Новини Черкас

Нещодавно невільно підслухав  розмову між жіночками поважного віку. За декілька років такі розмови час від часу повторювались між черкащанами, головним чином пенсіонерами. 

   Головний месідж розмов — про закритий завод хімічного волокна:

  —  Який завод розвалили й продали! Який гігант! С.ки!!!

   Я працював на цьому заводі певний час. Приблизно 1975-1979 р.р.

   У будівництві заводу брав участь і мій батько. Потім , з часу його введення в експлуатацію — з 1962 р. — пропрацював там до 1974-го.

   З середини 50-х було прийняте рішення перетворити Черкаси з міста-курорта (зелене місто на березі Дніпра, з чудовим лісом, чудовим повітрям, неперевершеною природою, декількома санаторіями та базами відпочинку) у місто «великої хімії».

   Пізніш тут постав хімкомінат (згодом — об’єднання «Азот») — ще один хімічний гігант. «Азот» став і насправді гігантом, деобхідним для України, як складова розвитку аграрного сегменту нашої економіки. Все ж  без азотних добрив, аміачної селітри аграріям не обійтись.

   Але я не про «Азот», а хімічні волокна.

  Перш за все, до часу побудови Заводу хімволокна, якщо говорити про проблеми безробіття, у Черкасах був немалий промисловий комплекс. Це — насамперед машинобудівний завод харчового машинобудування (Машбуд). Це — тютюнова фабрика, завод «Аврора», консервний комбінат, швейна, трикотажна фабрики, хлібзавод, молочний завод, макаронна фабрика, деревообробний завод… І це ще не всі підприємства. Та й населення у місті тоді було не великим — біля 85 тисяч. Тобто, особливих потреб у працевлаштуванні населення міста не було.

    Таким чином, ще в процесі будівництва заводу були задіяні мешканці, головним чином молодь, поблизу Черкас розташованих сіл — Хутори, Червона Слобода, Білозір’я, Хацьки, Вергуни, Степанки та ін. А це — одна з причин спаду у сільському господарстві.

  Наступне: для виробництва віскозного волокна використовувалась целюлоза, виробництва якої поблизу не було. Тому увесь час діяльності заводу сировину цю доставляли з Фінляндії. 

  Ну, добре. Збудували завод, осиротили навколишні колгоспи, залишили без потенційних хліборобів та тваринників…
  А про викиди?!! Це — сірководень, сірковуглець — у повітря. Вам окремо розповісти про очистку того, що виходило у ті часи з виробництва через заводські труби? У воду ж Дніпра  зливалися кислоти та їх з’єднання. Про те, як працювали очисні споруди я знаю не від когось, а сам бачив. Єдиним нейтралізатором зливів було вапно. Лаборанти періодично обходили відстійники, брали проби на кислотність, робили їх аналіз і в залежності від його показників оператори засипали у відстійники вапно. Але ж вапно мало економитись…  І стікала в Дніпро кислота.

   Почали випуск дорогоцінного волокна. А куди його? 

   Висновок — побудова комбінату шовкових тканин. Збудували. А кому там працювати? Як це, кому?!! Адже область велика, сіл — море! І пішли «трудові резерви» тепер вже навколишніх районів — Смілянського, Кам’янського, Чигиринського, Золотоніського… Навіть віддалених — Жашківського, Христинівського…   А села все продовжували безлюднювати.

   Комбінат на той час випускав із сировини заводу хімволокна головним чином тканини для прапорів, штор та жіночих халатів. Не забуваймо — все це вироблялось із штучного віскозного волокна.

  Минули десятиліття. І виникає запитання: чи хтось з нас запропонує тепер (як і 10-15 років тому) своїм коханим, сестрам, мамі в подарунок халат з штучного волокна? Ні? То що тоді — експлуатувати завод та комбінат тільки заради випуску тканин для прапорів? Не думаю.

  Звичайно, не це стало головною причиною припинення роботи заводу хімволокна. Але, разом з тим, здається мені закономірним закриття цього заводу. Інша справа, коли б тут зупинилось виробництво корду, який необхідний  і ще довгий час буде потрібним у промисловості. Але ж в Черкасах така продукція не вироблялась.

  Так що, утримувати такого гіганта лише для працевлаштування? 
  За цей час населення Черкас зросло до 300 тисяч. Хоча, зараз воно складає 285 тис. Уявляєте кількість безробітних? І серед них ще й безквартирних. Живуть досі в гуртожитках.Адже ті, хто приїхав свого часу на «велику хімію» стояли в чергах на житло по 20-25 років. А хтось не встиг отримати його і … Ось така демографія…
  А от якщо об’єктивно, то звичайно, будівництво новотехнологічних, сучасних з великою перспективою виробництв, ой як необхідне!