Архивы рубрики ‘…’

Шабаш перемоги

Володимир Путін
Володимир Путін «керує» парадом Перемоги / eurocom
За радянських часів ходив по «великому-могутньому» такий анекдот – мовляв, на 40-річчя Перемоги якийсь автомагазин проголосив, що безкоштовно видаватиме «волги» ветеранам Вітчизняної війни…
Зайшов туди старенький дідусь, показав ветеранське посвідчення – все чин-чином… А директор йому й каже: «Та ні, то ви не зрозуміли. Ми видаємо «волги» ветеранам Вітчизняної війни 1812 року!». Дід здивувавсь: «Що, невже й такі є?». А йому відповідають: «Авжеж! Оно, вчора приходили двоє молодиків – один із довідкою від Кутузова, інший – від Наполеона».
Те, що коїться рік за роком у Москві та й взагалі у Росії напередодні чергової річниці Перемоги, часто болюче нагадує той анекдот, але втіленний у життя, та ще й з страшненьким розвитком сюжету. Путін із своїми «соратниками» так чи інак давно вже зробив заявку на монопольне користування «брендом переможця»: згадати лишень його заяви про те, що Росія буцімто перемогла б Гітлера й самотуж, не лише без усяких там Америк з Англіями, а навіть і без колишніх «родичів» – України, Білорусі та інших «попихачів». Або ж тотальне розповсюдження «георгіївської стрічки», з якої зробили символ чи то «Росії, яка піднімається з колін», а чи то – все тієї ж перемоги над Німеччиною… А вона ж, на відміну від радянської гвардійської (чорно-жовтої муарової) стрічки, є ніщо інше, як символ, під яким воювали за Гітлера бійці сумнозвісної «Російської Визвольної Армії», більш відомі на пострадянському просторі, як власівці.

Скажи мені, хто твій друг?

Проте, тепер, коли на календарі – нова дата з дня закінчення Другої Світової війни, Росія, яка розв‘язала війну проти братньої колись України, знову зустрічає її суцільним бісівським шабашем. Традиційний парад російської армії, до переліку «славних перемог» якої відтепер навіки записана, окрім вторгнення до Грузії, ганебна, «анонімна» анексія Криму та не менш ганебна і не менш анонімна «гібридна» війна на Сході України, натурально, відмовились відвідати лідери країн-переможиць. Замість них російські діпломати вже вкотре похапцем, з поля по колоску, збирають бозна-кого. За чутками, розраховували на приїзд з Європи гостей… з правопопулістських та навіть праворадикальних партій – з правими європейськими рухами та партіями у російського керівництва вже третій рік поспіль продовжується бурхливий роман: то виявляється, що Кремль взяв на себе фінансування французького «Національного фронта», то викриваються зв‘язки між Москвою та грецьким «Золотим світанком», не кажучи вже про «спостерігачів» від угорської неофашистскьої партії «Йоббік», які авторитетно підтверждували «легітимність» горезвісного кримського «референдума».
Загалом, нині подібні постаті в Росії офіційно вже не називаються ні неонацистами, ані бодай правими радикалами. Вони тепер в російському сленгу перетворились на «консерваторів». Й саме в цій якості їх і принаджують. Приміром, минулого року Росію ощасливив своєю присутністю такий собі ґерр Удо Фойґт – функціонер німецької Націонал-демократичної партії, якого ще чотири роки тому засудили у ФРН за заперечення Ґолокоста (в Німеччині це – кримінальний злочин). В ті часи державна «Российская газета» писала про нього: «Неонациста засуджено берлінським судом. Удо Фойґт нарешті отримав за заслугами». Тепер же він, заявив про те, що «дивується терпінню Путіна», вислужився у «переможців» до титулу «консерватора».

Нестаріючі ветерани

Вже більше року в Інтернеті викривають все нових фейкових ветеранів-фронтовиків, що їх було запрошено до Москви ще торік, на святкування 70-річчя Перемоги. Світлини підозріло молодо виглядаючих людей, які деренчать десятками й навіть сотнями нагород, обійшли всю як російсько- так і україномовну блогосферу. Трохи статистики: дані про кількість ветеранів Великої Вітчизняної війни, які дожили до наших днів, в Росії напрочуд неточні. Так, міноборони РФ офіційно стверджував в 2010 році, що в країні нараховується близько 400 тисяч ветеранів та інвалідів ВВВ. Згідно до Указу президента Росії від 7 травня 2008 року за №714 «Про убезпечення житлом ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.», наприкінці 2011 року треба було забезпечити житлом трохи більше ніж 236 тисяч ветеранів (майже половина їх так того житла і не отримала, але то вже інша історія). В той же час дані міністерства охорони здоров‘я та соціального розвитку Росії, яких було оприлюднено на початку 2015 року, стверджують, що в Росії живуть… близько 3,4 млн. Ветеранів, з них більш ніж 1 млн – у віці, старшому за 85 років. Це як воно виходить?
Насправді, справа в тому, що більшості людей просто невідомо, чим ветеран відрізняється від фронтовика – й саме на цій тонкій відмінності й будуються усі нинішні пересмикування. Наймолодший з фронтовиків нині – це людина вельми похилого віку, старіша за 86 років. В Росії до такого віку офіційно дожили десь 200 тисяч чоловіків – і далеко не всі з них воювали на фронті або взагалі – служили. Тож «нестаріючі душею» хоробрі вояки у віковому діапазоні від 65 до 70 років, які демонструють медалі «За отвагу» або ж за штурм яких-небудь східноєвропейських столиць – це просто шахраї. Якщо вже Перемозі – 71 рік, то як міг брати Будапешт чи Берлін «фронтовик», який в 1945 році ще й на світ Божий не народився?
В єльцинському законі «Про ветеранів» від 1995 року була записана норма, згідно до якої в переліки ветеранів ВВВ потрапили люди, яких на фронті жодного разу не бачили. Втім, сьогодні багато з тих, хто вихвицює в мундирах та з орденами, навіть м‘яким вимогам того закону не відповідають. Саме через них і розпочався торік скандал в Інтернеті, куди потрапили світлини цілої низки «дітей лейтенанта Шмідта», яких було, як фронтовиків, удостоєно шани – деякі з них у минулі роки навіть стояли на трибуні поруч з Путіним. Приміром, якась незрозуміла бабуся з погонами генерал-майора, величезною кількістю орденів та медалей, а також двома Золотими зірками – Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної праці. В 2013-му році вона жваво віддавала честь карбуючим крок росіським солдатам з трибуни мавзолею, «зачепившись» неподалік від президента, а ще в 2010-му вона ж позувала на 9 травня московським фотокореспондентам… але з погонами полковника та однією Золотою зіркою. «Генералом» «нестаріюча бабця» стала вже в 2012-му – цього факта також зафіксували фотографи на трибуні мавзолею, поруч з «нестаріючим» президентом…
Довідка. Єдиною жінкою, тричі удостоєною бойових орденів, є Надія Василівна Попова, 1921 року народження, заступник командира ескадріл‘ї 46-го гвардійського жіночого полку нічних бомбардувальників. Єдина жінка-фронтовик, яка водночас мала звання Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної праці – це знаменита льотчиця Валентина Степанівна Гризодубова. Серед живих досі жінок-героїв СРСР нема жодної, яка була б молодшою за 95 років (виключення – це жінки-космонавти, генерал-майор Валентина Терешкова (79 років) та майор Світлана Савицька (67 років)) та жодної у званні, старшому за капітана. Й жодна з них не була в Москві…
Ще один «генерал-ветеран», який попав під приціл фотокамер одразу з двома зірками Героя Радянського Союзу, та одною – Героя Соціалістичної праці, до того ж – з сімома (!!!) орденами Леніна, викликав невеличку підозру в своїй реальності не лише цим, а ще й просто божевільною колекцією інших нагород: він носив водночас чекістського ветеранського значка з профілем Дзержинського та знак «Особливі відділи КГБ СРСР». Як відомо, двічі Героїв СРСР нараховується 154 особи. З них сьогодні живих – 27 особи. З цих – 24 космонавти та троє авіаторів. Який з них – чекіст, та ще й генерал? Знову ж таки, 11 Героїв Соцпраці були водночас Героями СРСР. З них живий – лише один: старшина-фронтовик Василь Іванович Головаченко, директор радгоспу в Білорусі. Сімох орденів Леніна були в історії удостоєні три особи: міністр загального машинобудування СРСР Сергій Афанасьєв, а також маршали Радянського Союзу Іван Баграмян та Семен Будьонний. То хто ж такий той генерал-ветеран-чекіст? Як його звуть? Часом, не Шура Балаганов?
Інший «герой» потрапив до Москви з флота: в 2014 році якийсь стариган «засвітився» в якості матроса, того ж року став капітаном першого рангу, з орденами «Вітчизняної війни» та «Червоної зірки», розташованими на кітелі, до речі, не за уставом – з лівої сторони грудей, а також – з орденами Сталіна та адмірала Ушакова, у якого чомусь було вісім променів замість п‘яти. Більш на те – у «капітана» на світлині є навіть… Георгіївський хрест – при тому, що людей, які отримали цю нагороду, взагалі в живих вже жодного нема. Цим хрестом нагороджували до 1917 року, а до 1920-го його отримали деякі офіцери, які служили під командою Врангеля та Колчака. Останній георгіївський кавалер, Микола Федоров, помер в США у 2003 році, у 102-річному віці. Тож цей «ветеран» – вочевидь, є персонажем відомого одеського анекдота про «невідомого матроса Ізю Рабиновича», про якого відомо, як його звуть, проте невідомо, чи був-таки він матрос?
На превеликий жаль, подібних прикладів – зовсім не три. «Лялькових ветеранів» лише в Москві нині – сотні. Здається, що в Росії з‘явилась нова традиція: якщо на Новий рік в домі повинна бути ялинка, то на День Перемоги – ветеран. І це – ніяка не самодіяльність тупих бевзів, що вони на 9 травня п‘яними гасають на «козирних» «мерседесах», волаючи «На Берлін!». Здається, що подібні «ветеранські заготовки» здійснюються централізовано: російській владі у нинішні часи вкрай необхідні отакі «вірні ветерани», які розпатякують в інтерв‘ю про «клятий Захід» та «укрофашистських бИндерівців» – а не справжні древні дідусі та бабусі, які можуть висловитися в камеру зовсім не так вже й вірнопіддано – не тільки на політичні теми, а й про жебрацьку пенсію, про дорогі ліки, про обіцянки-цяцянки з боку влади… Та й з політикою у них не все гаразд: досить згадати бодай про випадок у Пітері, де дід-блокадник війшов на одиночний пікет протесту проти російського нападу на Україну, а відомий пан Мілонов заявив йому в обличчя, що він, мовляв, «більше не блокадник», бо своїм протестом «зрадив Росію». Певно, тепер посвідчення блокадника треба передати ситому та вгодованому (якщо судити з задоволеної пики, що в камеру не влазить) панові Мілонову. Тепер він – блокадник за російськими правилами.
Щодо справжніх ветеранів – то їх у День Перемоги, звичайно, раді бачити й привітати… але лишень не в Москві. Минулого року всіх ветеранів, які побажали без запрошення з‘явитися до російської столиці, доправили, спочатку відловивши на вокзалах та «запакувавши» в автобуси, за межі Білокам‘яної, до клініки респіраторної реабілітації в підмосковному Звенигороді. Вочевидь, аби не заважали святкувати Перемогу в кумпанії лялькових ветеранів, лялькових козаків, лялькових попів… і «переможців» з Африки та Далекого Сходу. «Спасібо дєду за пабєду» – а ти, діду, йди собі, свіжим повітрям дихай, веселитися не заважай.