Сентябрь 14th, 2016 
Назар ОбідзінськийВже 17-18 вересня жителі Черкас святкуватимуть день народження свого міста. Але мало хто знає, що за часи відзначення цього свята в історії було чимало цікавинок.
От і відомий краєзнавець Борис Юхно спеціально для читачів Zmi.ck.ua підготував добірку цікавих фактів про минулі масштабні святкування Дня міста у Черкасах.
1. “Великий почин”
Повальне захоплення ювілеями почалося відтоді, як у травні 1982 року Київ відзначив своє 1500-ліття. Перші секретарі обкомів і міськвиконкомів – хто з доброї волі, а хто – за “наполегливими рекомендаціями”, – підтримали столицю УРСР. Круглі дати посипалися на українські міста як з рогу достатку. Через чотири роки після київського ювілей докотився і до Черкас: нашому місту раптом “стукнуло” 700. Але дати, які на думку багатьох істориків бралися “зі стелі”, мали великий соціалістичний стимул до нових трудових подвигів. Тепер – во славу рідних міст, адже на середину 1980-х заохотити народ чимось глобальнішим вдавалося ідеологам дедалі важче.
Тож уся промисловість, і насамперед легка, жила такими датами (і з них) задовго до офіційних урочистостей. На футболках і комбайнах, листівках і радіоприймачах, блокнотах і пакетах, сірникових коробках і значках, можна було побачити символіку міста-ювіляра. І працівники торгівлі зі стажем кажуть, що такі спецтовари й справді користувалися більшим попитом, хоча за якістю були нічим не кращими звичайних.
2. “Сувенірний” герб
До речі, з нагоди прийдешнього 700-річчя на сесії міськради 18 вересня 1985 року затвердили новий герб міста. Власне, просто герб, позаяк поява попереднього датована ще 1852-м, а зі встановленням радянської влади старорежимна геральдика повсюдно ліквідувалася.
Його створили художники Микола Теліженко і Олександр Костогриз, а ідеологічно вивіряв процес Анатолій Чабан. Треба сказати, що герб із юнаком на коні, снопом, серпом-молотом та назвою міста (чого в геральдиці ніколи ніде не допускалося за багато віків) загалом видався симпатичним. Принаймні кращим, аніж альтернативні варіанти із шестернями, колбами та іншою “промисловою естетикою”. Цей герб разом із цифрою “700” й пішов у тираж, однієї якої для солідного свята, вочевидь, було замало.
3. “Ліхтарна” дата у мороці віків
Невже до означеного періоду черкащани ніколи не цікавилися віком свого міста? Аж ніяк.
Ще у 1960-ті періодика та перші краєзнавчі нариси про молодий обласний центр регулярно присвячували цій темі відповідні публікації. З них ми дізнаємося, що тоді відлік віку міста вели з 1305, 1320, 1333 і навіть 1394 року.
Та коли виникла потреба у ювілеї, прив’язалися до праці російського історика Івана Болтіна та його “вчення” про заснування Черкас колоністами з Рильських слобід, що належали липецькому баскаку Ахмету. Щоправда, й там фігурують 1282 та 1284 роки. Але з такими датами ювілей не видавався можливим, тому подію заснування посунули на 1286-й. До речі, джерела, які взяв за основу Болтін, до цього часу не виявлені.
4. Початок по-дахнівськи
До 700-річчя у місті “підігнали” добрий десяток відкриттів промислових та соціально-культурних об’єктів. З-поміж таких – нова площа біля цукрозаводу, поліклініка “Фотоприладу”, Будинок книги і бібліотека ім. Лесі Українки у середмісті, хлібзавод, новий корпус музучилища, друга черга краєзнавчого музею. Довелося чути, що навіть кінотеатр “Україна”, який прийняв перших відвідувачів ще наприкінці травня, повторно відкрили 19 вересня: спеціально для високих гостей.
Прелюдією до урочистостей став велелюдний і гамірний Дахнівський ярмарок, який упродовж 13-14 вересня відвідало понад 100 тисяч земляків (спосіб обліку невідомий, але цифра фігурує). Цілком можливо, адже на ті вихідні місто реально залишалося порожнім, навіть автобуси міняли свої цифрові індекси на таблички “Ярмарок”.
Понад півтори сотні вантажівок, до межі можливого наповнених городиною і дарами колгоспних садів, десятки павільйонів з одягом, взуттям та товарами народного вжитку, ятки з гастрономією, гори виробів від майстрів ремесел, а ще в кожному закапелку – свині і качки, вулики й медогонки, діжки і плетиво, коси і жатки – все те необліковне, що відгодували чи змайстрували хазяйновиті місцеві дядьки та з чим приїхали сусідські. “І я там бував, пиво-мед куштував”.
Про хмільне й говорити зайве: тоді його варили два черкаські пивзаводи та ще кілька броварень області. І у всілякий можливий спосіб рясна ярмаркова пишнота підносилася споживачеві як особлива, тобто на честь 700-річчя Черкас.
5. У братському оточенні
Невдовзі пощастило побувати також на стадіоні ім. Ленінського комсомолу, головному місці урочистостей. Такого Черкаси й справді ще не бачили: грандіозний концерт за участі Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Анатолія Паламаренка, ніде правди діти – Йосипа Кобзона (який ще й виконував титульну пісню-посвяту Черкасам композитора Олександра Морозова). Театралізоване дійство, автомобілісти-мотоциклісти, салют…
Аби ви знали – 700-річчя Черкас минуло під гаслом “У братньому колі народів”. Тобто слід розуміти, що усі наші віки минули у суцільному оточенні близької рідні. Ну хто б сумнівався, що без чогось такого не минеться. Вже 21 вересня “Черкаська правда” оприлюднила відповідний розлогий репортаж. За потреби знайдете його в бібліотеці, а я лише “передам дух”.
“З тобою, країно, з твоїми буднями і турботами зв’язаний кожний трудовий день нашого міста, в якому, як в краплині води, знаходить відбиток правічна історія всієї Батьківщини, її героїчне минуле, переконливі звершення сьогодення і перспективи завташнього дня…”
Отак-то. Це вам не 10-метровий бутерброд із салом з нагоди 720-ї річниці.
6. Як на душу ляже
Особливістю Дня міста по-черкаськи стала те, що відзначався він коли заманеться.
Не траплялося такого лише взимку, а загалом – в усі інші пори року. Найчастіше у вересні, часи міського голови Сергія Одарича ознаменувалися “днюхами” у перші вихідні червня, 2004-го гуляли у травні, 2008-го – у жовтні. Тоді свято переносили тричі і дочекалися зовсім не святкової погоди за +13°С з характерною осінньою мигичкою, закутаною у туман. Навпаки, найспекотнішою видалася 719-та річниця, яку відзначали 28 травня 2005 року. Тоді табло на Будинку зв’язку цілий день висвічувало далеко за +30°С.
7. Співи на площі
Невдячна то справа, – згадувати, хто за всі роки виступав на нашому Дні міста, адже можна когось і забути, а зірки – вони ж вразливі. Однак, спробуємо бодай загальним списком. Про перший вже йшлося, а далі були: Ніна Матвієнко, Ірина Шинкарук, Тарас Петриненко, Євгенія Власова, Кузьма Скрябін, Тіна Кароль, Олег Скрипка, Настя і Потап, Альона Вінницька, “Авіатор”, Міка Ньютон, Гайтана, “Друга ріка”, Марія Бурмака, “Тартак”, “Гайдамаки”, “ТІК”, “Піккардійська терція”, Віктор Павлік, “Козак сістем”, Олег Винник…
Суб’єктивно – найкрутішим видався виступ Руслани у травні 2004-го. Вона щойно перемогла нам”Євробаченні”, тож мала місце певна пересторога – чи приїде зірка після такого тріумфу на банальну «шабашку»?
Але в тому-то й річ, що для Руслани не був прохідним “чосом”. Сумніваюся, щоб в її концертній діяльності такі взагалі мали місце. Виступила з “Дикими танцями” перед 40-тисячною аудиторією і “порвала” її, як і годиться.
Можливо когось цікавитимуть гонорари хедлайнерів. По різному було і за всіх не скажу, але для прикладу – 10 років тому Настя і Потап відпрацювали за 7 тисяч доларів на кожного, Альона Вінницька – за 9 тисяч.
Ну а найдорожче Черкасам влетіла Тіна Кароль. З “джерел, які заслуговують…”, відомо, що повезла вона звідси чи то 15, чи 16 тисяч шанованих у вітчизняному шоубізі заокеанських грошей.
Утім, жирні докризові роки давно не показник. Нині багато хто радий був би поспівати й за значно менші гонорари, але тепер святкові бюджети настільки куці, що доводиться обходитися взагалі без іменитих виконавців.
8. Скільки коштує свято?
До речі, а які вони – оті бюджети? На жаль, суми в гривнях в Україні непоказові, тому за тодішнім курсом доведеться переводити в долари.
Ось, приміром, 2005-го ми “гуділи” на 190 тисяч гривень, що склало 37,2 тисячі зелених. Наступного року вже на 600 тисяч українських грошей, а це дорівнювало майже 110 тисячам американських.
То, мабуть, були найвитратніші іменини: в.о. міського голови Анатолію Каленчуку дуже хотілося вразити містян розмахом, відтак у листопаді позбутися тимчасового статусу. 2007-го він пообіцяв погуляти вже на мільйон, та не склалося, і цифра витрат залишилися попередньою.
У розпал попередньої кризи, у червні 2009 року, обмежилися 300 тисячами гривень. Оскільки від “5.05” не залишилося й сліду, то за “8,2” наше 723-річя обійшлося в 36,5 тисяч зелених.
Цьогорічні витрати стануть одними із найскромніших за роки незалежності, якщо не згадувати купонні часи: тодішня бухгалтерія до шмиги лише спеціально навченим людям. Вони складуть близько 266 тисяч гривень, тобто 10 тисяч доларів. Але влада обіцяє, що скромна витратна частина аж ніяк не вплине на культурну програму події, тож містяни насолодяться “небувалою кількістю заходів”.
9. Розваги для кожного
Щодо цього – маю сумніви, але відповідне позиціонування зрозуміти можна: загальна ситуація в країні та її економіці не спонукає. Тоді усе було інакше… Ось дивіться, приміром 2007-й, 15-16 вересня: Парад наречених, Містечко майстрів, Адреналін-шоу, Богатирські ігри, Черкаси-джаз-шоу, Ярмарок “Дари осені”, зірковий концерт на центральній площі. І подібна гульня мала місце мало не щороку. “Плюс-мінус”, звісно, та завжди було щось особливе, а подекуди й таке, що претендувало на національні рекорди. Зазвичай вони у нас трохи специфічні, то й втішалися або 10-метровим бутербродом із салом або 27-метровим полуничним желе.
10. З незапланованого
Шикарний подарунок журналістам зробила міська влада 6 червня 2009 року: наші люди піднялися в небо на п’яти повітряних кулях. Одну з них, червону з написом “Ласунка”, чомусь понесло на “Азот”, де їй довелося маневрувати між трубами неподалік 45-метрової факельної установки.
Мандрівка могла закінчитися дуже кепсько як для колег, так і для міста, але минулося: після екстримальних маневрів корзина гепнулася у полі за підприємством.
Ну а загалом свято у нас проходить без ексцесів. Хіба що після нього трохи більше пацієнтів у травматології та сміття на вулицях. Але то таке…)))
Опубликовано в рубрике 
