Сьогодні вночі під час олімпійського фехтування між українками і росіянками зробив на Facebook допис про те, що цей поєдинок — більше ніж просто спорт.

Після чого кілька дописувачів почали мені пояснювати що «спорт — ето спорт, а я тут, мол, смєшиваю». Дехто навіть в приват не полінувався написати, що я «нє прав».

Ні, шановні, в даному випадку спорт — не просто спорт, і Крим — не просто Крим.

Всім, хто вірить у диверсії злих укрів, що їдять немовлят, а потім з гранатою лиманами Півдня продираються до Криму аби розпинати там снігурів — раджу «умикнути» (див. «Янукович», wiki) пісню «Місяць по небу ходить» і слухати, поки волосся не стане курчавитись національним житом.

Всі, хто будь-який спортивний поєдинок між збірними України і держави-агресора вчора, сьогодні і завтра вважають просто спортом — зізнайтесь, що ви просто не любите і не поважаєте нашу країну.

Багато століть тому олімпіада була часом, коли припинялись війни. Як показує досвід Грузії і Придністров»я, Криму і Донбасу, у 3-му тисячолітті ми маємо йобнутого на голову сусіда, який під час олімпіад любить війни не припиняти, а навпаки — розв»язувати. Бо всі зайняті іншим.

Якщо ви живете в Україні і не відчуваєте ментального чи бодай соціального зв»язку з її народом, з його болями, печалями і негараздами, якщо ви не розумієте, що нормальний громадянин — не тільки чекає, поки йому дадуть пенсію тут, але і ідентифікує себе з цією державою і іншими співвітчизниками — це в Вас щось не так, а не в мені.