Олександр Гуменний повідомляє:
17 липня відбулися загальні збори колективу, на яких було прийняте рішення відкрити Фонд допомоги театру. Шляхом голосування було обрано: голову фонду (Олександр Гуменний), засновників та правління фонду (Роман Бурлаков, Наталія Вігран, Світлана Москаленко) та членів фонду (Юрій Берлінський, Володимир Рушай, Олена Передрій, Олена Бєлкіна, Наталія Мамалига, Петро Голубченко та Олесь Павлютін). Зараз обрані колективом члени правління цього фонду займуться детальною розробкою цього питання: назва, статут, сам процес відкриття фонду і таке інше…
Після розгляду питання стосовно майбутнього фонду допомоги театру перед колективом виступив директор театру — Володимир Осипов, який розповів: про можливі плани роботи театру після виходу колективу з відпустки (зокрема про можливі гастролі), а також про те, які відбуваються дії за для вирішення проблеми стосовно відбудови театру (покищо похвалитися немає чим: «все ще вирішується на рівні керівників області»(с) ). А далі…
Сцена з вистави «Назар Стодоля».
Наступним питанням сьогоднішніх зборів був збір підписів членів колективу під колективним зверненням до директора театру щодо репертуарно-прем’єрної політики театру, яку вже декілька років втілює в життя в.о.художнього керівника театру Сергій Проскурня. Текст звернення був написаний колективно, за участю 21 творчого працівника театру. Можна багато писати про причини написання цього звернення, але, на мій погляд, головна причина — це сам пан Проскурня, який своїми діями (а частіше, скоріш, своєю бездіяльністю, як в.о.художнього керівника!) довів значну частину нашого колективу до цього кроку! Єдине, що підкреслю (і це є у зверненні), що ми не проти експериментів, але вони мають бути пропорційно збалансовані з основним напрямком мистецького та творчого розвитку театру. А наразі маємо таку статистику: за останні два роки у нашому театрі не було поставлено ЖОДНОЇ української класичної вистави! Натомість вся перевага (і фінансова, і творча) була віддана експериментальним виставам, яких за цей час було поставлено аж 6 (шість)! В наслідок чого помітно зменьшилась кількість відвідувачів театру. Ні, звичайно на перші 4 — 5 прем’єрних показів частіше за все збираються аншлаги, а от потім… Потім кількість глядача значно зменьшується, чого не можна сказати про вистави, які завжди користувалися попитом у глядача, але кинуті в.о.художнього керівника напризволяще, хоча дуже потребують і оновлення технічого (сценічного), і творчої уваги відповідного керівника, тобто пана Проскурні.
І, насправді, все вище мною описане, це лише частина претензій працівників театру до в.о.художнього керівника театру Сергія Проскурні. На цей момент вже зібрано близько тридцяти (30) підписів працівників театру. Деяка кількість людей також готова поставити свої підписи, але не хочуть робити це, так би мовити, позаочі, бо і на сьогоднішніх ЗАГАЛЬНИХ зборах колективу Сергія Проскурні не було (як це доволі часто відбувалося і раніше!) Ми вже втомилися від його «розповідей» про те, що він «на цей момент в Києві»(с), або «в адміністрації Президента»(с), або в «кабінеті міністрів»(с), тощо… Тим більш що ЖОДНОЇ користі від його «перебування» у вищеназваних місцях театру й досі не було і немає… за всі роки його «керування»!!!
У вівторок 21-го липня відбудуться ще одні загальні збори, останні перед відпусткою, які, маємо надію, все ж таки відвідає наш в.о.художнього керівника пан Сергій Проскурня!
А ось і сам текст звернення:
«Насамперед, хочемо зазначити, що наше звернення викликане занепокоєнням відносно подальшої творчої долі нашого колективу.
За період перебування на посаді виконувача обов’язків художнього керівника, Сергій Проскурня викликав безліч протилежних реакцій на його діяльність, як з боку влади, жителів міста, а також і з боку колективу театру. Ми, як ніхто знаємо стиль роботи Сергія Владиславовича, тому що працюємо під його керівництвом з 2012 року. Спосіб нашого співіснування весь цей час дав нам поштовх на це звернення, тому що замовчувати наші проблеми більше не можемо. Виконувач обов’язків художнього керівника, який повинен організувати весь комплекс творчої та виробничої діяльності театру, більшою мірою, відсутній на робочому місці. Свої посадові обов’язки він не виконує або виконує частково на власний розсуд. Як результат цього ми бачимо:
— нераціональне планування творчого робочого процесу, що в свою чергу, порушує норми охорони праці та вносить безлад та розбрат у колективі;
— однобоку прем’єрно-репертуарну політику, яка веде за собою не рівномірне навантаження творчого складу театру;
— не ефективне використання державних та театральних коштів, творчого та технічного потенціалу театру;
— не контролює творчу та трудову дисципліну художньо-артистичного персоналу, гальмує пропозиції щодо тарифікації артистів;
— запрошує до участі у своїх проектах акторів інших театрів, тим самим ставлячи під сумнів професіоналізм акторів Черкаського театру;
— ставлячи свої вистави у надто короткі терміни, він не турбується про їх якість і таким чином ми отримуємо «продукт» не тривалого «терміну зберігання», тому такі вистави припиняють своє існування ще задовго до того, як вони встигають відшкодувати чималі витрати, які були використані на їх «виробництво»;
— під час відсутності художнього керівника, за його відома, в його кабінеті постійно знаходяться сторонні особи, які не є працівниками театру і які використовують театральне приміщення на власний розсуд без дозволу дирекції театру;
— нав’язування власної концепції розвитку театру, яка, зрештою, призводить до зниження професійного мистецького рівня;
— свідоме введення в оману художньої ради та творчого колективу, стосовно майбутніх проектів, які, завідомо, було не можливо реалізувати;
— не сприймаються конструктивні критичні зауваження відносно постановок, які ініціюються виконувачем обов’язків художнього керівника;
— особиста думка акторів та їх пропозиції нівелюються і, тим самим, руйнується прагнення творчої особистості приймати участь у створенні образів, виховує байдужість та викликає інертність у творчому процесі.
Ми – український музично-драматичний театр і ЦЕ має бути пріоритетним у репертуарній політиці театру. Ми не проти експериментів, але вони мають бути пропорційно збалансовані з основним напрямком мистецького та творчого розвитку театру.
Методи діяльності Сергія Проскурні нагадують методи славнозвісного «Великого комбінатора». Ми відмовляємося бути «пішаками» у нечесній грі на експериментальній шаховій дошці, в яку перетворюється наш театр. Актори повинні виконувати свою духовну місію, а не бути знаряддям для сумнівних піар-акцій. Український музично-драматичний театр має створювати видовищні ВИСТАВИ, покликані дарувати глядачам естетичне задоволення і залучати в ряди своїх прихильників різні верстви населення. А, натомість, за час керівництва пана Сергія, ми приймаємо участь у «проектах» та створюємо «продукт», який не до смаку ні більшості глядачів, ані самим акторам. В професійному українському музично-драматичному театрі має панувати творча атмосфера, а не атмосфера студійності. Якість повітря в колективі театру залежить, більшою мірою, від художнього керівника. За діяльності ж Сергія Проскурні «організм» театру став «хворим» і відносини в колективі стали напруженими, що призвело атмосферу в театрі до найвищої точку кипіння.
За страшним збігом обставин, вибух нашого терпіння співпав з жахливою пожежою в нашому театрі. Але, сподіваємось, що театр житиме і даруватиме людям радість та надію.
Раніше вже були театральні колективи, які переконалися у непорядності та амбіційності Сергія Проскурні (як приклад: історія з його керівництвом Одеським оперним театром). Чаша нашого терпіння наповнювалась довше. Можливо, тому що ми звикли вірити людям, які покликані вести нас за собою. А можливо, ми були більш толерантними? Але зараз приходить розуміння того, що продовжувати існувати у атмосфері недовіри і непорозумінь ми більше не можемо і не хочемо.
Діяльність Сергія Проскурні призвела театр, який створювався багатьма поколіннями талановитих акторів і режисерів, до руйнації, як в середині, так і зовні. З поваги до пам’яті наших попередників та даруючи надію наступним поколінням акторів та глядачів, ми хочемо зберегти наш театр – Черкаський Академічний український музично-драматичний імені Тараса Шевченко. Тому вважаємо, що виконувач обов’язків художнього керівника має припинити їх «виконувати» і звільнити займану ним посаду.
Нажаль, «особистий експеримент» Сергія Проскурні, на нашу думку, завершився невдало! В чому і підписуємося:…»
Дивлячись на результати зборів, які мають відбутися 21-го липня стосовно пана Проскурні, подібні листи з підписами членів колективу будуть направлені (а можливо й не будуть направлені, бо все залежить від самого Сергія Проскурні та його рішення) начальнику обласного управління культури Черкаської ОДА Олексію Власову, голові Черкаської обласної ради Валентині Коваленко та голові Черкаської державної адміністрації Юрію Ткаченко. Не виключаємо й можливості надіслання такого ж листа і міністрові культури України В’ячеславу Кириленко. Це не залякування і не фарс, а суха констатація фактів!
Октябрь 16th, 2015 
Назар Обідзінський
Опубликовано в рубрике 
