Архивы рубрики ‘Україна передвиборча.’

Обнімемось чи самі себе звоюємо?


 Весь час не можу себе заспокоїти в такій думці: чому ніяк не зміниться споконвічний «розбрат патріотів»?

    Гадаю, запитання це в певній мірі риторичне. Ще з середньовічних княжих міжусобиць і по наше сьогодення незмінними лишились мазепині висновки: » Всі покою щиро прагнуть, а не в один гуж тягнуть…», «Жалься, Боже, з України, що не вкупі має сини!», «Не маш любви, не маш згоди» etc…
   Що характерно, усі антиукраїнські сили і в минулому й нині об’єднувались задля досягнення  своїх, ворожих для нас, цілей. Вони поки що не мали стратегічних перемог у досягненні цих цілей. Але кожна тактична перемога такого вже розбрату між ними не привносила.
 А от між силами національно-патріотичними (принаймні, так вони самі себе позиціонують) вічно виникають певні незгоди в тій чи іншій ситуації. Протистояння вічні… Невже це — боротьба за владу? Бажання бути єдиними владодержателями? Якщо це насправді так, то ніякі вони не державники, не патріоти своєї Вітчизни. А насправді виявляється, що вони в першу чергу брехуни, зрадники. Ці їхні декларації — всього-навсьог
о хамелеоняча гра кольорами задля досягнення своєї меркантильної мети — мати в своїх пазурях владу. Вони, ті хто має по дві-три освіти, вчені ступені у соціально-політичних, державних науках, у першу чергу брешуть самі собі. Адже як на долоні видно: влада — штука невдячна. Вони чудово знають, що бути справжнім державником та владцем — справа надважка, не приносяча жодних матеріальних преференцій. І тут, обвішавшись такими вже українофільськими, наддержавницькими обіцянками й посулами, вони брешуть у першу чергу нам.  І ми вкотре йдемо прямою дорогою до одних і тих самих грабель, незмінно наступаємо на них і вкотре ламаємо голови, яким же чином нам вкусити свого подосі непокусаного ліктя…
   Таж скільки можна спостерігати за тими перескакуваннями? Ось, для прикладу, новоутворені «самопомочі» , «укропи»… Що, там нового? Чи не вчорашні «батьківщинівці» з «фронтовиками» й решта правих, право-центристів та націонал-патріотів?.. Були спроби об’єднань, та до чого вони призвели? І так усе чвертьстоліття нашої поки що квазінезалежности…
    Чи не закінчиться це знову ж таки Мазепиним «
   Що характерно, усі антиукраїнські сили і в минулому й нині об’єднувались задля досягнення  своїх, ворожих для нас, цілей. Вони поки що не мали стратегічних перемог у досягненні цих цілей. Але кожна тактична перемога такого вже розбрату між ними не привносила.  А от між силами національно-патріотичними (принаймні, так вони самі себе позиціонують) вічно виникають певні незгоди в тій чи іншій ситуації. Протистояння вічні… Невже це — боротьба за владу? Бажання бути єдиними владодержателями? Якщо це насправді так, то ніякі вони не державники, не патріоти своєї Вітчизни. А насправді виявляється, що вони в першу чергу брехуни, зрадники. Ці їхні декларації — всього-навсього хамелеоняча гра кольорами задля досягнення своєї меркантильної мети — мати в своїх пазурях владу. Вони, ті хто має по дві-три освіти, вчені ступені у соціально-політичних, державних науках, у першу чергу брешуть самі собі. Адже як на долоні видно: влада — штука невдячна. Вони чудово знають, що бути справжнім державником та владцем — справа надважка, не приносяча жодних матеріальних преференцій. І тут, обвішавшись такими вже українофільськими, наддержавницькими обіцянками й посулами, вони брешуть  нам.  І  йдемо незмінною дорогою до одних і тих самих грабель, незмінно наступаємо на них і вкотре ламаємо голови, яким же чином тепер  вкусити свого подосі невкушеного ліктя…   Таж скільки можна спостерігати за тими перескакуваннями? Ось, для прикладу, новоутворені «самопомочі» , «укропи»… Що, там нового? Чи не вчорашні «батьківщинівці» з «фронтовиками» й решта правих, право-центристів та націонал-патріотів?.. Були спроби об’єднань, та до чого вони призвели? І так усе чвертьстоліття нашої поки що квазінезалежности…     Чи не закінчиться це знову ж таки Мазепиним «През незгоду всі пропали, самі себе звоєвали»?
    Висновок — в вічно актуальному зверненні до нас нашого Пророка: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»