Май 5th, 2015 
Назар Обідзінський
Друг і побратим, поет, лауреат премії ім. Василя Симоненка, політик-патріот, українець до мозоку кісток, справжній борець «за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ», Леонід Даценко, у віршованій формі закликав українців об’єднуватися навколо однієї мови, церкви і держави.
Одна держава, одна мова, одна церква
Одна держава, одна мова, одна церква
Молитись Богу – і служити сатані…
Навчати правди – й потопать в брехні…
Попи московські потурають злу, –
поклони б’ють двоглавому орлу!
Під рясами – штандарти КаГеБістів, –
і «русський мір» – духовні скрепи, звісно…
Знов учать нас: Москва – то Третій Рим,
а наша віра й наша слава – то лиш дим…
Московщина запліднила нас духом…
А України не було… Так, недолуга потеруха.
І українці, то німа й дурна полова, –
тож нам «язик» дали, бо ми не мали слова…
В імперських лещатах лиш щастя малоросів!
Та нація встає і твердо каже: «Досить!»
На цій землі ми зводили церкви,
коли в болотах лиш смердів душок Москви…
За руську землю ми ішли «На ви!»,
а московит для втіх козу ловив…
Данило-князь гніздо державне звив,
а москалі лизали чобіт татарви…
Ми вчилися письму, ми вчились вірі, –
а «меря» й «чудь» жили, як дикі звірі…
Й постала нова варварська орда,
і ринулись ординці: «Все віддай!»
І полилися ріки сліз і крови, –
впивався кров’ю ірод двоголовий.
Століттями жадали московити,
щоб нашу волю й дух козацький вбити.
А спереду ординців йшли попи, –
хохлів дурманити й копієчку лупить…
І кожен їх «вєлікій» патріарх
благословляв Вкраїну брать за карк…
В козацькій крові їх мечі й хрести,
і єзуїтське: «Ми ж во Христі брати».
Тамбовський вовк тобі у вірі брат! –
Прийшов країну в українців відібрать…
Посіять «русський мір» через війну,
і нашу мову й нашу віру проковтнуть…
А «наші» попики московського окрасу
не з Україною, а із ордою разом…
Показують своє нутро зміїне, –
благословляють убивати Україну.
Знов сіють розбрат, сіють ворожнечу
і гріють біля себе всяку нечисть…
Кому ви служите? Чи ви глухі й німі?
Ви свій народ не здатні зрозуміть!
Розтерзана країна – ось їх «скрепи».
Та наш народ вже цього не потерпить!
Ми українці, ми єдині, ми не просим –
вже нація встає і вимагає: «Досить!»
І ми зупиним варварську орду,
і ми збудуємо державу молоду,
і ми здолаєм путінського звіра, –
бо з нами Бог і Україна, й наша віра!
Задля звитяг ми будем діять твердо –
одна держава, одна мова, одна церква!
Опубликовано в рубрике 