Июнь 25th, 2015 
Назар ОбідзінськийУ селі Вільхи, що на Золотоніщині, провели в останню путь Віктора Олефіра. Він став для багатьох взірцем справжнього патріотизму: незважаючи на важку хворобу, поїхав за своїм сином на передову.
Віктор Олефір з сином Сергієм.
Біля будинку Віктора Васильовича в селі зібралося сотні небайдужих. Згодом траурна процесія пройшла через весь населений пункт до місцевого кладовища, де покоїтиметься земляк, інформує Лівобережна.
– Я ніколи не думав, що настане час, коли зрозумію, що мене в Золотоноші оточують герої, — не стримуваючи сліз на панахиді, промовив голова Комітету сприяння обороні України В’ячелав Назаренко.
Саме до волонтерського центру кілька місяців тому прийшов з незвичним проханням сивочолий чоловік. Як з’ясувалося, він дуже хотів потрапити до зони АТО, де півроку воював його син. І вже за тиждень завантажений під самі вінця провізією для бійців «легковик» вирушив на фронт.
Опинившись на передовій, він ще кілька днів ніяк не міг знайти сина, який вирушив на завдання в саме пекло. В місці дислокації 128-ї бригади, де служив Сергій, героїчний дідусь отримав позивний «Батя». Відразу став своїм, отримав зброю і стояв в одному ряду із захисниками Вітчизни. А коли його син потрапив до шпиталю – отримав поранення, вивізши з дебальцевського котла близько двох сотень своїх побратимів – Васильович повернувся в рідні Вільхи.
Олефір ніколи не почував себе героєм, завжди відмахуючись, коли його так називали.
Більшість із місцевих жителів знали його хіба що як дуже привітного, чемного й завжди усміхненого селянина. Це зараз всі у Вільхах дізналися, що за тихою його посмішкою була героїчна душа, яка ніколи не терпіла несправедливості, повставала проти неправди та кликала на передову.
І на тій передовій «Батя» був стільки, скільки йому дозволяло це робити здоров’я. Перед домовиною Олефіра, перед його дружиною, синами та донькою, давали слово його бойові побратими, земляки. Обіцяли, що ніколи не допустять, щоб до влади приходили люди, які прагнуть самої лише влади, а не світлої долі для України. І закликали єднатися, бо тільки в єдності перемога.
Джерело: «Прес-центр».
Віктор Олефір з сином Сергієм.Біля будинку Віктора Васильовича в селі зібралося сотні небайдужих. Згодом траурна процесія пройшла через весь населений пункт до місцевого кладовища, де покоїтиметься земляк, інформує Лівобережна.
– Я ніколи не думав, що настане час, коли зрозумію, що мене в Золотоноші оточують герої, — не стримуваючи сліз на панахиді, промовив голова Комітету сприяння обороні України В’ячелав Назаренко.
Саме до волонтерського центру кілька місяців тому прийшов з незвичним проханням сивочолий чоловік. Як з’ясувалося, він дуже хотів потрапити до зони АТО, де півроку воював його син. І вже за тиждень завантажений під самі вінця провізією для бійців «легковик» вирушив на фронт.
Опинившись на передовій, він ще кілька днів ніяк не міг знайти сина, який вирушив на завдання в саме пекло. В місці дислокації 128-ї бригади, де служив Сергій, героїчний дідусь отримав позивний «Батя». Відразу став своїм, отримав зброю і стояв в одному ряду із захисниками Вітчизни. А коли його син потрапив до шпиталю – отримав поранення, вивізши з дебальцевського котла близько двох сотень своїх побратимів – Васильович повернувся в рідні Вільхи.
Олефір ніколи не почував себе героєм, завжди відмахуючись, коли його так називали.
Більшість із місцевих жителів знали його хіба що як дуже привітного, чемного й завжди усміхненого селянина. Це зараз всі у Вільхах дізналися, що за тихою його посмішкою була героїчна душа, яка ніколи не терпіла несправедливості, повставала проти неправди та кликала на передову.
І на тій передовій «Батя» був стільки, скільки йому дозволяло це робити здоров’я. Перед домовиною Олефіра, перед його дружиною, синами та донькою, давали слово його бойові побратими, земляки. Обіцяли, що ніколи не допустять, щоб до влади приходили люди, які прагнуть самої лише влади, а не світлої долі для України. І закликали єднатися, бо тільки в єдності перемога.
Джерело: «Прес-центр».
Опубликовано в рубрике 