Архивы рубрики ‘Українська Кубань.’

Кубань — це наша Україна

Хотілось би звернути увагу читачів на визначну подію в історії України (ця подія зараз чомусь майже не афішується) – проголошення 16 лютого 1918 р. Самостійної Кубанської Народної Республіки, яка за рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, була прилучена на федеративних умовах до України.

Самостійна Кубанська Народна Республіка 30 квітня-3 травня 1917 р.
   У Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд – Кубанська Військова Рада. 1917 рік на Кубані – це час пробудження української свідомості і кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення на Кубані Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв’язків та стосунків з Україною Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовол.

24 вересня 1917 р. розпочала свою роботу ІІ сесія Кубанської Військової Ради. На неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради. М.С. Рябовол вітав їх: «Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів-запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду. Царі робили все, щоб вибити з наших голів, із наших душ пам’ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері. Не діждались б цього вони ніколи. Не діждались,бо хоч наші душі царі поневічили, та не вбили, і ми діти, руки на Матір не підняли б».


Школа гри на бандурі на Кубані в 1913 р.

Український уряд у листопаді 1917 р. офіційно визнав право на самостійне існування кубанських козаків. 30 грудня відбувся з»їзд українських громадських діячів та представників українського населення Кубані,на якому у резолюції було вказано «про приєднання Кубані до України».4 січня 191 8р. на заклик Української Чорноморської Ради 29 політичних партій та організацій підтримали 3-ій Універсал Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду про доцільність приєднання Кубані до України. Перешкодою до утворення Кубанської державності та налагодження стосунків Кубані з Україною був конфлікт між кубанськими козаками та іногородніми, на якому набували хиткий авторитет серед кубанців більшовики. Завдяки невтомній роботі Луки Бича та Кіндрата Бардіжа цей конфлікт було залагоджено та відкрито дорогу до кубанської незалежності. Великий вплив в утвердженні незалежності Кубані відіграла агітація кубанців-українців на сесії Крайової Ради та на Обласному з»їзді представників усього населення краю у грудні 1917р., тоді відбулося повне порозуміння між кубанцями та делегатами Української Центральної Ради М. Галаном та Є. Онацьким.У другій половині лютого 1918 р. опісля закінчення сесії на нараді членів ради була прийнята та ухвалена резолюція про прилучення Кубані на федеративних підставах до України. Члени Ради підтримували відокремлення України від Росії.Цікаво, що навіть найзапекліші прихильники «единой й неделимой России», такі як Скобцов, голосували за федерацію з Україною. Ще раніше була прийнята конституція Незалежної Кубані.

Більшовики не визнали незалежність Кубані та приєднання її до України і оголосили війну Раді. На Кубань прибули бойові частини Червоної Армії з німецького фронту, якнайкраще озброєні на той час.

22 лютого 1918 р., коли ситуація стала безнадійною військовий Отаман Філімонов скликав нараду, на якій було вирішено покинути Катеринодар.Голова Законодавчої Ради Рябовол разом з Бардіжем пропонували організовано відійти до Новоросійська,але певного рішення не було прийнято. У зверненні,розповсюдженому в Катеринодарі перед відходом, писалося: «Ми пішли з Катеринодару. Але це не означає, що боротьба скінчена.Ми вдуховлені ідеєю оборони нашого Краю від загибелі,котру несуть з собою захватчики влади,що кличуть себе більшовиками.» Кубанська рада зійшлася з Добровольчою армією. Георгій Покровський згадує: «В той час, коли станиця за станицею падали під більшовиками, які кидали німецький та турецький фронти і вривалися у межі Кубані та встановлювали радянську владу, неозброєна купка хоробрих людей на чолі з Законодавчою Радою, урядом та військовим отаманом залишає Катеринодар з однією метою боротьби з більшовизмом. Мандруючи по станицях, купка навпомацки, випадково стикається з загоном Корнілова та Алексєєва, ядром Добровольчої армії, яка тільки-но народилася. Більшовики вважали Кубань частиною території РРФСР, вони неодноразово вказували про це українському урядові в майбутньому в ультиматумі Ради Народних Комісарів, який був початком війни Леніна проти України, це питання у завуальованому вигляді значилося під N3. На Україну від Кубанської ради була надіслана делегація,яка отримала від української влади зброю. Боротьба проти більшовиків з»єднала Кубанську Раду з Добровольчою Армією; хоча кубанці вагалися,чи укладати їм спілку. Проте між ними таки було укладено військовий союз.Добровольча армія негативно ставилася до німецьких військ, бо бачила в тому можливість об»єднання Північного Кавказу з Україною і це стримувало Кубанську Раду у стосунках з німецькою армією. Керівник німецької армії фон Анрім сам запропонував Раді ввести свої війська на Кубань, але під тиском Денікіна Рада відмовляється.Це була перша поступка Ради Денікіну,яка відіграла зловісну роль у майбутній історії. Корінне населення Кубані бачило свій порятунок у приході українських та німецьких військ, особливо сильною ця тенденція була в Чорноморії. Знаковими були збори Ради представників козацтва Чорноморії, що відбулися 28 лютого 1918р. У той час у Чорноморії серед козаків ходили легенди про висадку в Ахтарях гайдамаків (українські війська). На початку травня 1918 р. на Кубані почалися антибільшовицькі повстання української орієнтації, головна ідея яких-вигнання більшовиків та воз»єднання з Україною за допомогою української та німецької армії. Повсталими були захоплені українські станиці на Кубані-Старомінська, Новомінська, Канівська, Рогівська, Васюринська та інші.

На початку літа 1918р. у Києві відбуваються українсько-кубанські переговори. П. Сулятицький описує переговори М. Рябовола та гетьмана Скоропадського так: «Делегацію Законодавчої Ради стрінули в Києві дуже тепло. Але тут вона побачила, що урядові кола України дуже зле поінформовані в кубанських справах і, можливо взаємовідносини України і Кубані уявляють собі зовсім неправильно. Гетьман Скоропадський спочатку був не від того, щоб призначити на Кубань просто якогось генерал-губернатора, відповідна інформація з боку делегації швидко усунула геть помилкові уявлення офіційних проводирів України, і грунт для обговорення можливих відносин було знайдено. Представники Українського уряду уявляли собі Кубань автономною, або хоча б і федеративною частиною України; члени Кубанської делегації наполягали на федеративному зв’язку. Український Уряд негайно дав кубанцям відповідну кількість гармат, набоїв, рушниць, обіцяв допомогу живою військовою силою (висадку десанту на Тамані), Рябовол і Султан-Шахім-Гірей опісля переговорів залишилися у Києві.»Завдяки клопотанням Рябовола було вироблено план десанту української дивізії Натієва на Кубань, але втручання розвідки генерала Денікіна відтягло вирішення справи і врешті загубило його.

Великою заслугою Рябовола є чітко висловлена кубанська позиція на українсько-радянських переговорах. Г.Покровський згадує: «В ст. Мечетинській було вирішено питання про відношення кубанців до України. Ідея федерації з Україною в Раді заперечень не зустріла. Делеговані на Україну М. Рябовол та інші подали мирній конференції меморандум,в якому від імені Кубані було заявлено,що Кубань оголосила себе вільною та незалежною, прохано було Україну під час у&#1082