Архивы рубрики ‘атовці.’

"Говерла" прийняла АТОшників

 
У Моршині, в санаторії «Говерла» поряд з ветеранами-повстанцями тепер підліковуються й відпочивають наші герої-атошники. Про одного з них я вже  тут вже розповідав. Тепер розповім ще про тих, з ким подружився в «Говерлі».
 

Олег Николайчук зі Снятина, служив у 95-ій високомобільній десантно-штурмовій бригаді. За 6 місяців пройшов Савур-Могилу, Краматорськ, Дебальцеве, Лисичанськ, вщент розбиту сепаратистами Степанівку…
   Хлопця демобілізовано у зв’язку з хворобою. Під час знаходження в оточенні під Степанівкою у нього відкрилась виразка шлунку.
  Олег розповів, як важко було протягом минулого року: до липня воякам ні вдягнути гідного обмундирування, ні повноцінно попоїсти не було можливості. І лише пізніш, завдяки нашим волонтерам і обмундирувались достатньо гідно, і харчування стало повноцінним. Деякі бійці відгукувались, що навіть вдома так не харчувались. Тепер, каже Олег, навіть на 8-9 вояків є окрема мультиварка!
   А у зв’язку з тим, що у Олега відкрилась виразка, старшина його підрозділу (Олег йому дуже вдячний, але не став повідомляти його імені) поступив, як справжній «солдатський тато». Вивезти хворого не було жодної можливости. Старшина відкрив зачинений магазин і годував хворого кашками «Бистров». Після пробиття оточення, 3 дні Олег пробув у Слов’янську. Потім — госпіталь. Тепер ось путівку до «Говерли» отримав. Тут знаходитись ще зо 2 тижні. Але жде-недіждеться зустрічі з дружиною та півторарічною донечкою. Каже, їхав — ще повзала, а зараз вже бігає.

Василь  Герула — з Тисмениці. Боєць 25-ї аеромобільної бригади. Каже, що відвоював зовсім мало часу.  Будучи під Шахтарськом Василь під час ворожого обстрілу піднявся на дах одного з будинків, щоб більш точно визначити, звідки ведеться вогонь. За півтори хвилини отримав поранення з ворожого  підствольного гранатомета. Ліва сторона обличчя досі в стані оніміння, травмована ліва сторона шиї та плече. Контузія.
   Не любить розказувати про бойові дії. Дуже скупо розповів про себе. А на моє запитання, що найбільш запам’яталось, згадав, як до них у підрозділ призвалися двоє рідних братів і в перший же день одного з них було вбито. «Важко про це згадувати», — каже Василь, — «Давайте, друже, про щось інше: мирне, щасливе поговоримо…»
   І наші розмови точились про мирне й щасливе…