Июль 10th, 2015 
Назар Обідзінський
Сашко Лірник.
Тихою сапою х..ло таки добився свого. Однією із головних вимог і цілей російської агресії в Україні, атакож і лозунг всього ватно-колорадського руху була «русскаязичная Україна».
І зараз я, із здивуванням, спостерігаю шалений успіх цього тренду в політикумі, ЗМІ, інтернеті, та і побуті.
Якщо раніше ватники і колоради із сепаратистами трошки затихли і поховалися, то зараз голосно і впевнено заявляють про своє право, нє, вірніше, ПРАВО!!!!, не знати, не володіти і не вживати ДЕРЖАВНОЇ української мови.
Якщо раніше було якось «троха невдобно» від цього, і це бажання уззкоязичних пітекантропів сором’язливо маскувалося під трендом «я нєдостаточно харашо владєю і нє хачу разгаварівать з акцентом», або щось подібне, то зараз цим навпаки бравують і навіть «беруть на горло».
Варто зробити зауваження державному чиновнику, чи депутату, то у відповідь почуєш агресивний напад і образи на рівні бандита із заточкою. Навіть міністри срати хотіли на державну мову і показово бридяться нею. Тут мимвололі згадаєш добрим словом пана Азірова, який, хоч і по дебільному, але пробував розмовляти українською.
А тут навіть є фрукти, які гордо заявляють, що я українською володію, але розмовляти не буду. Типу із солідарності до уззкоязичних одномовних братьєв, оскільки це не демократично.
То може, по аналогії із демократичної солідарності до ЛГБТ- товариств, будете в анус довбитися?
Але саме паскудне, що прихильники «уззкого одноязичного міра» цинічно взяли на озброєння нову «фішку» – «да как ви смєєтє?! Вєдь ми, русскоязичниє, воюєм в БТРах і ранєниє лєжим в госпіталях!»
Таке враження що воюють саме за те, щоб не знати української мови і рани отримують в боротьбі проти «мовнюков із сабачьім нарєчієм».
Я дуже радий і втішений, що на Майдані і в АТО пліч-о-пліч стояли і воюють всі національності і всі мови України. І так має бути. Українці, білоруси, татари, євреї і росіяни. Ми всі діти України.
Але не мусить небажання вчити українську мову і презирство до українців в Україні виглядати як нагорода і індульгенція за свій героїзм у боротьбі із агресором.
Справжня зброя агресора, який до речі це не приховує, не танки і гради а «русскоє одноязичіє».
Мова-основа народу і держави. Якщо в українській державі панує і заохочується російська мова,то це не Україна — це філія Московської імперії.І питання часу, досить невеликого, коли на місці України виникне Малоросійська губернія.
Цей шлях вже пройшли ті ж самі буряти, татари, вепси, тувинці, мордвини і ерзя в Російській Федерації.
В Україні державна українська мова має мати підтримку з боку держави а не опір. І не бутафорську, а справжню. Питання мови — питання стратегічного виживання нарівні із виробництвом своїх протитанкових ракет і бронетехніки. Рим впав не тому що не вистачало зброї, а тому що не було кому цю зброю тримати. Ідентифікація народу розмилася. Я не буду наводити приклади мовної політики в Німеччині, чи США. Подивіться на Росію. Якщо ти не володієш і не розмовляєш державною мовою — шлях до держслужби для тебе закритий навіки. Зате у нас зневажливим ставленням до української мови викохуються ватніки і сепаратисти. І не треба дивуватися звідки вони беруться. А звідти і беруться.
Я ясно розказав?
Ніхто не вимагає від вас у побуті,на базарі,в бесідах із коханцем і сусідами вживати примусово українську мову. Але держслужбовці і представники влади зобов’язані це робити!
І, коли вмикаєш радіо чи телевізор, то я не повинен почуватися як в резервації для вимираючого народу в своїй рідній державі, коли диктори запопадливо переходять на російську у спілкуванні із одновимірними.
Чому грузини на державній службі вважають для себе честю і обов’язком розмовляти українською? Так, з акцентом, але з повагою до народу нашого.
А українські посадовці цідять через зуби із себе українське слово як матюк – раз в рік,щоб миттєво перейти на общєпанятний.
Я не можу забути відео, як російськіі окупанти збиткувалися над смертельно пораненим українським бійцем, який просив водички. «Разгаварівай па чєлавєчєскі!»- кричали вони і гиготіли.
Чим ви тоді відрізняєтесь від них?
Тихою сапою х..ло таки добився свого. Однією із головних вимог і цілей російської агресії в Україні, атакож і лозунг всього ватно-колорадського руху була «русскаязичная Україна».
І зараз я, із здивуванням, спостерігаю шалений успіх цього тренду в політикумі, ЗМІ, інтернеті, та і побуті.
Якщо раніше ватники і колоради із сепаратистами трошки затихли і поховалися, то зараз голосно і впевнено заявляють про своє право, нє, вірніше, ПРАВО!!!!, не знати, не володіти і не вживати ДЕРЖАВНОЇ української мови.
Якщо раніше було якось «троха невдобно» від цього, і це бажання уззкоязичних пітекантропів сором’язливо маскувалося під трендом «я нєдостаточно харашо владєю і нє хачу разгаварівать з акцентом», або щось подібне, то зараз цим навпаки бравують і навіть «беруть на горло».
Варто зробити зауваження державному чиновнику, чи депутату, то у відповідь почуєш агресивний напад і образи на рівні бандита із заточкою. Навіть міністри срати хотіли на державну мову і показово бридяться нею. Тут мимвололі згадаєш добрим словом пана Азірова, який, хоч і по дебільному, але пробував розмовляти українською.
А тут навіть є фрукти, які гордо заявляють, що я українською володію, але розмовляти не буду. Типу із солідарності до уззкоязичних одномовних братьєв, оскільки це не демократично.
То може, по аналогії із демократичної солідарності до ЛГБТ- товариств, будете в анус довбитися?
Але саме паскудне, що прихильники «уззкого одноязичного міра» цинічно взяли на озброєння нову «фішку» – «да как ви смєєтє?! Вєдь ми, русскоязичниє, воюєм в БТРах і ранєниє лєжим в госпіталях!»
Таке враження що воюють саме за те, щоб не знати української мови і рани отримують в боротьбі проти «мовнюков із сабачьім нарєчієм».
Я дуже радий і втішений, що на Майдані і в АТО пліч-о-пліч стояли і воюють всі національності і всі мови України. І так має бути. Українці, білоруси, татари, євреї і росіяни. Ми всі діти України.
Але не мусить небажання вчити українську мову і презирство до українців в Україні виглядати як нагорода і індульгенція за свій героїзм у боротьбі із агресором.
Справжня зброя агресора, який до речі це не приховує, не танки і гради а «русскоє одноязичіє».
Мова-основа народу і держави. Якщо в українській державі панує і заохочується російська мова,то це не Україна — це філія Московської імперії.І питання часу, досить невеликого, коли на місці України виникне Малоросійська губернія.
Цей шлях вже пройшли ті ж самі буряти, татари, вепси, тувинці, мордвини і ерзя в Російській Федерації.
В Україні державна українська мова має мати підтримку з боку держави а не опір. І не бутафорську, а справжню. Питання мови — питання стратегічного виживання нарівні із виробництвом своїх протитанкових ракет і бронетехніки. Рим впав не тому що не вистачало зброї, а тому що не було кому цю зброю тримати. Ідентифікація народу розмилася. Я не буду наводити приклади мовної політики в Німеччині, чи США. Подивіться на Росію. Якщо ти не володієш і не розмовляєш державною мовою — шлях до держслужби для тебе закритий навіки. Зате у нас зневажливим ставленням до української мови викохуються ватніки і сепаратисти. І не треба дивуватися звідки вони беруться. А звідти і беруться.
Я ясно розказав?
Ніхто не вимагає від вас у побуті,на базарі,в бесідах із коханцем і сусідами вживати примусово українську мову. Але держслужбовці і представники влади зобов’язані це робити!
І, коли вмикаєш радіо чи телевізор, то я не повинен почуватися як в резервації для вимираючого народу в своїй рідній державі, коли диктори запопадливо переходять на російську у спілкуванні із одновимірними.
Чому грузини на державній службі вважають для себе честю і обов’язком розмовляти українською? Так, з акцентом, але з повагою до народу нашого.
А українські посадовці цідять через зуби із себе українське слово як матюк – раз в рік,щоб миттєво перейти на общєпанятний.
Я не можу забути відео, як російськіі окупанти збиткувалися над смертельно пораненим українським бійцем, який просив водички. «Разгаварівай па чєлавєчєскі!»- кричали вони і гиготіли.
Чим ви тоді відрізняєтесь від них?
Опубликовано в рубрике 