так розмовляти, – голос жінки-кондуктора затремтів. – Так, я приїхала із села, і що такого? Що вам не подобається?
— Ви мнє нє нравітєсь, панаєхалі сюда із задрипаних сьол і камандуют. Я тут раділся і імєю права.
— А мені не подобається, що ви народилися і живете в Україні, а розмовляєте російською.
— А ви єщьо і нєабразованая. Вот как правільна – «в Украінє» ілі «на Українє»? 
— Звісно «в».
— А вот і нєт!
— Всєгда било «на»! Ето тєпєрь панапрідумалі єрунди! Панаєхалі із Мухасранска (знову прошу вибачення, — авт.) і расказивают.
— А ви ж звідки приїхали, що все знаєте?
— Із Данєцка! Панятна?! А раділся тут, у Чєркасах!
Жінка важко видихнула, було видно, що вона робить не аби яке зусилля, аби не зірватися:
— Оплачуємо проїзд, – жорстко мовила вона, – ви мене затримуєте.

Сірий витяг пошарпаний гаманець, дістав пожмакані купюри й зневажливо, з дурнуватою посмішкою тикнув їх кондуктору. Жінка розправила гривні, поклала їх у кишеньку спеціального фартушка, і подивилася в салон, шукаючи підтримки людей. Але всі мовчали. Серед пасажирів відчувалося незадоволення і обурення, хтось навіть між собою почав обговорювати зухвальство Сірого, та жоден не підтримав жінку з сумними очима. Я теж змовчала. Не хотілося загострювати конфлікт. Здавалося, якось не коректно роздмухувати ворожнечу, треба бути лояльними до жителів Сходу, треба стримуватися. Адже час зараз непростий, напружені нерви, поламані долі. Ну й ще люди втомлені, вечір, п’ятниця тринадцятого і надворі дощ. От і мовчали. 

Сірий вмостився на звільнене місце, гордо тримаючи на обличчі свою зухвалу гримасу. Кондуктор теж присіла на своє робоче місце. За вікном плакало небо, а сльози чомусь текли по щоках у жінки-кондуктора… з дуже сумними очима.

PS: Спочатку не хотіла про це писати, знову ж таки, роздмухувати ворожнечу. Але потім подумалося – а може досить бути лояльними й терпіти зухвалу зневагу до нашої Батьківщини. На Сході вже дотерпілися.