Архивы рубрики ‘остарбайтери’

Потяг у неволю

Юрій Стригун, «Дзвін».

Ніч – благословенний час для читання і для втечі. Я не можу відірватися від «Новел неволі» Михайла Іванченка.

Влітку 1942 хлопця із Гусакового німці завезли аж у Північну Фрізію біля данського кордону. Фарбував панцерники й мріяв утекти. Напарник-бельгієць розповів, що вночі із вокзалу йтиме поїзд в Україну. Конкретніше в – Tscherkassy.
– Господи, це ж рідні Черкаси. Треба тікати.
7269

Завантаження українських остарбайтерів на станції Долинська. Серпень 1943. Фото: Walter Hollnagel
Михайло агітує Володьку-односельця. Вночі  й Бог помагає – авіаналіт. Англійці – тут їх називають «томмі», бомбардують місто. Двоє тікають.
Ховатися на вокзалі надто небезпечно. Йдуть у поле. Пускається  дощ. Хлопці туляться під одиноким деревом посеред ріллі. Раптом – пронизливий звук паровоза. Накриті брезентом панцерники – поїзд до Черкас.
– Біжимо полем до колії. Ноги грузнуть у розмоклій глині. Поїзд розганяється. Ось-ось пролетить. Простукотіла остання платформа. Не добігли. Впали й виємо з відчаю.
Здається, їхні сльози капають мені на сторінки. Уявляю ніч посеред поля у ворожій країні, де перший зустрічний здасть утікачів поліції.
Їх затримали за два дні за сто кілометрів від міста. Обер-поліцай влупив Володьку так, що картуз злетів із голови й покотився. Про вся випадок Михайло натягнув свій аж на самі вуха. Били й допитували.
– Кто, откуда, как здесь оказались? – не вгавав перекладач-росіянин.
– Відстали від невільничого поїзда, – пояснювали.
– От этого поезда отстать нельзя.
Тиждень безкінечних побоїв урвався несподівано. Хлопців відправили працювати на цегельню. Дочитую до нового розділу, відкладаю книжку й засинаю.
Зранку переглядаю новини. Канцлер Німеччини після переговорів із Порошенком заявила про повну підтримку України. Німці повірили, що ми нарешті відстали від невільничого поїзда.
Лише росіяни ніяк не вгомоняться:
– От этого поезда отстать нельзя.