Архивы рубрики ‘про АТО і срібний грошик.’

Про АТО і срібний грошик


Моя улюблена казка про дівчинку Варочку і її єдиний срібний грошик. Все що у неї було.
Її надія на майбутнє, її придане, її пам’ять про батьків.
І, коли треба було врятувати козака, то дівчинка віддала свій грошик.
І врятувала.
А весь натовп людей, яких козак благав про допомогу, відводив очі.
Це ж аби в борг, та під проценти — то можна, а так, віддати все? Ми шо, дурні?
Зараз читаю деяких «крутих і успішних», і згадую Варочку із казочки.
Всі волонтерять, дарують бійцям джипи і приціли.
Радію і тішуся з цього.
Але потім починається дивне — так, ніби волонтерство дає право зневажати українців і зневажливо чвиркати через губу на інших, не таких розпіарених.
Поїздки в АТО не можуть бути індульгенцією на русскомірний дебілізм. 
Типу, раз я поїхав і відщібнув від щедрот своїх, то тепер я маю золотий німб навколо голови, пєчєнькі і право срати на всіх.
Можу красти, можу не платити податки , можу грабувати і рейдерити, можу впроваджувати русскій мірь — свій «податок на АТО» я вже сплатив.
То тяжкий гріх піаритись на АТО. Зробив і заткнись, а не розказуй який ти афуєнний волонтер.
То твій обов’язок як громадянина і патріота.
Всі ми їздимо і всі допомагаємо.
Тільки не піаримось на цьому.
Крім того є різниця — віддати на АТО 20 тисяч із своїх 2 мільйонів, і віддати 2 тисячі із своїх 2 тисяч наявних.