Архивы рубрики ‘Лукашевич’

“Де сонце сходить? У Чигирині!”

“Де сонце сходить? У Чигирині!” Дві сотні років тому ці слова заміняли українським патріотам гасло й відповідь «Слава Україні! Героям слава!»

І в наш час є не так вже й багато людей, здатних пожертвувати теплим місцем під сонцем заради високої ідеї української нації. У ХІХ столітті таких було ще менше – бо навіть ті, кого називали «декабристами», хоч і прагнули до змін на краще, та при цьому у більшості своїй не бачили Україну поза межами «вєлікой імперії» – Московщини. Справжнім променем світла у темному царстві азіатського панування стала спілка українських автономістів, яка у жандармських документах фігурувала як «Малоросійське таємне товариство»…
1825 року в Україні відбулися масові арешти учасників так званого Південного товариства декабристів. Учасників заговору проти царя «здав» агент жандармерії, капітан В’ятського полку Аркадій Майборода. Поки тривали арешти, капітан пригадав, що керівник Південного товариства Павло Пестель якось говорив у конфіденційній розмові, що є ще якесь таємне товариство, яке співпрацює з польськими таємними товариствами і прагне волі для України. Викликаний на допит Пестель зізнався, що справді чув про таке товариство націоналістичного спрямування і вказав на його засновника – Василя Лукашевича. Слідом за Пестелем на допитах про таємне товариство українців і про Лукашевича як його керівника розповіли й інші чільні декабристи – Михайло Бестужев-Рюмін та Матвій Муравйов-Апостол. Третього дня місяця лютого 1826 року за Василем Лукашевичем зачинилися двері Петропавлівської фортеці – сумновідомої в’язниці, куди часто потрапляли українці, які прагнули Волі. Фактично рівно за сто років до описуваних подій у «Петропавлівці» помер арештований Петром Першим за спробу «автономізації» України гетьман Павло Полуботок, а через 20 літ після Лукашевича поріг фортеці переступить ув’язнений письменник і «кирило-мефодіївський братчик» Пантелеймон Куліш…
Арештований за доносом Василь Лукич Лукашевич був з давнього козацько-старшинського роду, що вів походження від наказного переяславського полковника Луки Коломійченка. Син генерал-майора здобув чудову освіту і мав блискучу кар’єру – спочатку у Колегії іноземних справ, а потім на високій посаді статського радника при міністрові внутрішніх справ імперії, яким тоді був теж українець і нащадок старшинського козацького роду – Віктор Кочубей. Коли у Франції відбулася буржуазна революція, Лукашевич був серед тих, хто підтримав її вільнолюбні ідеї. Українці в усі часи були найменш благонадійними з точки зору жандармської охранки. Розголосу, скажімо, набула справа українця Іларіона Шишкіна з Чернігівщини, якого було жорстоко покарано за те, що «под вліянієм французской рєволюціі» плюнув на портрет московського царя. А Лукашевича звільнили з МВС за те, що хтось доніс, що він… за столом підняв тост «За Наполеона Бонапарта!»
Пішовши у відставку, він упродовж 18 років очолював дворянство Переяславського повіту Київщини. Після вторгнення військ Наполеона Лукашевич, який підтримував революційні ідеї Бонапарта, але аж ніяк не його претензії на окупацію українських та інших земель Європи, відзначився створенням і оснащенням найбільш боєздатного добровольчого підрозділу з українців свого повіту. При цьому підрозділ вибудовувався за принципом давньої козацької сотні, а кіньми, їжею та амуніцією їх оснастили тогочасні «волонтери», серед яких меценатством відзначився знов-таки Василь Лукашевич.
На час арешту у справі «Малоросійського таємного товариства» Лукашевич мав найвищі відзнаки імперії, серед яких – орден Святого Володимира та орден Святої Анни з діамантами, та вони не допомогли б, якби не розум, витримка і холоднокровність українця.
Лукашевич був автором підпільного «Катехізиса автономіста» – програмного документа створеного ним товариства. «Катехізис» передбачав боротьбу за скасування кріпацтва, ліквідацію самодержавства і здобуття незалежності для України. Все, що свідки у справі знали з «Катехізису» – це те, що він розпочинався словами: «Де сонце сходить? У Чигирині!», бо учасники товариства використовували ці слова як гасло-вітання і відповідь на нього. Також із допитів арештованих декабристів «Південного товариства» випливало, що до «Малоросійського таємного товариства» входили виключно українці – на тому «розвіддані» жандармської охранки і вичерпувалися…
Зрозумівши з невпевненості слідчого, що той не має достатньо доказів, Василь Лукашевич спокійно і виважено відповідав на запитання численних допитів під час кількамісячного ув’язнення. Довіру слідчого здобув тим, що не відмовився ні від слів про Чигирин, ні від того, що за однодумців мав саме українців. Заявив, що про Чигирин постійно нагадувалося як про столицю гетьмана Хмельницького, який за союзника собі взяв московського царя. А чому тільки українці? Бо кому ж, як не українцям, треба весь час нагадувати, що московити – їхні «братья»? Сказав, що товариство взагалі не було оформлене – так, збиралися собі просто вряди-годи у Києві і в Борисполі побесідувати – та й не більше того. Можна лише гадати, як нащадкові козаків вдавалося приховувати іронію в очах і в голосі…
Не дуже вірилося в те слідчому, але реальних доказів крамольності задумів підслідного не було. Інші, хто проходив у справі «таємного товариства» як співучасники (серед них, до речі, був і письменник Іван Котляревський), теж описували свої зустрічі з Лукашевичем як «ісключітєльно мірноє чаєпітіє і бєсєди на тєму історіі і іскусства». Нічого істотного не дало слідству і «відпрацювання контактів» Лукашевича у Києві, Полтаві, Чернігові, у Золотоноші на сучасній Черкащині. Співзасновник товариства Михайло Новиков на той час взагалі помер, і родичі спалили усі його документи.
Можливо, саме тому до нащих часів не дійшов і «Катехізис автономіста».
Василя Лукашевича, який був звільнений, але до кінця життя перебував під наглядом жандармерії, не стало у вересні 1866 року – він був похований поруч з дружиною на Книшовому цвинтарі (знищеному у радянські часи), поблизу родового помістя в Борисполі. Та не щезли ідеї, посіяні ним на полі боротьби за волю нації.
Організація, умовно названа жандармами у кримінальній справі «Малоросійським таємним товариством», стала ще однією ланкою подальшої боротьби проти московського панування…
Твори соратника Лукашевича, Івана Котляревського, сприяли остаточному оформленню літературної української мови, яку весь світ, окрім найгіршого ворога України, визнає наймилозвучнішою…
Під впливом «Катехізиса автономіста» Лукашевича пізніше творилася програма «Кирило-Мефодіївського братства», до якого входив Тарас Шевченко…
Цікава ще одна деталь: серед нащадків роду Лукашевичів – Андрій Білецький, сучасний націоналіст, депутат Верховної Ради України, якого всі більше знають як воїна і командира полку «Азов», у складі якого воює й черкащан багато…
 Андрій КРАВЕЦЬ, “Козацький край”.