Архивы рубрики ‘Казка про Ванечку і победу…’

Ванечка, Москва, Победа


– …
Ну, мля, за Перемогу! Можемо, типу, повторити! — Під загальний регіт проголосив Іванко і першим випив. Тепла горілка полилась по ковтку вниз, а за нею по стравоходу покотився погано пережованої турецька огірок.  Московські пацани відзначали День Перемоги на невеликому дикому пляжі біля безіменного струмка. Припаркована біля стихійного звалища «дев’ятка», що належить шановному (в рамках власного під’їзду) пацану на прізвисько Кабан, хрипким голосом мовить про осінь в таборах. Горілка лилася з пластикових стаканчиках, огірки і редиска гіркою валялися на підстилці, а пацани пили за дідів, за Путіна і за баб. За баб і Путіна — щиро. — А прикиньте, пацани, як би ми в Союзі жили! — Задумливо сказав Кабан, помахуючи сушеної воблою, як чарівною паличкою. — Квартири на халяву давали! Машини нормальні … І це, ну, країна сильна! Армія ого-го!
- Пожядок жогда биж, — вагомо сказав Коля-Колобок, намагаючись розжувати несмачну редиску.- Да-а-а … У Союзі було добре! От би туди потрапити! .. — Мрійливо протягнув двадцятирічний Іванко, крадькома витираючи георгіївською стрічкою пляма від кетчупу на футболці з написом «Russia». Кетчуп потрапив прямо на морду намальованому ведмедю, і здавалося тепер, ніби морда у ведмедя в крові. — Влуч-ка, Іванко, краще в машину, і притягнув пивка звідти, — під загальне гоготание скомандував шанована людина Кабан. Іванко слухняно подався.
* * *
Незабаром пиво всередині Ванечки зажадало виходу. Уже порядком підпилий Ванечка сперечатися з пивом не став і, похитуючись, пішов у кущі на березі струмка. Расстегнув ширінку, Ванечка пустив струмінь і заплющив очі від задоволення.  У цей момент, ламаючи невибагливий Ванічкін кайф, десь ззаду і знизу почулося тихе: — Спа … си … ті …
Іванко різко обернувся. Підкоряючись законам фізики, за ним пішла і струмінь. Голос поперхнувся: — Фу … Киш … Убе … ри … гад! ..
Іванко нахилився вперед і спробував сфокусувати зір. Перед ним на невеликій піщаній мілині лежала товста жовта риба, яка кожною секундою жовтіла все більше і більше. Риба злобно дивилася на Іванка одним оком і важко дихала. Іванко чомусь засоромився риби і застебнув ширінку.
- І на тому спасибі, — невдоволено сказала риба, відпльовуючись.
Іванко присів. Ноги його не тримали.
- Чого сидиш? — Сварливо продовжувала риба. — Бачиш же, дама в біді. Ні б допомогти, в воду зіштовхнути. А ти взяв і прямо в душу … і в зябра … і на плавники … Я ж тепер смердить вся!
- І-і-вибач … ті, — пробурмотів очманілий Іванко. — Я … це … зараз!
Іванко схопив першу-ліпшу гілку і почав штовхати рибу до струмка. Брати її руками він погребував. Зрештою риба шубовснув у воду, і Ванечка нервово витер піт з чола.
Вдосталь надихавшись під водою, риба висунулася знову.
- Ну ти … того, — почала вона голосом базарної торговки. — Все-таки ти мене як би врятував, так що я повинна виконати твоє бажання. Давай, мордатенькій, загадуй живіше, у мене полірування луски через півгодини. Іванко напружився. В голову нічого не приходило. Риба нервувала, помахуючи в воді плавниками. Не витримавши напруги, Ванечка випалив:  — Хочу в Радянський Союз!  — А будь ласка, — несподівано легко погодилася риба і махнула плавцем. Світ навколо Ванечки почав танути. Останнє, що почув Іванко, провалюючись крізь час — отруйний риб’ячий голос: — Ти, мордатенькій, наступного разу або на чарівних риб не сси, або бажання загадуй конкретніше … Чао … Чмо …
* * *
… Іванко прокинувся посеред Червоної площі в рідній Москві. Її він впізнав одразу, не дивлячись на повну відсутність реклами і якусь незвичну вуха тишу. Іванко цікавився у перехожих, який зараз рік і де проходить парад на честь Дня Перемоги. Але перехожі, все однаково сірі, чомусь оминали Ванечки і відповідати йому не хотіли. Якийсь чоловік у непримітному пальто швидким кроком кинувся до телефонної будки. Але Іванко цього всього не помічав. Він із захопленням дивився на Мавзолей, на якому поряд зі словом «Ленін» було написано ще одне слово. — «Сталін», — з почуттям глибокого задоволення прочитав Іванко і несподівано для себе уткнувся обличчям в бруківку. Від удару головою об каміння Ванечка знепритомнів, і тому не бачив, як під схвальне бурмотіння роззяв двоє в цивільному хапають його мертве тіло і укладають в оперативно під’їхав «воронок».
* * *
Іванко розплющив очі і застогнав.
- Прийшов до тями, шпигун? — Не без інтересу запитав сидить навпроти чоловік у формі.- Я не шпигун, — мляво відповів Іванко і скривився. Світло від настільної лампи бив йому прямо в очі.
 — Я свій. Русский. З майбутнього.
- З майбутнього? — Майже весело запитав чоловік.
 — Чуєш, лейтенант? З майбутнього він!
- Чую, товариш майор, чую, — сказав, по-рязански окаянний, хтось у Ванечки за спиною, і Ванечка відразу склався навпіл від нестерпного болю в печінці.- Розповідай, падла, — м’яко запропонував чоловік у формі.
 — Тільки не вигадуй нічого. Явки, паролі, цілі, об’єкти …
 — Я не шпигун! — Закричав Іванко, кривлячись від набігли на очі сліз. — Я з майбутнього! З дві тисячі шістнадцятого! Я довести можу! — Доведи, соколе, доведи, — несподівано погодився чоловік, роблячи ледь вловимий знак рукою. Іванко сказав «У-у-ух!» і знову склався навпіл. Чоловік терпляче чекав. — Я все знаю! — Зібравшись з силами, заторохтів Іванко. — СРСР розвалиться в 1991 році! І все стане погано! Але потім прийде Путін, і ми заберемо у цих смердючих хохлів Крим, який їм зрадник Хрущов подарував! Ось! Не бийте мене!
У кімнаті запанувала тиша. Здавалося, застигла навіть муха, яка літала над лампою. Потім чоловік у формі дуже тихо промовив:- Шо ти сказав?  З цього м’якому українському «шо» Іванко зрозумів, що трагічно помилився і бити його не перестануть. — Лейтенант, — казенним голосом промовив чоловік у формі. — У вас п’ять хвилин на перекур. Виконувати. — Слухаю, товаришу майор, — голосно сказав голос з-за спини, і незабаром грюкнули двері. Іванко схлипнув. Чоловік у формі взяв його за руку і акуратно зламав мізинець. Іванко заволав.   — Річ у тім, хлопчик, — м’яко сказав майор, недбало ламаючи Ванечке другий палець, — Ти з’являєшся на Червоній площі без документів, в одязі з царським двоголовим орлом, з власовської стрічкою на грудях, у тебе в кишені фотографічна апаратура іноземного походження, яка, на жаль, розбилася при падінні … Ставиш провокаційні питання, питаєш про якісь паради, хоча дев’ятого травня — і це всім відомо — парад не проводиться … Потім ти ображаєш Першого секретаря ЦК КПРС, Героя Радянського Союзу Хрущова Ен Ес, і тут же ображаєш особисто мене. Але Хрущов, — майор багатозначно підняв брови. — Далеко. А я близько. Зараз, звичайно, п’ятдесят шостий, а не тридцять сьомий, але все ж …Хруснув третій палець. Іванко зібрав всі сили.
- Це не власовська стрічка! Це за перемогу! За Велику Вітчизняну! В пам’ять! Діди воювали!  Хрусть.  — Які діди, ти, сука, — тихо сказав майор, нахилившись так низько, що майже доторкнувся носом до мокрій від сліз Ванечкина щоки. — Це гвардійська стрічка морського флоту. Ти що, моряк? А? Ні? Або у тебе медаль за війну є? Мовчиш? І медалі немає? А в мене є. За перемогу. Тільки я до Берліна дійшов, три контузії і два поранення маю, ось і дали мені медаль на такий ось стрічці. А ти, пес, її без жодного права на груди начепив. На пам’ять? Ось тобі на пам’ять!    З тріском зламався останній палець. Іванко пискнув і з задоволенням знепритомнів.
* * *
Наступні дні і місяці Ванечка пам’ятав погано. Його довго і нудно били в камері, іноді вивозили на допити і там теж били. Іванко підписував все, що йому підсовували: він визнав себе китайським шпигуном, Власовським диверсантом, агентом білогвардійських недобитків і чомусь есерів. Він погодився, що був антирадянським провокатором, підтвердив, що отримував гроші від імперіалістичної Америки, не заперечив, що змінив соціалістичної Батьківщини, зводив наклепи на радянський лад, на всю комуністичну партію і особисто на товариша Хрущова Ен Ес.   Під кінець Ванечке чогось впаяли ще статтю за ведення паразитичного способу життя, тому як Іванко не зміг надати паспорт і трудову книжку, а також дев’ятого травня, в звичайний робочий день, перебував не в цеху або колгоспі, а на Червоній площі, що було засвідчено в протоколі допиту. Один зі слідчих по секрету сказав Ванечке, що його пропонували обміняти на радянського розвідника в Китаї, але Китай від Ванечки відхрестився, і тепер Іванка розстріляють. У цей момент Ванечка спочатку зрадів, що все закінчиться, а потім заплакав.
В один прекрасний ранок Іванка розбудив охоронець і буденним голосом сказав:
- Вставай, милок, на розстріл пора.
Іванко кивнув, доїв черствий хліб і пішов на розстріл. Його вивели у внутрішній дворик в’язниці і зав’язали очі. Почувши звуки взводимой затворів, Ванечка закричав то єдине, що не давало йому спокою весь цей час:
- Ри-и-и-и-ибка-а-а-а! Ти-и су-у-у-ука-а-а-а! ..
Залпу він не почув. Тільки відчув, що падає, падає, і по обличчю тече щось тепле і липке …
* * *  — … Кабан, ну нахера ти його пивом поливаєш? — Почув він ображений голос над головою. — Пиво зараз знаєш скільки коштує? Дай йому по морді, він і прокинеться!
- Не питання, — почув Іванко інший голос і відчув сильний удар по обличчю. Від несподіванки Ванечка різко сів.
- О, Ванёк! — Радісно сказав Коля-Колобок. — Ти на сонці перегрівся, і це, рубонув тебе че-то. Давай, вставай, пива з рибкою використай, нормуль все буде!
Іванко відчайдушно намагався зрозуміти. Розуміння не спадало, і тільки одна думка була у нього в голові, рвалася назовні через голосові зв’язки, минаючи мозок і душу:
- Ри-и-и-и-ибка-а-а-а! .. Ти-и-и-и су-у-у-ука-а-а-а-а-а-а …
                                                                    Юрій Гудименко