Архивы рубрики ‘АТО.’

Влада РФ скоротили «фінансування» терористів. У ватажка «ДНР» істерика

                               
Після скорочення Кремлем фінансування терористів, ватажок «ДНР» Олександр Захарченко почав нариватися на великі неприємності, вимагаючи від російських господарів грошей в колишніх обсягах.

Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив координатор групи «Інформаційне опір» (ІС), народний депутат Дмитро Тимчук.

«Керівництво« ДНР »і« ЛНР »попереджено про те, що урядом РФ ініційовано радикальне скорочення витрат з державного бюджету Росії не тільки на соціальні, гуманітарні та військові програми країни, але і на проекти просування« русского мира », в тому числі утримання тимчасово окупованих територій сходу України », — написав Тимчук.

За його словами, з початку вересня змінений порядок фінансового забезпечення діяльності «органів управління» і «некомерційних організацій» (установ освіти, медичних закладів та ін.) «ДНР» і «ЛНР».

«Новим порядком передбачено як скорочення фінансової підтримки, так і виключення будь-яких місцевих структур-« посередників »з системи бюрократичного апарату« ДНР »і« ЛНР », уточнив координатор групи ІС.
Рішення Кремля викликало невдоволення у ватажків терористів.

«Це повідомлення вже викликало протести з боку ватажка« ДНР »А.Захарченко, який наполягає на збереженні« перевіреної »схеми розподілу чергового фінансового траншу з РФ (планувалося після 22 вересня отримати 5,5 млрд рублів, зараз сума« скоригована »до 4, 7 млрд руб) », — зазначив нардеп.

Як повідомляв CRiME, про серйозні фінасово проблемах влади РФ свідчить також припинення виплат компенсацій за поранення кадровим військовослужбовцям ЗС РФ, що виє на Донбасі.

Дійшло до того, що не отримавши таку компенсацію деякі окупанти відмовляються повертатися на Донбас після лікування, а у відповідь на загрози командування обіцяють звернутися до Європейського суду і оприлюднити їм відому інформацію про присутність російських військ на Донбасі.

І.Мазур: "Третя cвітова війна вже йде, але поки нею займаються політики, а не дивізії"

Мазур Ігор Петрович.jpg
11-го вересня гостем програми «Воєнний щоденник» на «телеканалі 112» був екс-командир розвідувальної роти УНСО в 131-му ОРБ ЗСУ Ігор Мазур.
Під час програми обговорювались: військова ситуація в Україні та світі, засідання тристоронньої контактної групи у Мінську, обмін полоненими та можливість амністії для бойовиків.
Зокрема, стосовно військової ситуації Ігор Мазур зазначив:
«Дуже велика кількість російських військ зараз знаходиться на кордоні з Україною. Певно Путін такими діями хоче досягти, чи від Порошенка, чи від європейських лідерів кращих умов. Можливо це зняття санкцій, можливо якийсь певний поділ світового впливу.»
На рахунок засідання у Мінську І.Мазур висловив впевненість в тому, що Медведчук діє не в інтересах України, а навпаки.
Повінстю відео передачі можна переглянути на офіційному каналі УНСО в Youtube:

Герої АТО, які знищили кращий російський спецназ

Це фото ще гаряче. Йому від сили хвилин 10. Наші хлопчики повернулись з передової. Не охололі від бою, не переключені від ненависті. Поряд з ними повітря потріскує від накалу. 
— Гасили Омський спецназ, — розповідає збуджено Барс, — кращий спецназ Росії… був. Просили у нас півгодини, щоб своїх з поля бою повитягувати.
— Дали? — дивлюсь з надією.
— Дали!
Це прийшлі до влади на крові хлопців Майдану бояться рашистів. Наші їх гасять без страху, бо знають точно, яку хотять здобути собі країну.
— Не знімай! — Жорстко звучить з гурту в бік мого фотоапарата.
— Це ж з ким ми вже «на ти»? — Цікавлюсь.
— Ой, вибачте.
Ім треба трохи часу, щоб усвідомити, що вони вже вдома.
— А нас, нас сфотографуйте, пані Алло! — Стають у кадр троє.
— І нас, — людей у кадрі більшає.
— Це ж хто тільки що кричав «не знімай!»? — Сміюсь, намагаючись вмістити всіх в кадр, — або зачекайте, я з вами.

"Яке б то було щастя, якби ти залишився без ніг… Але живий". УРИВОК із найсильнішої книги про війну на Донбасі

…У слухавці чути довгі гудки — за мить твоя матуся відповість на дзвінок, і ми поговоримо. Поговоримо вперше у житті – це ж лише ти щодня теревенив із моєю мамою. А я соромилась до особистого знайомства. «Анно Степанівно? Це Лєра…» – «Привіт, Лєрочко!» – зовсім не дивується вона. Голос радісний. – «Анно Степанівно, Толік загинув».
Читав: Павло СОЛОДЬКО
«Життя P.S.» Валерії Бурлакової — найправдивіша і найкраща книга про російсько-українську війну з усіх написаних на даний час.
Без перебільшень.
Вона написана київською журналісткою — чудовим репортажником — яка пішла воювати. Добровольцем, на передову.
І раптом знайшла там щастя і любов. А потім — так само раптово — втратила це все, коли її наречений стік кров’ю, підірвавшись на розтяжці під шахтою «Бутівка» (Київський район міста Донецьк).
І змогла з цим жити. І змогла це все описати — простими і непафосними словами очевидця. І воює далі, теж на передовій.

Валерія Бурлакова, колишній київський журналіст, нині — військовослужбовець 93-ї механізованої бригади ЗСУ
Повторюся: наразі це найправдивіша книга про війну на Донбасі. Ще й викладена оригінальним стилем і живою мовою.
Це саме той випадок, коли замість десятка рецензій краще прочитати власне твір.
З люб’язної згоди автора та видавництва «Темпора» представляємо читачам кілька фрагментів із щойно виданої документальної повісті Валерії Бурлакової «Життя P.S.»
———

30 СІЧНЯ

10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяєш пальцем:
– Кохаю тебе, зайченя. Ось тебе.
– За що-о-о?
– За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. У. Світі.
– Не перебільшуй, Лєріка, – сміється.
Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна – добре, що почалася. Бо інакше б не зустрілися. «Де ти була раніше?..»
Ми хотіли відпроситися у відпустку й розписатися. Уперше по-справжньому – не здуру, як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися поїхати після 20 січня. Але відклалося. Трохи…
15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так, позивний Морячок. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає.
…Кохаю тебе, зайченя. І зовсім не знаю, що далі. Я просто сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою.

31 СІЧНЯ

Кожні тридцять хвилин хтось приходить – спробувати сказати, що не знає, що сказати.
І щоразу, як відчиняються двері, мені здається, що зараз повернешся ти. Насвариш, що я у мокрій від крові куртці. Змусиш поїсти. Обіймеш.
…Яке б то було щастя, якби ти просто лишився без ніг.
Але живий.

1 ЛЮТОГО

У моргу в Дніпрі – мільйони паперів, формальностей, підписів.
– Хто ви йому? – наостанок уточнюють співробітники, аби задокументувати цей важливий факт.
– Сослуживець, – відповідаю. Що тут ще скажеш? Знаю, що ти б з того посміявся. І неодмінно щось бовкнув би про позастатутні відносини.
Тепер дорога. Попереду понад тисяча кілометрів. Мене все не хотіли пускати їхати поруч з труною – не потрібно, «почнеться істерика», холодно, «тобі з тим жити», все таке. Ха. Еге ж. З тим.
Сиджу біля труни. Перечитую смски. Є дві від 29 січня. Ми тоді посварилися трохи – аби помиритися вже за годину. І я стою на посту одна, заспокоююсь, припиняю злитися й строчу тобі повідомлення: «Я не можу без тебе. Правда».
Одразу ж пишу і наступне: «Ти не подарунок… Але я не хочу нікого і нічого іншого. Ніколи».
Побачила ті смски зараз – і якось легше. Ти і так все чудово знав. Але те, що мені випадково вдалося встигнути нагадати – добре. Хоч щось добре.

5 ЛЮТОГО

Пам’ятаєш усі ті жарти про броньований дитячий візочок із ДШК? І не жарти теж – коли цілував у живіт і питав: «Як думаєш, там хтось вже є?..»
Я бурчала щось про «після війни», але насправді ми останнім часом забили на будь-які запобіжні заходи. Жартували, що безпечний секс – за тих обставин. це хіба що секс у броніку.
Тому, коли ти загинув, чи не перша думка не про тебе була – може, вагітна? Тим більше, що була трохи затримка. Тим більше, що треба було якось чіплятися за життя.
Місячні почалися, коли я забирала тебе з моргу. І це було як постріл у спину.
Ти був найкращим, що було в цьому світі. І я не знаю, що тепер має лишитися після тебе. Замість тебе.
Десяток сумних постів у Фейсбуці і три десятки новин про те, що загинув сапер? Пара картинок про те, що «бути воїном – значить жити вічно», кілька підписаних прапорів, клубок у мене в горлі і те, що тепер з передової я мушу щодня дзвонити не тільки своїй, а й твоїй мамі?.. Я не знаю.
Навіщо я тут залишилася? Ми ж часто сварилися саме через це. Я просила ходити у зеленку вдвох – але ти свідомо перестав мене брати.
– Ні, ти не підеш. Бо ти мені не по…й.
– А якщо з тобою щось станеться? Що я маю робити? Застрелитись?
– …Зі мною не станеться нічого.

8 ЛЮТОГО

…Доброго ранку, зайченя. Ще вчора вночі я повернулася на шахту. Які тут новини? Двоє трьохсотих. У Директора – осколок в нозі. У Британця – місиво замість обличчя. РПГ. Невідомо, чи буде бачити. Невідомо точно, чи буде жити…
А я от живу. Живу там, де і раніше – там, де ми жили вдвох.
Потріскані стіни, які ми обмальовували коміксами про війну. Закидані різним непотребом і застелені ковдрами ящики від мін, на яких спали. Твій светр на спинці стільця. Напівспалена свічка у пляшці. Календар, на якому ми завжди закреслювали дні: 29 січня закреслене, 30 січня – ні.
* * *
– Лєріка! Лє-рі-ка! – твій голос з-за бійниць.
Я на позиції. Надворі 28 січня – ти загинеш через два дні.
– Я туди, не стріляй поки що, – просиш. – І по зміні передай, щоб не стріляли.
Ти збираєшся у зеленку між нами і ними…

Шахта «Бутовка». Праворуч — головний герой книги, 25-річний Анатолій Гаркавенко з Делятина (Івано-Франківщина), позивний «Морячок». Посередині — автор. Ліворуч — медик Марія
…Ти йдеш, а я залишаюся. З’їжджаючи по льоду, падаючи на коліна, проклинаючи все на світі, вибираюсь на майданчик перед нашими бійницями – і чекаю. Минуло вже хвилин тридцять. Не кліпаючи, вдивляюсь удалину.
Що я робитиму, якщо почую вибух чи постріли? Побіжу до тебе, аби дорогою підірватися на котрійсь із твоїх чи чужих розтяжок? Щоб потім ти – може, живий та здоровий – збирав рештки коханої у пакет?..
І що робитиму, якщо не почую нічого? Скільки ще зможу простояти, очима шукаючи твій силует у плутанині посічених осколками дерев? Скільки секунд, хвилин чи годин мине до миті, коли думка, що ти не повернешся, вже не просто поколюватиме серце, а рватиме його на шмаття?
Я не встигаю дізнатися відповідь – бо вже бачу тебе на обрії.
– Лєрік! Тебе досі не поміняли?
– Ні, – удаю, що невдоволена. Але, знаєш, я ладна стрибати.
Ми вдвох достоюємо зміну Гєри, який так і не прийшов на пост. Потім заступає Лапша – а ми йдемо додому.
– Будь ласка, не виходь більше один… Хіба так важко брати з собою когось із хлопців?
– Щоб вони знову скиглили? «Туди не ходи», «це не чіпай»?
– А візьми мене. Ти знаєш, що я не боюся.
– Повторюю: ні, ні і ще раз ні. Тебе я не братиму. Принаймні не зараз…
– Але що буде, якщо ти підеш один – і підірвешся?
– Я вчився на сапера. І, як тобі відомо, вчився добре.
– А якщо підстрелять?
– Де там можуть підстрелити?
– Сам знаєш. Але… Чорт, та слизько ж! Якщо ти будеш сам і просто зламаєш ногу – хто тебе витягне?!
– Виповзу, – ти смієшся й обіймаєш мене.
– Ну будь ласка! Будь ласочка…
Дякую, сонечко – тридцятого січня ти взяв із собою двох хлопців. Наскільки я розумію, розтяжку зачепив один із них. Він трьохсотий. Дуже важкий, але живий. У другого – ані подряпини.

9 ЛЮТОГО

На календарі – досі 30 січня. Я більше не закреслюю дні.
Тоді, тридцятого, коли ти вже пішов, я трохи прибрала в нас. Почистила зброю. Поставила будильники на телефоні – і на свою, і на твою вечірні зміни…
Увімкнену рацію ти забрав із собою. Увімкнути другу? Так, звісно, треба було. Але я і не згадала про це – чи то тому, що другу рацію ми щойно роздобули, чи то тому, що чи не вперше в житті чомусь була не на голках, коли тебе не було поруч.
Котра там вже година?.. Пів на третю. Отже, ти скоро повернешся. До четвертої точно будеш – бо вже сутенітиме.
На столі розривається залишений тобою телефон – ну, прийдеш та передзвониш. Але за хвилину починає дзвонити і мій. На дроті Джонні. «Младший лейтенант, мальчик молодой», який встиг пробути на шахті лише тиждень чи два – і вже переводиться геть. Та все одно нам він став нечужим.
Пам’ятаєш, як Джонні казав мені, що мандаринки – це, без сумніву, хабар старшому за званням? Як пропонував нам перебратися разом із ним у «Десну»: «Хочеш, заберу вас з Лєрою?» Ми сміялися у відповідь – ну яка «Десна»?! Ми прийшли воювати, а не просто сидіти. Посидіти можна і вдома.
– Морячок поруч з тобою? – запитує Джонні.
– Ні.
– А ти не знаєш, де він?
– У зеленці. А що таке?
– Та нічого. Нічого.
– Що сталося, Джонні?..
– Не переживай. Все нормально, правда.
Можливо, я просто не встигаю ні про що подумати – бо, пройшовши лише кілька метрів по багнюці, вже бачу, що назустріч іде Зелена. Вона, як і я, без куртки. Рукава светра закачані. Очі порожні.
– Не ходи, – самими губами промовляє мала. – Не ходи туди… Він двохсотий.
Я не відповідаю і не зупиняюся – просто йду далі. Здається, Зелена іде за мною.
Вдалині, біля наших позицій – машина медиків із Водяного. ГАЗ-66 із хрестом на кузові, яким якось уночі забирали Мудрого. Я починаю бігти. Падаю, встаю, біжу далі. Біля машини – із десяток наших. Хтось хапає мене, намагаючись не пустити до тебе.
– Пусти її… – тихо каже хтось інший.
Хватка слабшає. Вириваюсь і стрибаю в кузов. Усередині двоє – ти і Кіт. Кіт кричить від болю… Ти – ні. Я вже знаю чому.
За мною до кузова залазить якийсь медик зі штабу.
– Потримаєш йому крапельницю? – киває він на напівпритомного Кота.
Я мовчки мотаю головою – ні, ні, ні… не можу. Опускаюсь на коліна біля тебе, кладу голову тобі на груди. Цілую тризуб, витатуюваний під ключицею. Цілую твої плечі. Цілую і грію диханням пальці. Вони у крові.
Кіт бачить це.
– Як Морячок? – хрипить він. – Лєр… Як Морячок?
– Двохсотий. – Здається, голос у мене абсолютно рівний. І ні, сонечко, я й не думаю плакати.
Кіт не відповідає. Але хвилин за десять питання виникає і в мене:
– Що сталося?
Не чує.
– Кіт! Кіт, б…ь, що сталося?
– …монка, – ледь шепоче білими губами.
Сам знаєш, як я завжди любила Кота. Але просто зараз мені зненацька стає байдуже, виживе він чи ні. Байдуже, власне, що буде з усіма живими. Я знову опускаю голову тобі на груди. Утикаюся в тебе носом. І вкотре повторюю: «Тебе. Ось тебе…»
Машина вже у Водяному. Кота кудись забирають, а ноші з тобою виносять і залишають просто на вулиці. Я сідаю на землю поруч.
Хвилин за десять якийсь незнайомий дядько підкладе мені під дупу свою куртку. За півгодини мене заберуть назад на шахту. Але поки що я тримаю тебе за руку – і просто не хочу відпускати.
– …Ти, може, не дивись, – попереджає ще один лікар, на мить піднімаючи куртку, якою було прикрито твої розірвані ноги. Не знаю, навіщо це. Він щойно підійшов – і, здається, йому просто цікаво поглянути.
– Я вже все бачила.
– Джгут неправильно накладений, – вирішує продовжити світську бесіду док. – Його можна було врятувати. Він стік кров’ю.
Можливо, він думає, що я парамедик з шахти – зрештою, очі у мене сухі. Але «…його можна було врятувати» – снігом по венах.
Потім мені казатимуть, що тобі перебило хребет. Що розірвало шлунок – «…і шлунковий сік пішов з носа, ти ж са&#1

Розвідка повідомила, як в ДНР жителі влаштували самосуд над бойовиками


У Калинівському районі окупованої Горлівки Донецької області місцеві жителі влаштували самосуд бойовикам через те, що ті вели обстріл позицій сил АТО з житлових районів.
Про це повідомляє прес-служба Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України.
«17 червня ц.р. на ринку у районі Калинівка н.п.Горлівка місцеві мешканці впізнали військовослужбовців мінометних підрозділів 7 окремої мотострілецької бригади (Дебальцеве) та 2 окремої мотострілецької бригади (Луганськ) 2 АК ЗС РФ, які навмисно здійснювали обстріли сил АТО із густонаселених житлових районів для провокування вогню у відповідь.
Під час спроби самосуду важкі травми отримали командир мінометної батареї 7 омсбр Дробко Олександр Ігоревич, мінометник Утанов Руслан Муминжонович (24.10.1985 р.н., проживає у м.Волзький Волгоградської області) та мінометник 2 омсбр Кононюк Андрій Олександрович«, — розповіли в розвідці.
Раніше стало відомо про значні втрати, які понесли російські військовослужбовці, які прибули на окупований Донбас для війни в рядах бойовиків.
  • Партнеры

  • Федерация шахмат и шашек
  • Станция переливания крови Краматорск
  • Онлайн библиотека
  • Скрипты
  • Право на Жизнь
  • Печати Краматорска
  • POLITICS. ECONOMY. LAW
  • Center of computer technologies
  • Новини Черкас
  • Fail Bit
  • Hand Work
  • Все об образование в Украине
  • games игры
  • Совместимость по знакам зодиака
  • Foto Yama
  • Гигалит! Способы заработка
  • Новости Кировограда
  • Двигайся. Путешествуй!
  • Лучший софт
  • Ремонт компьютеров
  • Интернет-магазин бытовой техники
  • Все о моде
  • Женский блог
  • Регистрация доменов 3-го уровня
  • Астрология Мистика Уфология
  • Лучший софт рунета
  • Киного
  • Все о моде
  • Я модница
  • Сплетница
  • Женский блог
  • Милая
  • Кокетка
  • Все о Мексике
  • affiliatetips
  • Авто
  • filmbabble
  • fishingthroughlife
  • Бесплатный Краматорск
  • Леди
  • Партнерки
  • Партнерки
  • Софт
  • wordpress
  • Контрольные, курсовые, дипломные работы на заказ по Украине и России
  • Бесплатные программы
  • Будь Леди
  • Красивая — женский блог
  • Дианочка — мой личный блог
  • Алиночка — мой личный блог
  • 100 рецептов красоты
  • Милана — женский блог
  • Карина — личный блог
  • Диана — мой женский сайт
  • Модная — все о моде
  • Девочки — все о девочках
  • Moda Fest
  • Киев мода
  • Яна — мій блог
  • Катя — мой сайт
  • Единственная — женский журнал
  • Ladybloger — женский блог
  • Woman Blog — женский блог
  • Киев мода
  • Женский блог
  • Анна — мой личный блог
  • Мужской блог
  • Любовь — все о прекрасном
  • Фитнес для тебя
  • Техника
  • Новости Киева
  • Авто блог
  • Мото блог
  • Авто новости
  • Мото новости
  • Будь леди
  • Новости туризма
  • Автомобильный блог
  • Женский журнал
  • Днепр блог
  • Городской сайт Днепр
  • Модная страна
  • Киев блог
  • Полтава блог
  • Новини Львова
  • Мы Красотки
  • Модна країна
  • Натали — женский блог
  • TerraWoman — женский журнал
  • Гламур — женский журнал
  • Elle — блог о моде
  • Женский журнал ivona
  • Хочу — женский журнал
  • Откровенно — женский блог
  • Глянец — женский журнал
  • MLady — женский журнал
  • Лиза- женский журнал
  • cosmo — женский журнал
  • Good House
  • Flosal — женский журнал
  • Прелесть — женский блог
  • НаШпильках — женский журнал
  • Секретик — женский блог
  • Женский журнал beauty-journal
  • Женский журнал PrettyWoman
  • Женский журнал Darina
  • Леди Босс — женский блог
  • Женский журнал Signorina
  • KeenGirl — женский журнал
  • Женский журнал Passion
  • Женский журнал Супер брюнетка
  • Женский журнал — мои секреты
  • Женский журнал
  • Женский журнал Украины
  • Женский путь
  • Женский журнал
  • Локкон Женский журнал
  • Женское кредо
  • Женский журнал
  • Женский журнал
  • Альбина
  • Женский журнал Поедашка
  • Красапета Женский журнал
  • Женский журнал
  • Firewalker Movie